Вивід про гетьмана Хмельницького, хто він був і звідки; про дітей його та значніших слуг; про німецького історика Пуфендорфія.
Нe міг я достеменно взнати й вивчити 3 книжкових оповісток, у якому, власне, році заклали й завершили у Польщі славний Бродський замок 7. Довідався я тільки з однієї шляхетської польської повісті те, що Зіновій Богдан Хмельницький служив у Польщі як вільний і значний шляхтич, маючи чин конюшого 8, у вельможного пана Потоцького.
Коли ж замок був уже готовий, Потоцький із багатьма рівними собі польськими шляхтичами прибув до Бродів оглянути той замок, фундатором якого він був 9. Ходив з тою своєю свитою, розглядаючись, по бродських валах і дуже був задоволений: Бродська фортеця, яку він спорудив власними стараннями і коштом, виглядала показною й міцною. Тут-таки чув він од дворових своїх велику собі хвалу — всі відзначали цю фортецю і називали н неприступною. Ходив тоді при Потоцькому тими валами і конюший його Хмельницький. A що був від природи старатливий, моторний і вчений, то сподобився від свого пана тої милості, що його запитано такими словами: «А що думаєте ви, пане Хмельницький, про цю фортецю? Я вважаю, і всі з цим згодні, що вона неприступна». Хмельницький побачив, що його підпилий пан збирається пофантазувати, і вчинив необережно таку відповідь: «Ясновельможний добродію, що рука людська зробить, те й зруйнувати може». Звісно, що сказав він правду, але бродський фундатор пан Потоцький такою відповіддю був дуже вражений. Однак Хмельницький не завважив цього, лише згодом його співвітчизники, а також найближчі панські слуги, з якими він був у добрих і приятельських стосунках, застерегли його, що він має того ж дня згубити від панського меча голову. Тоді, не чекаючи своєї смертної чаші, тільки-но почали накривати столи у новозведених панських будинках, він, Хмельницький, вийшов тихцем із замку на свою кватирю, що її мав у самих Бродах. Там вивів свої кращі коні і, склавши у в’юки, що було в ту хвилю при ньому, поспішно й таємно рушив зі своєю челяддю у незміряний путь. Отож, поки дійшло до половини панського обіду, Хмельницький уже встиг улузати миль три-чотири.У пів-обіді пан Потоцький, вже добре зігрівши собі сикером лоба, наказав своєму покойовому винести собі з кімнати палаша, а іншого свого служника послав покликати свого конюшого Хмельницького. Той, не знайшовши Хмельницького по всьому замку, удався до його кватирі, а там дістав від челяді відповідь, що Хмельницький посідлав і пов’ючив коней і рушив поспіхом із кватирі незвідь- куди. Служник приніс цю звістку своєму панові Потоцькому, і всі тоді зрозуміли, що Хмельницький назавжди полишив свою службу й утік від панського гніву. Пан Потоцький, почувши про виїзд Хмельницького, ще більше розгнівався і зараз же наказав слугам гнатися за Хмельницьким щонайліпшими своїми кіньми і завернути його. I хоч таку гонитву вчинили, але марно, бо Хмельницького недогнали — він щасливо й без жодної шкоди прибув із Бродів на Україну. Тут він прожив деякий час, спізнався з добрими козацькими молодцями і від’їхав із ними на Низ до Запорозької Січі. Там він провів кілька років, набуваючи потрібної собі вправності в труді військовім, ходив із запорозькими козаками на бусурманські поселення і не затуляв у боях перед ворогом свого обличчя — за це він був у великій шані у Запорозького війська 10. Нарешті,
Фортеця в Кодаку.— План (19).
11 ГаннаСомківнабуласестроюЯки- ма Сомка, пізнішого претендента на гетьманську булаву. Припускають, що вона померла ще перед історією з Чап- линським.
12 Гадають, що Хмельницький мав більше дітей. Так знаємо про його сина, якого мордував Чаплинський. Дехто з істориків вважає, що то був Тиміш. Дочок Хмельницький мав дві: Катерину й Олену.
