Розгортання національно-визвольного руху в Україні
— Критика існуючого ладу, відродження української історії (повернення із забуття творів М. Гру-шевського, М. Костомарова, В. Винниченка та ін., здійснення спроби заповнити «білі плями» історії, реабілітація жертв сталінських репресій, виникнення неформальних організацій — Товариство Лева, Український культурологічний клуб тощо).
— Зростання суспільно-політичної активності населення з 1988 р. (перші масові мітинги, пікети, страйки з вимогами докорінних змін у державі, поширення національної символіки; порушення проблем стану української мови та культури Спілкою письменників України тощо).
— Видання перших неформальних газет та журналів («Вибір», «ВільнаУкраїна», «Український вісник», «Літературнагазета» таін.).
— Виникнення нових громадських об'єднань (Товариство української мови ім. Т. Шевченка, історико-просвітницьке товариство «Меморіал», студентське об'єднання «Громада», клуб «Спадщина», асоціація «Зелений світ» та ін.).
— Відновлення роботи Української Гельсінської Спілки.
— Активізація руху національних меншин (виникнення національно-культурних товариств, повернення депортованих татар до Криму, надання автономії Криму в результаті референдуму 1991 р.).
— Відродження заборонених церков і релігійних конфесій (відновлення УГКЦ (1990 р.), відродження УАПЦ (1990 р.), повернення культових споруд віруючим, видання релігійної літератури).
— Розгортання робітничого руху. Шахтарський страйк у липні 1989 р. охопив півмільйона гірників, його особливостями були висока організація, створення страйкових комітетів і робітничих дружин, висування поряд з економічними політичних вимог — відставка місцевого партійно-радянського керівництва та ін.; робітничий страйк відбувся у Донбасі в листопаді 1989 р., страйкарі вимагали відмінити 6 статтю Конституції СРСР, дозволити вільне створення політичнихпартій та рухів, заборонити суміщення партійних і державних посад тощо.