Про зустріч Виговського з путивльським воєводою в Константи- нові; про скарання на смерть у Гадячому кількох чоловік і про посланця, гадяцького намісника, до Пушкаря із закликом до згоди; про відіслання Пушкарем того посланця Виговського в Калантаєв; про вислання Виговським сербів, щоб узяти Пушкаря; про розгром тих сербів біля Диканьки над Голтвою; про страх від того розгрому в Миргороді і про початок тодішніх козацьких чвар; тут-таки про вибрання на Київську митрополію Дионисія Балабана. [100]
наючи йому, щоб загасив свою впертість та гнів і схилився до приязні із ним, Виговським. Пушкар же відповів на те посланцеві Виговського: «Чи не так хоче Виговський погодити мене з собою, як погодив у Гадячому з братами нашими, кращими за нього товаришами Запорозького війська, постинавши їм голови, але не діжде того!» I зараз-таки, забивши того посланця, гадяцького намісника, в кайдани і скинувши на нього деякі вини, а особливо погром біля Подолок донців, учинений завдяки йому, гадяцькому наміснику, виписав усе те в листі і відіслав його в ув’язнення до калантаєвського воєводи.
762 Див. ч. X, p. 9. Там названо дату вибрання Балабана 1657 p. (див. приміт. 641).
761 Було вбито 300 чоловік, решта відійшла.
759 Йшли також і козаки на чолі з I. Богуном. Компанійців очолював I. Сербин. Війська було півтори чи дві тисячі, вони заблукали і блукали два дні. У Пушкаря було 10 тисяч чоловік.
760 Інші дані: запорожці були там під проводом Анастаса Дядька. Дехто з істориків приймає, однак, Величкові дані, що був тут Барабаш.
Виговський же прибув із Гадячого до Миргорода і прогаяв там у тамтешнього полковника Григорія Лісницького кілька днів, дожидаючи повернення до себе від Пушкаря свого посланця, гадяцького намісника. Але коли дістав певну звістку, що Пушкар не лише не схиляється із ним до згоди, але й відіслав у Калантаєв, закувавши, згаданого його посланця, був тим дуже вражений і розгніваний і зараз виправив, щоб узяти до себе Пушкаря, з Миргорода до Полтави свій Сербський компанійський полк 7о9, а сам у понеділок 25 січня рушив із Миргорода до Чигрина. A ті компанійці не пішли просто на Полтаву чи зблудили, а вдалися до Великих Будищ. Пушкар провідав про те завчасу і виправив проти тих сербів запорозького полковника Якова Барабаша 7°° з частиною його запорожців і з другою частиною свого городового війська, якого всього могло бути шістсот чи сімсот.
Отой Барабаш, як чулий вождь, поспішив уночі із військом, яке дав йому Пушкар, до Диканьки, а з Диканьки вирушив у середу 27 січня на світанку. Він швидко напав на тих сербів за долиною Голтвою під Диканькою, якраз проти Pory Жукового Байраку — вони саме почали готувати собі обід — і розгромив їх усіх до решти 761, так що мало хто з них відійшов до Миргорода, принісши звістку миргородському полковникові Лісницькому про таке своє нещастя і викликавши в Лісницького та всього Миргорода тривогу, оскільки сподівалися погоні за сербами, які втекли від Барабашевого погрому, а тим самим і погрому на самого Лісницького від того Пушкаревого війська на чолі з Бара- башем, адже Лісницький тримав сторону Виговського. Отаким початком і через такі дії прийшло лихо з того боку Дніпра на цей бік, і запалав вогонь чварної козацької незгоди.У цей час, того ж 1658 року, коли почалися лихі українські чвари, відбулася в Києві елекція на Київську митрополію, що вдовувала після преосвященного покійного митрополита Сильвестра Косова. Був тоді вибраний і постановлений на престол Київської митрополії (сталося те в перший тиждень Великого посту, 28 лютого) 762 вільними голосами всього духовенства та численних світських осіб Дионисій Балабан, який числився від Володимирового хрещення, коли вперше були настановлені руські митрополити, сорок восьмим.