Про вихід шведів із Кракова і про вступ до міста польського короля; про королівський похід на Шведа із Кракова до Мазовїі та Пруссів і про успіхи Чернецького в Пруссах; про примус через трактат брандебуржців до Корони Польської, як було колись; про смерть Хмельницького і про неузгоду серед козаків щодо гетьманства; про вибрання в гетьмани Виговського і про його неправедну увагу до поляків.
Тільки-но шведський генерал Вертз виступив із трьома тисячами своїх шведів із Кракова, як свідчиться на листку [...] 683, в розділі 8, польський король Ян-Казимир вступив на їхнє місце і, з веселим серцем оволодівши столицею, віддав хвалу й подяку Господові Богу, що приподобив його тою своєю благодаттю [88].
У Кракові, однак, він бавився недовго [89], а, осадивши місто німецькою піхотою й уміц- нивши Краківський замок своїми польськими людьми, сам із іншим польським та цісарським військом рушив з Кракова для воєнного чину над шведами до Мазовші й Пруссів [90]. A Чернецький зі своїм полком і великопольськими хоругвами пішов із поспіхом за королівським розпорядженням до шведської Поморії, де ледь не вперся в самі морські береги, і вогнем та мечем наніс Старограду, Щетінові і всім тамтешнім обивателям превелику тривогу. Від Поморії він ухилився в Прусси, прагнучи випередити згаданого генерала Вертза, що простував туди, і прихилити, як було раніше, до Корони Польської брандебурзького князя, який був тоді вже нейтральний до обох сторін, одначе допомагав шведові й обтяжував війною Гданськ. Він, Чернецький, це й справив не без значної шкоди для себе, за допомогою литовського гетьмана Гонсевського та інших польських військ на чолі з Лещинським, так що брандебурзький князь, бувши ущемлений тими польськими військами, схилився до трактату [91] з Чернецьким на таких умовах:1. Що він, Брандебуржець, не має належати до двірної юрисдикції і старого канону польських королів, лише даватиме щороку Короні Польській шістдесят тисяч злотих, не більше [92].
2. Що Лембург з Бітомом і Елбліомг [93] [94] [95] до часу виторгував у поляків.
3. Виторгував також Брандебуржець у польського короля амністію, прощення й ласку як щодо своєї вини, так і до вини всіх тих, що разом із ним трималися до того часу шведського боку.
4. Шведові Брандебуржець відмовляє в приязні навіки і сам обіцяється піти на нього війною разом із польським королем 69°.
ЗАБИТІ ПОЛКОВНИКИ:
Ганжа, Кречовський, Золотаренко, Пободайло, Гладкий, Голота, Каневський, Небаба, Нечай, Донець, Полуян 682.
що він був полковником за життя Хмельницького, але певніше, що прийшов до Хмельницького перед його смертю і полковником за його життя не був; Федоренко — деякі дослідники вважають, що ця особа ідентична з Бо- гуном, хоч є підстави припускати, що Величко мав рацію, розрізняючи їх; Тетеря Павло — був переяславським полковником з липня 1653 p.; Демко — хто такий — неясно, знаємо Лисовця Демка, генерального осавула (див. при- міт. 680), який помер за життя Хмельницького. Грабянка та «Історія Русів» ототожнюють цього Демка з Многогрішним, і дехто з істориків це прийняв. Вірогідніше, проте, що тут йдеться про Д. Лисовця; Глухий — може, це Остап Глух, що був уманським полковником з жовтня 1649 p. по квітень 1654 p.; Kpuca Михайло — місце урядування визначити нема змоги; Переяславець Іван — військовий писар, пізніше полковник, був послом Хмельницького в переговорах з поляками в 1650 p. і після битви під Берестечком в 1651 p.; Гор- куша Филон — був полковником поліс- ським, брав участь у боях на Прип’ят- ському фронті влітку 1651 p.