13 Хмельницький учився в єзуїтів у Ярославі чи у Львові і дістав середню шляхетську освіту. Інші дані — вчився в Київській колегії — беруться під сумнів.
14 Хмельницький не брав участі у війні 1621 p.— був тоді у полоні, куди потрапив під час цецорського розгрому поляків.
Але цей факт приймають не всі історики, погоджуючись із думкою Be- личка.знудившись у Запорозькій Січі, він виїхав до українсько-мало- російських міст. Осів він у Чигринському повіті й женився, пойнявши собі панну Ганну Сомківну п. 3 нею Хмельницький мав двох синів: Тимоша та Юрія, і третю — доньку Єлену 12.
Він був освічений 13 і серед реєстрових козаків знаменитий, а в боях проти бусурманів особливо відзначився. (Було це в 1621 році на Чорному морі за короля польського Жигмунда III та його сина принца Владислава 14, де він був разом із десятком тисяч козацького війська — поляки воювали тоді під Хотинню з тодішнім турецьким царем Османом, та в інші часи й випадки). Отож Хмельницький завше виявляв польському королеві й Річі Посполитій значні, достойні нагороди, прислуги й вислуги і мав за це від короля Жигмунда і від сина його принца Владислава, а також від Річі Посполитої надані йому і стверджені вічним королівським привілеєм певні грунти й землі в Суботові Чигринсь-
15 Хмельницький мав чимале господарство. Відомо з джерел про 400 кіп збіжжя на його землях, які захопив Чаплинський, багаті стада, стави, млин та шинок.
16 Домна-Розанда, чи Локсандра, Олександра, була дочкою молдавського господаря Лупула; гадають, що Домна — це не ім’я, а значить буквально панна, хоч часто її звуть Домна-Розанда.
17 Тут маємо ще одну легенду з життя Хмельницького. B ній ідеться про жінку, з якою Хмельницький після смерті своєї дружини жив невінчано. Чаплинський начебто захопив її і обвінчався з нею. Аж по корсунській перемозі Хмельницький відібрав її, і шлюб з нею благословив патріарх у Києві. Її було повішено 1651 p.— цей факт історики приймають. Величкове зауваження «якщо це правда» має сенс, бо Тиміш загинув за батькового життя.
18 Домна-Розанда вже не поверталася у Волощину. Вона жила спочатку в Суботові, тоді в Рашкові над Дністром, де в 60-х роках була вбита якоюсь козацькою ватагою.
19 Данило Виговський оженився на Катерині Хмельницькій; за Павла ж Тетерю вона вийшла заміж 1660 p. Катерина померла в 1668 p., вже після втечі Тетері до Польщі. Олена ж вийшла заміж за Івана Нечая, і доля її склалася трагічно. Її взято під Биховом разом з чоловіком у полон 1659 p. Припускають, що її заслано в Сибір, але російські документи того не потверджують.
20 Факт непевний, бо ми знаємо, що конюшим у Хмельницького був Іван Славковський.
кого повіту 15. Він посів тут Суботівську слободу, мешкав на тих добрах своїх і почав був досить розживатися, як свідчить і Твардов- ський у своїй першій книзі. Однак ворог, ненависник добра людського,— скориставшись у цій справі Чаплинським,— із заздрості вигнав Хмельницького на деякий час зі свого дому й посілості назад до Запорожжя. To було призвісником значного й незчисленного пролиття православної і римської крові, принесло великі спустошення і руйнування Короні Польській і Україні малоросійській,— про це ти, цікавий читальнику, довідаєшся з історії, яка лежить перед тобою. A я, знову повертаючись до своєї оповіді про Хмельницького, хочу ще додати, що обидва сини Хмельницького, Тиміш та Юрій, були самовільні паливоди. Юрій, проте, ще не так — був-бо з натури євнух, але старший, Тиміш (він оженився, ще коли не завершилася війна Хмельницького з поляками, про що буде мова далі, на доньці тодішнього волоського господаря Домні) 16, до того був самовільний, що після батькової смерті (якщо то правда) повісив на воротях мачуху свою, Чаплинську І7. Треба сказати, що Хмельницький, прийшовши з козацьким військом із Запорожжя до Чигрина, піймав був свого ворога Чаплинського і відтяв йому голову. Після того він пойняв собі B ЖІНКИ його дружину.
