Серпневий заколот 1991 р.
19 серпня 1991 р.— утворення консервативними силами Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) на чолі з віце-президентом СРСР Г. Янаєвим, до складу якого увійшли прем'єр-міністр СРСР В.
Павлов, міністр внутрішніх справ СРСР Б. Пуго, міністр оборони СРСР Д. Язов та ін.Перебіг подій
— Заява про хворобу чинного президента СРСР М. Горбачова, перехід влади в країні до рук керівництва ДКНС.
— Уведення на півроку надзвичайного стану в окремих регіонах СРСР.
— Призупинення діяльності всіх партій (окрім КПРС), опозиційних громадських організацій і рухів.
— Заборона мітингів, демонстрацій, страйків.
— Жорсткий контроль засобів масової інформації, припинення виходу газет, нелояльних до ДКНС.
— Уведення комендантської години в Москві, стягування в столицю СРСР військ і бронетехніки.
— Прибуття до Києва генерала В. Варенникова з ультимативною вимогою до керівництва УРСР приєднатися до путчистів.
— Підтримка ДКНС керівництвом КПУ, Кримської автономної республіки та представниками владних структур Заява 20 серпня 1991 р. Президії Верховної Ради УРСР про те, що постанови ДКНС не мають юридичної сили в Україні, доки вони не затверджені Верховною Радою республіки.
— Рішучий виступ проти заколоту ДКНС українських демократичних сил (Народний рух, Народна рада, СДПУ, представники інших партій і громадських організацій).
— Вичікувальна, обережна позиція Президії Верховної Ради УРСР на чолі з її головою Л. Кравчуком.
— Масові мітинги-протести у Львові, Києві, Харкові, Донецьку та інших містах.
— Захист народом демократичних завоювань біля Білого дому (будинку російського парламенту) в Москві, очолюваний президентом Російської Федерації Б. Єльциним.
— 22 серпня 1991 р. — поразка путчу.
У результаті серпневі події продемонстрували високий рівень свідомості народу й перемогу демократичного курсу та створили сприятливі умови для виходу України з СРСР; консервативні сили були паралізовані, натомість опозиційні сили зміцніли й відчували за собою підтримку народу.