682 Ганджа Іван — був полковником уманським у червні — липні 1648 p.; Кречовський Михайло — полковник київський з 1648 p. по серпень 1649 p., поліг при обороні української землі від Литви (див. приміт. 52); Золотаренко Іван — полковник ніжинський, наказний гетьман з серпня 1654 p., поліг при здобутті Старого Бихова в 1655 p.; Пободай- ло Степан — чернігівський полковник, наказний з 1649 p., з липня 1651 p.— чинний, поліг у жовтні 1654 p. в Білорусії; Гладкий Матвій — полковник миргородський з квітня 1649 p., розстріляний Хмельницьким за непокору 1652 p.; Голота Ілля — наказний канівський полковник з червня 1649 p., поліг у боях з литовським військом; Каневський — прізвище ніде не трапляється, але чи це прізвище? Завважимо чернетковість списку, можливо, Величко хотів назвати канівського полковника, та не взнав прізвища, канівськими полковниками були за життя Хмельницького в різний час C.
Савич, Ф. Стародуб, А. Бутенко і наказні — /. Голота, I. Шенгерей та За- блоцький; Небаба Мартин — чернігівський полковник з листопада 1648 p., поліг у липні 1651 p. в боях з литовським находом; Нечай Данило — полковник брацлавський з березня 1649 p., загинув у лютому 1651 p.; Донець тут вписаний як покійник, мабуть, помилково, хоч лишається сумнів, чи полковник Донець, що діяв в часи Виговського, ідентичний з названим Величком; По- луян — був сотником, його захопили в полон поляки влітку 1648 p. під час боїв Кривоноса з Вишневецьким. Список полковників неповний, немає тут Джа- лалія, Пушкаря, Гуляницького, Лісницького та ін.— це теж ознака чернет- ковості списку, тим більше, що в самому Літописі згадується, що Пушкар був полковником за Хмельницького.683 Число не проставлено.
під шведами), давали князеві на ленному (форма феодальної залежності) праві Битов і Ленборк (див. пункт 2) — це робилося у винагороду князеві за участь у війні зі шведами.
689 Польське написання L^bork, Bytow, Elblag. До речі, коли прийшлося до діла, поляки Ельбльонг не віддали.
690 3 умовою, що Польщі допомагатиме Леопольд I.
Отаким миром з Брандебуржцем Велика Польща заслонилася від свого ворога і звеселилася. Аж тут прийшла друга, втішна для польського короля, звістка з України про вищеописану смерть Хмельницького. Якими словами згадує про цю кончину Хмельницького автор Твардовський, подивися, читальнику, в його книзі на 238 листі691.
692 Ці незгода і розладдя почалися ще за життя Хмельницького, оскільки Хмельницький хотів передати булаву синові Юрію і застерігався від противників (відомо, як покарав він Вигов- ського). Знаємо і про заколоти у війську (див. приміт. 645).
693 Див. приміт. 663.
694 Факт узято у Твардовського.
691 Тут ідутьлайки на Хмельницького.
Після смерті Хмельницького, що сталася на превелику втіху ворогам-полякам, почалася поміж козацтвом і старшиною їхня
%j fiQ9 · ·
велика незгода и розладдя щодо гетьманства , оскільки одні давали свої голоси за Юрася Хмельниченка — молодшого, а інші — за генерального писаря при Хмельницькому Виговського.
Отой Виговський ще за життя Хмельницького схилявся до приязні з Короною Польською і бажав із нею згоди 693, надто ж після його, Хмельницького, смерті, бо в своєму листі, писаному до польської королеви при відправленні лядських послів 694, озивався з доброю увагою на згоду з Короною Польською. A тільки-но він, Виговський, був вибраний згодними голосами старшини й усього козацтва в гетьмани, тоді відразу ж змінив ту приязливу свою увагу до Польщі і, добре вивідавши про тодішні події в ній, постановив обов’язково махину війни з поляками докінчити війною, як це почав був Хмельницький, і ніколи не бути приятелем лядському іменеві. Але чинив то, знати, поверхово, пригоджуючи козацькому війську, що було при обранні його, Виговського, і виявляючи свою неприязнь до поляків на словах, а в серці тримав він інше й бажав полякам усього, чого шукали вони собі в небіжчика Хмельницького і в нього, Виговського, через кількаразових своїх послів 695.
