Передумови та причини війни 1648-1654 рр..
Визвольна війна українського народу середини XVII ст. стала однією з найвизначніших подій, як у світовій, так і у вітчизняній історії. Саме вона призвела до геополітичних змін на сході Європи.
Події 1648-1657 рр. були цілком закономірним явищем, бо спрацював комплекс причин, як об’єктивних, так і суб’єктивних. Серед об’єктивних причин виділяються політичні, соціально- економічні та національно-релігійні.
Люблінська унія 1569 р. призвела до входження українських земель (за винятком Закарпаття, Буковини та Чернігово- Сіверщини) до складу Польщі. Остання заявила про те, що відбулося возз’єднання споконвічних польських земель. Таким чином, українці втратили надії на отримання державності.
Внаслідок унії відбулася денаціоналізація української еліти (магнатів, шляхти), яка консолідувалася з польською на засадах польської національної ідеї. Єдиним носієм ідеї відновлення української державності стає козацтво. Саме воно з кінця XVI ст. виступає за повернення прав і вільностей українського народу і створює своєрідну державу у Південному регіоні - Запорізьку Січ.
Отже, інтереси політичного розвитку України зіткнулися з інтересами Речі Посполитої.
Напередодні війни ускладнюється соціально-економічна ситуація в Речі Посполитій, насамперед, це стосуэться українських земель.
З оформленням фільваркового господарства зміцнюється феодальна власність на землю та посилюється закріпачення селянства. Ще донедавна вільних селян Південного і Східного регіонів України змушували відробляти на панщині по три-чотири, а у Східній Г аличині та на Волині панщина сягала п’ять-шість днів на тиждень. Додатково селяни виконували на користь феодалів різноманітні повинності.
Ситуація ускладнювалася ще тим, що магнати та шляхта здавали свої володіння в оренду. Орендарі, прагнучи повернути з прибутком вкладені гроші у найкоротший термін, нещадно експлуатували селянство, виснажуючи землі та не дбаючи про майбутні наслідки.
Невдоволення зростало і в інших верствах українського суспільства. Міщани, що мешкали у приватновласницьких містах, виконували обтяжливі повинності на користь власників міст і сплачували податки. У містах з Магдебурзьким правом самоврядування постійно обмежувалося. Зокрема, все частіше війтів не обирали, а призначав польський уряд. Окрім цього, магнати та шляхта успішно конкурували з міщанством у торговельно- промисловій сфері. Це пояснювалося тим, що польський уряд дарував магнатам і шляхті право на безмитну торгівлю і монополію на виробництво та переробку різної продукції. Таким чином, не витримуючи конкуренції, міщани розорялися.
Погіршується становище і українського козацтва. Запорозьке козацтво не визнавалося владою і було поза законом. Задля попередження втеч до Запорізької Січі було збудовано фортецю Кодак.
Незадоволене своїм становищем було реєстрове козацтво. Після придушення повстання 1637-1638 рр. і підписання “Ординації Війська Запорізького реєстрового” його кількість було скорочено до 6 тисяч осіб, всі виключені з реєстру, автоматично ставали кріпаками. Також обмежувалося самоврядування, зокрема, скасовувалася виборність старшини, ліквідувався козацький суд. Тепер замість гетьмана було призначено польського комісара, а усі посади козацької старшини зайняла польська шляхта. Козакам своєчасно не сплачували зарплату, відбирали землю, а також їх почала експлуатувати польська адміністрація. Слід також додати, що фермерське козацьке господарство вступало в протиріччя з існуючою фільварково-панщинною системою, що також ускладнювало ситуацію.
Об'єктом утисків і експропріації з боку магнатів ставала навіть шляхта, переважна частина якої все ще була православною.
Таким чином, усі верстви були невдоволені існуючим становищем і готові до боротьби.
Вибуховість ситуації посилювалася національно-релігійним гнітом. Польський уряд проводив послідовну політику усунення православних українців від управління. Так, усі посади в українських містах віддавалися полякам або іноземцям, а православним єпископам забороняється засідати в Сенаті.
Також православним українцям чинилися перешкоди при вступі до цехів, у заняттях промислами, торгівлею, ремеслами. Як наслідок, українці були на межі перетворення в “селянську націю”.Проводилося насильницьке окатоличення (закривалися православні церкви, монастирі, відбиралися землі, які передавалися католицькій церкві) та ополячення. Православні повинні були сплачувати церковну десятину на користь католицької церкви. Нерідкими були і етнічні чистки, особливо під час загострення національно-визвольної боротьби.
Щодо суб’єктивних причин, то в Речі Посполитій королівська влада була слабкою. Не в змозі власними силами обороняти кордони, король дарував магнатам величезні ділянки землі за умови, що вони самі їх захищатимуть. Магнати ж ставали чинником нестабільності й напруженості. Насильство, анархічні тенденції, слабкість авторитету королівської влади призвели до беззаконня на Україні. Вимоги польської шляхти дедалі зростали, особливо після того, як козацько-селянські повстання, здавалося, зазнали остаточної поразки у 1638 році.
Водночас королівський уряд утратив контроль над козацтвом, яке перетворювалося на впливову військову силу в Україні. У свою чергу козацько-селянські повстання кінця XVI - першої половини XVII ст. сприяли накопиченню досвіду ведення боротьби, зростанню національної самосвідомості, посиленню єдності козаків та селян у боротьбі до переможного кінця.
Важливою передумовою було і розширення впливу на суспільство Запорізької Січі, яка виступала своєрідним зразком державності.
Відтак із посиленням політичного, соціально-економічного та національно-релігійного гніту в українському суспільстві зростала готовність і здатність боротися проти цього.
А поява на історичній арені такої особистості, як Б. Хмельницький, зробила можливим початок козацького повстання, яке переросло у національно-визвольну війну.
Як відомо, спонукальною причиною підняття повстання була особиста кривда, завдана Богдану польським шляхтичем Д.Чаплинським. Останній пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, забив до смерті малолітнього сина та захопив дружину. Хмельницький звертався до польського суду, однак правди так і не знайшов. Як наслідок Богдан готує повстання, однак про його наміри дізнаються поляки. Рятуючись від них, Хмельницький із прихильниками у січні 1648 року втікає на Запорозьку Січ. За короткий час він здобуває підтримку запорожців й обирається гетьманом Війська Запорозького. А у лютому 1648 р. розпочинається національно-визвольна війна.
Отже, в Україні напередодні 1648 р. зав’язався вузол протиріч, які розв’язати польська влада виявилася неспроможною.
2