Політична ситуація в Україні в 2000-2002 рр.
21 січня — 1 лютого 2000 р. — загострення суперечностей у Верховній Раді: ліві депутати (157 осіб) засідали у приміщенні Верховної Ради, решта (256 осіб) — в Українському домі, наслідком чого було створення парламентської більшості, переобрання Голови Верховної Ради.
16 квітня 2000 р. — Всеукраїнський референдум із питань зменшення кількості народних депутатів і скасування їх недоторканності, створення двопалатного парламенту для кращого представлення інтересів регіонів України, права Президента розпустити парламент у разі нестворення постійно діючої більшості та неприйняття бюджету країни. Більшість громадян України підтримали винесені на референдум питання, але реалізація реформ затягувалася.
28 листопада 2000 р. — початок «касетного скандалу» у зв'язку зі зникненням журналіста Г. Ґонґадзе, який писав критичні статті про діяльність Президента та його оточення. Загострення політичної ситуації.
9 березня 2001 р.— масові сутички представників опозиції з правоохоронними органами під час святкування чергової річниці від дня народження Т. Г. Шевченка.
26 квітня 2001 р. — відставка уряду В. Ющенка (разом із Ю. Тимошенко він очолив процес консолідації опозиційних сил).
31 березня 2002 р.— чергові вибори до Верховної Ради: блок «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком (23,57 %), КПУ (19,98 %), блок «За єдину Україну!» (11,77 %), БЮТ на чолі з Ю. Тимошенко (7,26 %), СПУ (6,87 %), СДПУ(о) (6,27 %), за мажоритарними округами перемогли переважно проурядові депутати. Вибори засвідчили поразку лівих партій. Створена пропрезидентська парламентська більшість довго не протрималася за відсутності спільних ідеологічних засад. Опозиція також іще не була готова створити власну більшість.
21 листопада 2002 р. — створення коаліційного уряду на чолі з В. Януковичем.
Спроба політичної реформи
24 серпня 2002 р. — ініціювання Л.
Кучмою дискусії про необхідність політичної реформи в Україні та внесення змін до Конституції:— обрання депутатів за партійними списками;
— формування коаліційного уряду парламентською більшістю, яка відповідає за його роботу;
— перетворення України з президентсько-парламентської республіки на парламентсько-президентську (парламент призначає прем'єр-міністра та затверджує склад уряду, Президент призначає міністрів оборони, внутрішніх справ, закордонних справ, міністра з питань надзвичайних ситуацій та ін. — тобто чітко розмежовуються сфери відповідальності);
— наділення Президента правом розпускати парламент у разі нестворення у визначені строки більшості, неспроможності більшості сформувати уряд, неухвалення державного бюджету на наступний рік;
— розподіл парламенту на 2 палати;
— розмежування у часі виборів до Верховної Ради, органів місцевого самоврядування та виборів Президента, але вони мають проводитися впродовж одного року та на один термін —- 5 років;
— визнання результатів Всеукраїнського референдуму без затвердження будь-яким органом влади.
6 березня 2003 р. — Указ Президента про винесення на всенародне обговорення проекту закону «Про внесення змін до Конституції України»; в результаті обговорення відмовилися від ідеї двопалатного парламенту та скорочення кількості депутатів.
4 вересня 2003 р. — зустрічний проект Медведчука — Симоненка, за яким Президента обирає не народ, а Верховна Рада (спричинив серйозну політичну кризу й був скасований).