Портрет I. Виговського (9).
695 Неясно, про яке відправлення послів йдеться. Коли перше, TO тоді був ще живий Хмельницький, і це міг бути дипломатичний маневр, коли ж друге, то Виговський був тоді вже гетьманом, і про якусь згоду ще не було мови (див. приміт. 701). Погодився з поляками Виговський значно пізніше.
Вивід про Виговського [96] [97]. 697 Виговський був православний шляхтич з Овруцької околичної шляхти герба Абданк. 698 Виговський почав свою кар’єру в 30-х pp. на Волині у міськім (грод- ськім) суді. 1635 p. він був намісником Луцького староства. 1638 p. їздив до козаків з польськими комісарами як писар робити згоду. 699 Число не проставлене. Іван Виговський був за походженням із руської, що перебуває під Польською державою, шляхти b97, а, вивчений вільним наукам, славився за дотепного і вправного у писарських справах, однак завдяки тимчасовій марності і з огляду на цьогосвітні гаразди був єдиного духу з поляками. Хмельницького з Чигрина до Запорожжя комісар із гетьмановим сином був виправлений коронними гетьманами до Запорожжя проти Хмельницького, тоді Хмельницький зустрів був їх, поляків, на Жовтій Воді і розгромив при всесильній божій помочі, вибивши їх усіх до ноги. У цій поразці одні впали трупом, а інші з цим Виговським досталися живцем в ординські руки. Побачивши себе в смертельній небезпеці, Виговський упав до ніг Хмельницького зі слізним проханням, аби той визволив його з тієї татарської неволі, зобов’язуючись щиро йому теє відслугувати. Хмельницький тоді, задля свого знайомства, через обов’язок і слізне прохання, а найбільше з християнської любові, викупив його, Виговського, в татарина за невелику ціну чи, як оповідають старі люди, виміняв за одну шкапу і, відібравши потім у нього, Виговського, тверду присягу на вірну і щиру до себе приязнь та зичливість, поставив його генеральним військовим писарем. Ha тому писарстві він, Виговський, вірно служив Хмельницькому ледве не десять років, добув і до смерті його, а коли Хмельницький, лишившись при непорушній вірності своєму російськомугосудареві, помер, був вибраний старшиною і Запорозьким військом гетьманом. Але на тому гетьманському уряді він мало прожив, зберігаючи вірність своєму государю (про що з’явить подальша оповідь), відійшов од нього і перекинувся до поляків, навівши на малоросійську Україну велике лихо, розрух, кровопролиття і крайній розор. A поставлений був Виговський гетьманом у Чигрині року тоді сущого 1657-го, 12 вересня 700. 701 Виговський затримав польських послів і не робив перед Москвою секретів з місії Беневського. 702 Пушкар був полтавським полковником від жовтня 1649 p. Він був присутній при обранні Виговського також і на Корсунській раді, на якій підтверджено Виговського на гетьмана. Його опозиція виявилася пізніше: в листопаді — грудні. 703 Вибрання Виговського не тяглося кілька тижнів, це сталося протягом одного дня і без ніяких незгод під час обрання. 704 Про це переконливих фактів не збереглося. 705 Див. приміт. 702. 700 Дата хибна. Виговського обрали гетьманом 26 серпня (за ст. ст.) у Чигирині, дехто називає і Суботів; 11 жовтня на раді в Корсуні цей вибір підтверджено. Вибрано його гетьманом, бо Юрій був неповнолітній. Герб I. Виговського (2).
