Про вихід з польської облоги шведського короля і про його втечу до Пруссів; про з'єднання польських військ під Варшавою і про розіслання королівських універсаліву які оголошували амністію відступництву поляків; про нещасливий роз'їзд Чернецького під Дугласове військо; про розор шведами Куяв і про вирубання польської піхоти на чолі з Бігдошем; про повторну, щільнішу облогу Варшави; про лічбу там польського війська; про послання трубача до обложенців і про Вітембергову затятість; про штурм Варшави
Королеві шведському фортуна таки послужила, щоб він вийшов із облоги зі згаданого окопу поміж Саном та Віслою. Коли Чернецький відійшов у Велику Польщу з більшою частиною війська для описаної вище воєнної боротьби зі шведами, відійшли на свій бік оборонятися проти московського й козацького наступу і литовські війська 0І°,— лишилися облягати шведів лише з’єднання поближчих воєводств та кварціальне військо °16.
Тим часом прибули на допомогу шведському королеві війська з Кракова517 та інших міст, і він зараз-таки з великим поспіхом переправився через Віслу 518 і потяг, утікаючи, до Варшави й Пруссів на Торунь — Варшаву він уміц- нив добрим гарнізоном. Лядські ж війська з Чернецьким та інші їхні загони нападали на шведського короля, який утікав до Пруссів, зусібіч, легко щипали і рвали, як пси вовка, шарпали на всіляких вигідних місцях та на переправах, але відкритої баталії не давали. Через такі дії поляки, приписуючи (згодом) самі собі в цьому глупство, випустили шведського короля зі згаданої пагубної облоги (в розвиллі річок Сану та Вісли) до Пруссів.Після відбуття шведського короля до Торуня польський король Ян-Казимир зараз прибув із військом до Варшави й обложив 519 її, розіславши до інших своїх вождів розпорядження, щоб вони при- спішили до нього звідусіль із партіями свого жовнірства під Варшаву, аби вибити звідтіля шведський гарнізон, що там замкнувся. Завдяки цьому розпорядженню польське військо прибуло зі своїх воєнних промислів на генеральне з’єднання під Варшаву і повітало там короля, ласкавого їхнього пана, який дарував їм гріх зради та відступництва. Після цього повітання король знову, як досі у Ланцу- ті, видав свої універсали, ласкаво закликаючи до себе всіх (і тих, що залишилися ще при шведах) поляків і оголошуючи їм від себе за відступництво вічну амністію.
520 Ha чолі того війська стояв Ян Адольф.
521 Очевидно, йдеться тут про поразку Чернецького під Гнєзном. Це сталося 6 травня. Чернецький у цей час тільки шарпав шведів, а бою з ними уникав. Проти нього виходив сам шведський король і біля Кцині хотів дати бій, але Чернецький відступив з невеликими втратами.
522 Ha чолі польського війська стояв Гонсевський (чи Госевський), І ВІН пішов проти князя Яна Адольфа (див. приміт. 520), який мав під Новим Двором будувати мости через Віслу.
023 Шведська залога мала близько двох тисяч. Великі гармати привезено 27 червня.
524 Про це дбав Ян Адольф, але йому відмовлено. Йшлося, однак, не тільки про звільнення дружини Дугласа, яка таки була у Варшаві, а всіх шведських жінок.
Тим часом Чернецький знову виправився зі значною частиною свого війська у роз’їзд на Дугласа 52^ і врятував від смертельної небезпеки польського вождя Ваєра, однак сам двічі дістав у різних місцях від шведського генерала Дугласа відсіч та поразку52. Роздратовані ним шведи розорили Куяви і вирубали там упень вели- копольську піхоту на чолі з Бігдошем. Потім король польський, звідомившись, що у Варшаві замкнувся найчільніший шведський генерал Вітемберг разом з іншими знаменитими особами та жінками, обложив Варшаву ще тісніше і обклав та заступив усі дороги, що ведуть до неї, а також Вісляні береги, щоб не допустити у Варшаву живності,— сам король мав там при собі зібраного війська близько ста тисяч. Про короля шведського носилися тоді всілякі чутки, одні, що він у Варшаві, другі, що в Туруні, треті, що в Єлблонгу, четверті — в Пруссах, а п’яті твердили, що він мертвий. Король польський, обтяживши якийсь час тією облогою варшавських обложенців, послав до Вітемберга трубача, пропонуючи йому без взаємного кровопролиття і щоб не псувати варшавських мурів здатися самохітно. Вітемберг на це учинив таку відповідь, що він як служив вірно до сивих літ своєму панові, так готовий позначити ту вірність своєю кров’ю. Після того король польський наказав розпочати великий штурм на варшавські мури, в який кинулося осліп з тим, що мали лише під рукою безліч охітників.
Однак були вони значно пощерблені густою стріляниною обложенців із мурів і відкотилися назад до свого обозу.Побачивши це, король послав, щоб легше здобути фортецю, швидких гінців до руських арсеналів, аби взяти з них ломових гармат та мортир. Тим часом під Варшаву до короля принесли звістку, що генерал Дуглас зі шведським королевичем та з іншими шведськими вельможами, зі значним шведським, прусським та іншим навербованим військом тягне вслід за Чернецьким на відсіч варшавських обложенців, від чого у польському війську під Варшавою почалася чимала тривога. Однак за королівським розпорядженням більше шістдесяти тисяч найвиборнішого польського війська було послано зі своїми вождями на Дугласа 522 — воно, відійшовши недалеко від Варшави, стало і стояло три дні, ушиковане й готове до бою. Але, не дочекавшись Дугласа, повернуло назад у свій обоз, де нерушно стояв із гетьманами король. Дуглас же, прочувши про таку силу й готовність до бою польського війська, утримався й окопався під Новим Двором, де з’єднується з Віслою Буг. Коли ж зі згаданих руських гарнізонів припроваджено було гармати й мортири, поляки почали кріпко палити з них на варшавські мури й палати, ламаючи їх. і псуючи оборону, яку шведи героїчно витримували протягом двох тижнів 523.
Дуглас, стоячи в окопах під Новим Двором і чуючи варшавські громи, не лише не смів рушити звідтіля на відсіч варшавських обложенців, але й сам не менше потерпав від капостей польських наскоків, особливо від Шембека, який однієї ночі прокрався через ліси до шведського обозу, зайняв і вигнав півтори тисячі коней. Водночас наскоки під лядський обоз бували нешкідливі, а якось один роз’їзд у п’ятдесят рейтарів відважно увігнався, щоб схопити «язика», в самий лядський обоз, але заплатив за ту відвагу власною смертю — жоден із них не вийшов назад. Тим часом Дуглас намагався через кореспонденцію шведського королевича визволити з варшавської облоги (чи турунської) свою дружину й сестру 524. Вони разом з іншими панями з наказу польського короля, який керувався кавалерською цнотою, в ознайменування його схильності до любові й миру зі шведами, були до Дугласа легко відпущені.