Правління Ярославичів
1054—1073 рр. — співправління старших синів Ярослава — Ізяслава, Святослава і Всеволода (тріумвірат). У 1068 р. на річці Альта половці (кочові племена) розбили Ярославичів, що спричинило повстання киян.
Встановити лад у Києві Ізяславу вдалося тільки за допомогою польського війська.1073-1078 рр.— почалися міжусобні війни між Ярославичами, спричинені зокрема відсутністю єдиної системи престолонаслідування: князівський престол міг передаватися від батька до старшого сина або від старшого брата до молодшого.
1078—1093 рр. — правління останнього сина Ярослава Мудрого — Всеволода. Його влада поширювалася на західні та північно-східні землі. Воювати не любив, конфлікти вирішував дипломатичним шляхом. Після його смерті в Києві посів Святополк Ізяславич, останній онук Ярослава Мудрого. Святополк збирав князівські з'їзди. Любецький з'їзд 1097 р.прийняв такі рішення: 1) про припинення міжусобиць, щоб вони не послаблювали країну; 2) про наслідування князями своїх вотчин.
За ініціативи Володимира Мономаха, переяславського князя, були організовані походи проти половців. Після смерті Святополка Ізяславича саме Володимир Мономах став київським князем.