Реформи Марії-Терезії та ИосифаІІ
— покращення матеріального становища населення;
— стабілізація соціально-економічної ситуації та укріплення імперії;
— модернізація управлінської системи: заміна місцевої шляхти на імперських чиновників.
Зміст реформ 1. Адміністративна реформа.— Поділ Королівства Галичини і Лодомерії на округи, очолювані старостами. Старости підпорядковувалися губернаторові краю, якого призначав імператор.
— Містами управляли магістрати, призначені імперською адміністрацією. Органами самоврядування стали міські ради.
— Вищим представницьким органом краю був сейм, провідні позиції в якому займала польська шляхта.
— Замість польських законів були запроваджені загальноімперські.
— Львів був столицею королівства. 2. Аграрна реформа.
— Складено «Інвентарі», до яких вносили повинності селян і розміри податків, які вони мали сплачувати; землевласникам заборонено збільшувати повинності у порівнянні із зафіксованими.
— Заборона на тілесні покарання, суботню та недільну панщину. Панщина обмежувалася трьома днями на тиждень.
— Селяни були звільнені від особистої залежності й отримали певні громадянські права: брати шлюб, навчати дітей у школах, право на самоврядування. Скасовано поміщицький суд над селянами.
— Із 1789 р. було скасовано панщину (відновлено після смерті Йосифа II). 3. Релігійна реформа.
— Церква була підпорядкована державі.
— Римо-католицька і греко-католицька церкви визнані рівноправними.
— Греко-католики отримали рівні з католиками права на державну службу.
— Було визнано рівні права євреїв з представниками інших віросповідань. 4. Освітня реформа.
— У Відні було створено генеральну греко-католицьку семінарію («Барбареум»).
— Відновлено діяльність Львівського університету (1784 р.), при якому відкрито Руський інститут з українською мовою навчання.
— Створено мережу державних початкових шкіл з рідною мовою навчання.
Реформи сприяли:
— політичній модернізації краю;
— посиленню німецького впливу та відстороненню українців від управління;
— поширенню серед селянства та греко-католицького духовенства позитивного ставлення до правлячої династії Габсбургів.
Проте після смерті Йосифа II протягом першої половини XIX ст. прогресивні перетворення були спочатку згорнуті, а потім скасовані його наступниками.
Контрреформістська політиканаступних імператорів у 90-х роках XVIII та на початку XIX ст. призвела до поновлення панщини і зростання селянських повинностей.