Тиміш Хмельниченко недовго прожив з Домною, його вбили B Сучаві, а Домна, щоб знайти собі тишу й спокій, перебралася з України, що палала тоді у вогненному смерчі, на своє батьківське добро у Волоську землю 18.
Там вона, як багата вдовиця- пані, господарювала аж до своєї смерті. Смерть спіткала її ненароком: якісь козацькі голодранці та гультяї верталися зі своїх військових затягів і, по-розбійницькому напавши на її будинок, пограбували всі, що лежали там на видноті, скарби й багатства. Це їх не вдовольнило, і вони почали допитуватися в Домни муками й тортурами, де заховано інший скарб. Але вона, бувши жінкою сміливою, відповіла гультяям так: «Хай краще володіє моїми скарбами бездушна земля, ніж ви, одушевлені вороги мої». По цих словах і закінчила своє життя Домна Тимошиха.Юрій Хмельницький після батькової смерті й після гетьманства Виговського трохи гетьманував у Чигрині під державою великого государя російського. Його він незабаром зрадив і, зневірившись у своєму талані, подався до Турецької Порти. Там він став ченцем, однак на оттоманське бажання скинув своє чернецтво — його знову послано на Україну гетьманом, цього разу від Порти. Він був ударований від Порти значним титулом і писався так: «Юрій Хмельницький Венжик, князь сарматський і гетьман усього Запорозького війська». Про це коротко йдеться в конституціях короля Яна Собеського на 35-м листку — їх друковано в Кракові у 1677 році.
Єлену Хмельницьківну спершу пойняв був за жінку шляхетний чоловік Данило Виговський 19— рідний брат того Виговського, що трохи гетьманував по Хмельницькому. Після нього її взяв за дружину Павло чи Пантелеймон Тетеря, котрий теж трохи часу був у Чигрині козацьким гетьманом (перед уманським гетьманом Ханенком). Але ми тут про це поширюватися не будемо, а почнемо розповідати про війну Хмельницького з поляками.
У той військовий час були при Хмельницькому двоє відомих, шляхетного козацького роду людей. Один, Петро Дорошенко20, служив за конюшого, а другий, Іван Брюховецький,— за старшого служника. Обидва вони були спритні і в мові світській управні, отож були свого часу пошановані від бога й Запорозького війська гетьманськими гонорами: Дорошенко в Чигрині, а Брюховецький у Гадячому.
Про все це попереду по їхніх літах оповісться детально.Про історика німця Пуфендорфія
Я хочу детально описати війну Хмельницького з поляками, з’ясовуючи водночас, коли і з яких причин вона почалася, на підставі свідчень польського автора Самуїла Твардовського, котрий описав ту війну польськими віршами, що їх я переклав власним старанням на простий історичний стиль, а також на підставі літописних козацьких записів,— все це я уклав у частини та розділи. Але перш ніж дійти до цього, я вирішив, що треба дати тут витяг з історії німецького автора Самуїла Пуфендорфія, який також окреслив був, хоч і короткослівно, ту ж війну Хмельницького. B цій Пуфендорфієвій історії не все так описане, як діялося насправді, однак є тут і правдиві речі: автор виясняє лядську неправду й козацьку невинність. Врешті, не дивина тому авторові, Пуфендор- фію, і розминутися в чомусь із правдою, адже жив він за кількасот миль від Малої Росії в німецьких країнах і про ту війну Хмельницького не мав досконалих та правдивих свідчень. Він покладався лише на поштові та газетні звістки, хоча, описуючи події, праці своєї не шкодував. Цього автора, Пуфендорфія, спершу переклали з німецької на латину, а потім, у царському місті Санкт-Петербурзі (про це я вже згадував), з латини на російську мову. Цю книжку було надруковано 1718 року.
