Радянська модернізація України (1929 – 1938 рр.)
Україна і зміна політичного курсу ВКП(б)
21 січня 1924 р. — смерть В. Леніна, після якої партійно-державному керівництві СРСР розпочалася гостра боротьба навколо питань подальшого роз-зитку країни.
Основна боротьба за лідерство в партії розгорнуласяміжЙ. Сталіним та Л. Троцьким, якого звинувачували у «підкопі під неп», закликах до устріалізації за рахунок зниження закупівельних : на сільськогосподарську і підвищення їх на проте лову продукцію. Проти Л. Троцького виступили ійже всі керівники України — Л. Каганович, Д. Мануїльський, Г. Петровський, М. Скрипник, В. Чубарь. підтримку Л. Троцького виступилинечисленнійого рихильники в Україні — І. Дашковський, Н. Гордон, Голубенко та ін.1925 р. — призначення генеральним секретарем ', КП(б)У Лазара Кагановича.
Грудень 1927 р. — XV з'їзд ВКП(б), який підтримав прискорення темпів розвитку народного господарства при збереженні рівноваги між різними галузями, госпрозрахунок та інші елементи непу. Виключення Л. Троцького з партії, в результаті чого з політичної арени вибув один із найпослідовніших противників Й. Сталіна.
1927—1928 рр. — хлібозаготівельна криза, яка стала приводом для перегляду рішення XV з'їзду вести господарське будівництво в рамках нової економічної політики.
Квітень, липень 1928 р. — пленуми ЦК ВКП(б), на яких виявилися розбіжності в підходах Й. Сталіна та М. Бухаріна до вирішення економічних проблем. М. Бухарін був одним із найпослідовніших прихильників непу, а хлібозаготівельну кризу він пояснював недоліками в роботі державного апарату. А Й. Сталін головну причину кризи вбачав у виступах проти радянської влади «класових ворогів», передовсім зміцнілого за умов непу селянства, а тому подолання труднощів соціально-економічного розвитку він зводив до боротьби з «внутрішніми ворогами».
1928 р. — призначення генеральним секретарем ЦК КП(б)У Станіслава Косіора.
1928-1929 рр. — відновлення репресивної політики, яка охопила й Україну, після поїздки Й. Сталіна до Сибіру. Виступ М. Бухаріна проти репресивних методів, а також проти фактичного повернення до «воєнного комунізму». До нього приєдналися О, Риков та М. Томський (вони звинувачували Й. Сталіна у «воєнно-феодальних методах» експлуатації селянства).
1929 р. — посилення тиску Й. Сталіна на групу М. Бухаріна (виведення М. Бухаріна зі складу Політбюро на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б), суворе попередження О. Рикову та М. Томському). Отже, були усунуті останні перепони на шляху до цілковитої відмови від непу, створені передумови переходу до силових, адміністративно-командних методів управління економікою і суспільними процесами та утвердження сталінського єдиновладдя. У керівництві України послідовників М. Бухаріна, які б наважилися на захист своїх поглядів, було мало.
Першою столицею радянської України стало місто Харків. У 1934 р. столицю було перенесено до Києва.