Тактика проведення боїв на морі
Необхідно зазначити, що римські укріплення в Тавриці були розосереджені на чималій відстані й нічим не нагадували потужні оборонні рубежі в інших провінціях Імперії. Через таку нерівномірну забудову опорних пунктів римляни не змогли чинити опору готам, які в ІІІ ст.
увірвалися на Кримський півострів [40, c. 168 — 175; 247, c. 64 — 72], та втратили майже всі свої фортеці. Херсонес залишився єдиним опорним пунктом Риму в Північному Причорномор’ї, який згодом надав Візантійській імперії можливість закріпитись і розповсюдити свій вплив у Тавриці.Саме з Херсону розпочалося поширення впливу Візантії в Крим. Місто було поступово перетворено на головний добре укріплений в інженерному стосунку плацдарм Візантії в регіоні. Прокопій Кесарійський у трактаті «Про будівлі» повідомляє: «більше того, що стосується міст Боспора та Херсона, які є приморськими містами на тому ж самому березі Евксінського Понту за Меотидським болотом, за таврами й тавро скіфами та знаходиться на краю кордонів Римської держави, то заставши їхні мури в зовсім зруйнованому стані, він зробив їх чудово гарними та міцними. Він спорудив там і два укріплення, так звані Алустон і в Горзувітах. Особливо він укріпив стінами Боспор; з давніх часів це місто стало варварським і знаходилося під владою гуннів; імператор повернув його владу римлянам» [307, c. 249].
Можливо, Прокопій спеціально підкреслив приморське розташування Херсона, адже, згідно з воєнною доктриною Візантії, найбільша увага в країні традиційно приділялася флоту [235, c. 12 — 13]. Ромеї доклали неабиякийх зусиль для перетворення Херсону на одну з потужних морських фортець. Статус міста визначався його вдалим географічним розташуванням і, найімовірніше, воно було потрібне Імперії передусім як головна база ескадри, що діяла в північній частині Чорного моря.
Така специфіка розміщення опорних пунктів позначилась і на тактичних умовах морської оборони Таврики.
Щонайперше, необхідно пам’ятати, що вся оборонна стратегія Візантії в цьому регіоні була спрямована на оборону її територій від нападів зі степу — сухопутного напрямку. Там зосереджувалися найбільш потужні укріплення, там розміщувались і головні сили імперії — федерати. І тому існують об’єктивні причини, які вже були наведені вище: можливість здійснювати морські подорожі лише упродовж півроку, «рвана» берегова лінія з безліччю рифів і підводних каменів. Проте, важливість торгівлі, можливості швидко перегрупувати сухопутні війська, а звідси — каботажного плавання, не могла не вимагати до себе уваги військової адміністрації ромеїв.Про використання Карантинної бухти сучасного Севастополя як головної бази чорморської ескадри свідчать знахідки молівдовулів воєначальника (топотіріта) імператорського флоту Адріана та інших візантійських друнгаріїв (морських командирів) [19, c. 23 — 25; 350, c. 251; 105, с. 25]. Підняті з дна Карантинної бухти молівдовули стратигів Сицилії, Еллади та Фессалоніки вказують на періодичне перегруповування сухопутних військ імперії [19, c. 23 — 25], ротацію їх командного та рядового складу, яка здійснювалася транспортними кораблями флоту.
Про морські бої, що точилися біля Кримського узбережжя, дізнаємося здебільшого зі згадок у писемних джерелах про слов’ян. Першу звістку про появу флоту русів у Чорному морі подає хроніка житія святого Георгія Амастридського, написана не пізніше 842 року. Автор хроніки розповідає як руси, «згубний вчинками народ», у середині VII ст. своїм флотом спустошили чорноморське малоазійське узбережжя від Пропонтиди до Синопа [81, c. 1 — 71]. Характеристика, яку автор дає русам, допускає думку, що цей морський похід для автора історичної хроніки не став новиною й не був їх першою появою в Чорному морі. На думку академіка Михайла Грушевського, флотоводцем, що організував і здійснив цей похід, був київський князь Олег, що княжив до історично відомого Бравліна й могила якого знаходиться в Києві.
Більш докладну розповідь про морський похід флоту русів на чолі з „дуже могутнім» князем Бравліном на грані VIII-IX віків надає древньогрецька хроніка житія святого Стефана Сурозського [81, c.
72 — 76]. Згідно з цим джерелом, великий і могутній вітрильно-гребний флот, вийшовши із Дніпра, заволодів південним берегом Криму від Корсуня (нинішнього Севастополя) до Керчі включно: «від Кородня й до Корче». Десять днів штурмував князь Бравлін стародавній Сурож, сучасний Судак: «... і пішли морськими берегами до Сурожа й там утворили Сурож; край той був сонячний і підлягав Києву» [81, c. 72 — 76]. Для забезпечення безпеки підпорядкованого краю князь Бравлін із Сурожа провів десантну операцію проти візантійської Амастриди, що знаходилася на місці сучасного турецького Синопа.Розширення і зміцнення древньої Русі, її зазіхання на Кримський півострів значно змінило тогочасний розклад політичних сил у Південно- Східній Європі. Точку в цьому протистоянні поставив Володимир Великий, коли 988 р. взяв Херсонес і примусив візантійського імператора пристати на його умови.
Іншим доказом того, що оборона берегів у Тавриці існувала, слугують знайдені в Балаклаві залишки метальної машини типу требуше. Найімовірніше, її було встановлено на схилі гори з північного боку замка, на висоті 57 метрів над рівнем моря. Ядро вкладалося в спрямовуючий жолоб, обслуга опускала противагу, і кам’яний снаряд летів по навісній траєкторії на заздалегідь пристріляну акваторію бухти — на кораблі противника. На відстані 150—200 метрів внизу було найвужче місце при вході в Балаклавську бухту. Дерев’яні кораблі, що підпадали під таке бомбардування, мали зазнавати великих втрат. Тим більше, що рух вітрильних і гребних суден тут гальмувався через потребу маневрувати, заходячи у вузьку бухту, а також через перепону у вигляді залізного ланцюга, який у цьому місці з’єднував два береги. Після пострілу бомбардири з допомогою лебідки й мотузок відтягували довгий кінець важеля вниз — і требуше знову був готовий до бою.
Цікаво, що зазвичай метальні машини (у Німеччині їх називали болідами, в арабських країнах — манжаниками, а на Русі — пороками) використовувалися насамперед як облогові гармати. У джерелах зафіксовано безліч випадків, коли з їхньою допомогою розбивали стіни, вежі й ворота обложеної фортеці або ж оборонці вели контрбатарейну боротьбу, тобто руйнували облогові вежі й тарани противника.
У Чембало ми маємо випадок, коли таку метальну машину використовували як засіб активної оборони проти кораблів противника. Відомо, що іноді каменемети встановлювали й на кораблі, використовуючи їх під час облоги та штурмів прибережних фортець типу Чембало. У такому разі могла розігратися «гарматна дуель» між каменеметами на вежах і на кораблях. Приклад цього — штурм хрестоносцями Константинополя 1204 року.Проте, незважаючи на існування оборонних тактичних побудов захисту прибережної зони Криму, безсумнівно, найбільша увага військової верхівки ромеїв була прикута до степової загрозі їхніх інтересів у цьому регіоні. Археологічний матеріал та свідчення писемних джерел (точніше, їхня майже повна відсутність), дають нам підстави вважати, що в плані тактики даний вектор дослідження є безперспективним, залишаючи, однак, поле для майбутніх знахідок і інтерпретацій.