Титул.— C. Пуфендорф. Введение в историю европейскую (39).
| 21 Дані, які подає Пуфендорф, справді плутані й неточні. Подальший текст їх скоригує. | Пуфендорфій у розділі десятому 21 Року 1638 почалася війна поляків із козаками, яка вчинила для Польщі величезні шкоди. Було це так1, селяни полишили вітчизну і приєдналися до козаків, дуже їх збільшивши. Це сталося тому, що багато польських вельмож стягли для себе на Україні великі маєтки та села і хотіли примножити свої прибутки дивовижними вимогами, а козакам уже тоді було віднято свободу. Воєвода Конецпольський радив тоді королеві, щоб приборкати, загнуздати і присмирити козаків, поставити й укріпити в тому місці, де впадає у Дніпро ріка Самара, містечко Кодак з польським військом. Козаки намагалися тому перешкодити, але їх переможено й розгромлено поляками, і вони мусили видати ворогові гетьмана Балука та багатьох інших старшин. Поляки ж, не дотримавши обіцянки помилувати козацьку старшину, всіх до одного скарали. Потім на сеймі вони постановили позбавити козаків будь-якої свободи, а також забрати в них преміцне місто Терехтемирів і на їхнє місце посадити там вояків, що пришлють їх вони. Так поляки приводять на Україну своє військо. Козаки, хоч і мали з поляками багато жорстоких змагань, обіцяли лишатися вірними їм, аби лишень їм повернули старі устави й закони. Поляки це їм обіцяли, однак не тільки не дотримали слова, але завжди озлоблювали козаків. He згадуючи про інші образи, що їм учинено, скажу тільки, що від них відібрали багато храмів грецької віри. Навіть гетьманові Хмельницькому було вчинене велике безчестя. Король дарував був йому право побудувати деякі млини, та один шляхтич, на ймення Іаринський, спалив їх, згвалтував гетьманову дружину та забив її разом із сином. Року 1647-го, коли помер Владислав, на його місце обрано брата його Іоана Казимира. Хмельницький із помсти за своє безчестя підняв на бунт козаків. Ti ж, палячи ниви, полонячи, вбиваючи, розтліваючи жінок і дітей, вчинили польському шляхетству велику згубу. Але коли сенатори побуджували короля, аби він сам пішов на чолі війська проти козаків, то король відповів, що не треба було полякам палити млинів Хмельницького. За це поляки почали не довіряти королеві. Одначе було зібрано до п’ятдесяти тисяч війська, яке потім козаки перемогли в бою й розгромили: забито в тім бою до десяти тисяч чоловік, тоді ж було взято і місто Київ. Щоб відшкодувати цю поразку, поляки без королівського дозволу закликають у своє військо кожного сьомого і посилають ці полки на козаків. Але й їх було переможено й розгромлено у великій битві. Проте, коли Хмельницький відправив свого сина брати шлюб до Києва (мав той пойняти в дружину доньку волоського князя), поляки зненацька напали на Київ, пограбували його і полонили грецького патріарха, що тоді там був. Потім козаки посилають до короля послів, щоб запитати, чи за його волею це сталося. Король заперечив і відповів, що так учинили шляхтичі заради помсти. Козаки, з’єднавшись із татарами, приходять у Польщу з великим військом. Цього разу зустріти ворогів виходить разом зі шляхетством сам король. Він переміг їх і перебив у одному бою. Потім учинено з козаками мир, за що шляхтичі на короля дуже обурювалися, кажучи, що цим миром він пособив козакам. Коли поляки бунтувались отак через чварні незгоди, росіяни, що давно таке замислювали, починають відверто війну. Року 1653 вони приєднали до себе козаків, облягли Смоленськ і взяли його. Звідти вони пішли в Литовську землю і вельми її спустошили, взяли Вільно та інші міста і всі жорстоко розорили. До цього місця Пуфендорфій. |