1 Передісторія українських земель.

Територія сучасної України стала заселятися ще в епоху раннього палеоліту - приблизно мільйон років тому. Про це свідчать чисельні археологічні знахідки. Зокрема, археологами досліджені стоянки поблизу с.

Основним заняттям людей раннього палеоліту було збиральництво, а також полювання на тварин (нерідко великих). У своїй трудовій діяльності вони вже використовували знаряддя праці, виготовленими переважно з кременю. Постійних жителів і поселень не було, первісні люди постійно переходили з міста на місто у пошуках їжі.

Про соціальну організацію цієї доби відомо небагато. Основною соціальною одиницею була дородова община (первісне стадо) з невпорядкованими шлюбними відносинами. Община ґрунтувалася на кровно-родинних зв’язках. Водночас вона виступала єдиним господарським колективом, зокрема, при облавному полюванні.

Щодо антропологічного типу людини, то до 150 тис. років існували найбільш ранні типи - пітекантропи та синантропи.

У період середнього палеоліту (150 - 40-35 тис. років тому) змінився антропологічний тип людини - з’явилися неандертальці.

Це були кремезні, невисокого зросту (160 см) люди, об’єм мозку

2

яких становив приблизно 1400 см . Вони мали дуже похилий лоб з великим надорбітальним валиком, нижню щелепу без підборідного виступу, лицева частина значно виступала вперед. Основним заняттям неандертальців було полювання на таких великих тварин, як мамонти, носороги, бізони, північні олені тощо.

Близько 100 тис. років тому клімат різко змінюється, розпочинається льодовий період. Як наслідок змінюється і спосіб життя первісних людей.

В якості одягу використовують шкіри тварин, починають заселяти печери та відкрили спосіб добування вогню. Там, де не було придатних для життя печер, виникають штучні житла округлої форми, обкладені навколо кістками мамонтів і перекриті шкірами диких тварин.

Неандертальці освоїли нові види господарської діяльності - полювання, рибальство. У цю добу триває розвиток техніки обробки кременю та виготовлення знарядь праці.

У період пізнього палеоліту (35-10 тис. років тому) клімат залишається суворим - холодним та сухим. У цей час завершується формування людини та змінюється організація суспільства. Сформувалася людина розумна (кроманьйонці та грімальдійці). Представники нового типа помітно різняться зростом, будовою черепа та кістяка. На зміну дородовій общині приходить родова, пов’язана кровноспорідненими зв’язками. Родовід ведеться по материнській лінії, тобто спостерігається матріархат. Матріархат відповідає періодові, коли панували збиральництво, мисливство і рибальство.

У період пізнього палеоліту відбуваються зміни у кліматі. Льодовик відступає на північ, що спричиняє розселення людей. Стоянки людей розумних розташовуються поблизу річок, тобто в містах, де багато їжі. На стоянках будуються довготривалі житла - землянки та напівземлянки. Декілька таких жител являли собою поселення.

Загальна чисельність населення доби пізнього палеоліту на території сучасної України не перевищувала 6 тис. осіб.

У добу мезоліту (10-6 тис. років назад) льодовик на теренах Європи остаточно розтанув, сформувався сучасний ландшафт, рослинний та тваринницький світ. У цей час була заселена вся територія сучасної України, включаючи і північні лісові райони. Населення становило приблизно 20 тис. осіб, а середній вік складав 20-23 роки.

Природні зміни призвели до вдосконалення знарядь праці і засобів полювання. Людина винайшла лук та стріли. Були одомашнені дикі тварини (спочатку собаку, а пізніше свиня). В Україні налічується майже 1000 пам’яток мезоліту.

Відбувається перебудова соціального життя - зростає роль парної сім’ї.

У добу неоліту (VI-Ш тис. до н.е.) природні умови не змінилися і мало чим відрізнялися від сучасних. Однак у цей період з’являються нові форми господарства - скотарство і землеробство, а також ремісництво.

Ще одним досягненням цього періоду був винахід глиняного посуду.

За характером матеріальної культури та основних видів занять неолітичні культури України підрозділяються на дві зони - землеробського-скотарські та рибацько-мисливські.

У рамках первіснообщинної формації відбулись також два великих суспільних поділи праці. Перший характеризується виділенням скотарських племен, що зумовило значне підвищення продуктивної праці, появу додаткового продукту і обміну. Другий великий суспільний поділ праці пов'язаний з виділенням металургії як самостійної галузі виробництва, що призводить до корінних змін в економічній і суспільній структурі.

Доба енеоліту (ІѴ-ІІІ тис. до н.е.) - це час подальшого розвитку скотарства та землеробства. Провідну роль серед племен цієї доби відіграють трипільці.

На пізньому етапі свого розвитку трипільські племена займали величезні простори Східної Європи від Слобідської України до Словаччини і Румунії, від Чернігівщини і Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Основою життєдіяльності трипільських племен було землеробство (вирощували кілька сортів пшениці, ячменю, просо, використовували рогові мотики і кістяні серпи) та скотарство (тримали биків, кіз, свиней овець, рідко коней). Надзвичайно розвиненими були гончарство та металообробка. Мідь не тільки кували, але й плавили.

Житла споруджували з глини, вони мали прямокутну фор-

2

му, розмір - 30-50 м . Покрівля була двосхила, долівка - глиняна. Забудова поселень здійснювалася по колу, в центрі якого - загін для худоби.

Антропологічний тип племен трипільської культури вивчений слабо.

В основі суспільного устрою були спочатку матріархальні, а потім патріархальні відносини. Про це свідчать знахідки чоловічих статуеток із жезлами в руках як символами влади та певного соціального стану. Лад трипільського суспільства був близький до військової демократії - перехідної ланки до держави.

Паралельно з розвитком трипільської культури на схід від Дніпра йшов процес формування скотарського господарства. Хоча східні скотарські племена стояли на нижчому рівні розвитку, ніж трипільці, однак, відрізняючись войовничістю, поступово витісняють або підкоряють трипільців. З багатоманітності землеробсько-скотарських племен, які жили на великих просторах Східної і Середньої Європи в ІІ тис. до н.е., виділяються племена культури шнурової кераміки (назва від глиняного посуду, прикрашеного характерним орнаментом з відбитків шнура). Носії цієї культури були, на думку багатьох вчених, прадавніми предками слов’ян, балтів та германців.

Доба бронзи (друга половина ІІІ - початок І тис. до н.е.) характеризується подальшим зростанням кількості населення, активізацією міграції, появою надлишків виробництва, соціальним розшаруванням, початком загарбницьких війн. На зміну матріархату приходить патріархат.

У цю добу винайшли бронзу, колісний транспорт, ткацький верстат. Відбувся суспільний поділ праці - виділення скотарських племен.

Отже, становлення і розвиток суспільних зв’язків в Україні відбувалися протягом багатьох тисячоліть.

2