Про відправлення від хана посла Хмельницького; про ханове посередництво з поставленими умовами; про посміховисько, з яким Хмельницький відіслав у Крим ханського посланця; про підкріплений присягою ханів союз із поляками; про рушення польських військ на Україну і про страх від того в Україні; про Богуна, який уступився перед польськими військами з Браславля до Уманіу і про розорення поляками Забузької України; про Opdut що прибули в допомогу полякам, і про їхні загони, шкідливі й полякам, і Украї

³⁸⁴ Це було ще наприкінці минулого року.

³⁸⁰ Лист хана, датований 8 жовтня 1654 p., не мав у собі тої брутальності і непоштивості, що про неї пише Величко.

³⁸⁰ Тохтамиш-ага. Він привіз листа й від Карач-бея.

³⁸' Посол M. Богаченко повернувся в жовтні.

³⁸⁸ У листі не говорилося нічого про видачу офіцерів.

³⁸⁹ Питання не стояло так категорично. Більше того, висловлювалася обіцянка, коли козаки розірвуть з Москвою, а поляки почнуть війну, татари розірвуть з поляками.

³⁹⁰ Пункти 3 і 4 вигадані. B ханському листі про це не було ні слова.

³⁹¹ Хан погрожував, коли Хмельницький не поступиться, втягти у війну угорців, мунтян та волохів.

Року від створення всього живого 7163-го, а від Різдва господнього 1655-го, новий кримський хан увійшов, як я казав раніше, у новий союз та лігу з поляками ³⁸⁴. Він був досить обдарований поляками і хотів для початку показати їм свою приязнь тим, що відіб’є Хмельницького від московського союзу і через своє посередництво примирить та поверне його в колишнє підданство до польського короля. Але те його посередництво було брутальне, непоштиве й повне дурноти ³⁸⁵, отож нічого він тим не зиськав і його посланця ³⁸⁶ було відправлено до Криму з самим посміховиськом. Te ханське посередництво з його умовами було таке.

Відправивши з Криму згаданого вже посла Хмельницького ³⁸⁷, він, новий хан, послав з ним до Хмельницького й нарочного свого посланця з листом, де пропонував Хмельницькому піддатися, як перше було, до союзу з Короною Польською, зобов’язуючись поєднати його з королем на таких умовах:

1. Щоб Хмельницький зразу ж відступився від Москви і пішов з усім козацьким військом і з ним, ханом, на неї, видавши спершу старшину та інших московських офіцерів ³⁸⁸;

2.

3. Щоб дозволив і допоміг прийти на Україну вигнаній із неї шляхті;

4. Щоб Хмельницький не мав більше десяти тисяч реєстрових козаків ³⁹°.

A коли б Хмельницький не захотів того вчинити, то хан з усіма ордами має нині ж на нього наступати і зганьбити його ім’я перед на-

QQ 1

родами .

Виправивши такого посла до Хмельницького і присягнувши, згідно з магометанським звичаєм, на учинених з поляками пактах, хан послав про це звістку й до Польщі. Гетьман же польський, одержавши достеменне звідомлення про затвердження ханською присягою союзу із поляками, зараз-таки рушив з усім польським військом, числом у шістдесят тисяч ^{[54] [55], на Україну — прислав ще до того три тисячі свого війська й волоський господар. Прочувши про такий наступ польських військ, пойняли Україну великі печаль і страх. Браславський полковник і добрий кавалер Богун, якого Хмельницький поставив був у Браславлі на сторожі з трьома полками козацького війська ЗУ0, почув про нерівне для себе число польського війська і виступив із Браславля до Умані [56], а поляки, ввійшовши в Україну, без жодного пошанівку сплюндрували дощенту вогнем і мечем Немирів, Кальник і Бушу [57] з людьми, які там були, а князь Дмитро Вишневецький в іншому місці вирубав до решти Де- мівку [58]. Наповнена таким страхом,Україна легко вже визнавала,}

^39і> Облога Буші почалася 28 листопада, закінчилася 30 листопада. 3 українського боку було тут багато жертв — це одна з трагічних сторінок у житті українського народу. Про облогу Буші написав відому повість M. Старицький.

³⁹⁶ Князь Вишневецький почав свою каральну акцію 29 грудня. Демівка впала 5—8 січня. Її брав не сам князь, а велике польське військо на чолі з польним гетьманом C. Лянцкоронським. Поляки вирізали місто, хоч підступно проголосили помилування.

А.

Портрет Б. Хмельницького (8).

³⁹⁷ Менглі-Гірей, але він був підлітком, і орду вів Каммабет-мурза. Вони прийшли 6 січня під Шаргород, де була головна квартира коронного гетьмана.

³⁹⁸ Інші дані — 30 тисяч.

³⁹⁹ Татари домовлялися з поляками не брати ясиру. Вони пішли в загони пізніше — після Умані.

⁴⁰⁰ Спершу пішли поляки, а за ними татари. Вони підійшли під Умань 24 січня. Пробували військового щастя, але невдало.

⁴⁰¹ Дві версти. Це сталося вночі 29 січня.

⁴⁰² Інша назва — Багва.

⁴⁰³ Чи був Богун на Дрижополі — невідомо. Принаймні на початку битви нема даних про прихід козацького підкріплення. Взагалі опис цієї баталії нагадує пізнішу, під Охматовом, кудИ'Хмельниць- кий пішов табором, рушивши з Дрижопо- ля в лоб полякам. Відомо, що під Охма- тів прийшли до Хмельницького нові значні сили і включилися в бій’. Орда тоді участі в січі не брала, казали, що Хмельницький підкупив Каммабет-мурзу. Біля Охматова поляки понесли великі втрати.

⁴⁰⁴ Російське військо в основному загинуло на Дрижополі. Воно не витримало першого польського удару і впало в числі 9 тисяч чоловік.

⁴⁰⁵ Російськими військами коло Білої Церкви командував лише Бутурлін.

⁴⁰⁶ Звісток про німецьку піхоту інші джерела не дають, але це не виключає описаної події. До цього факту маємо збоку припис Величка: «Зорка».

⁴⁰⁷ 30 і 31 січня.

⁴⁰⁸ Збоку припис Величка: «Твардов· ський, лист 131».

що підвладна та слухняна полякам, окрім однієї Умані, туди польські війська рамі не зважилися підступити. Вони жили місяць і більше на всебагатих українських кватирях, що вже не могли оборонятися, і відпочивали, чекаючи до себе ординських військ, які обіцяв прислати їм хан.

Татари з’єдналися з поляками біля Умані, на чолі їх стояв син померлого хана ³⁹⁷, а числом їх було сорок тисяч ³⁹⁸. Однак вони дбали не так про польські, як про власні інтереси, і розіслали по Україні аж до Дніпра свої загони по ясир і здобич, залишивши в польськім обозі кіш із меншою частиною орди ³".

Поляки й татари були застрашені й роздразнені несподіваною сутичкою з Богуном та поразкою від нього і кинули на Богуна всю свою силу. Але при Богунові військо було дуже справне і навчене, отож ляхи й орда не змогли його швидко ковтнути, а Хмельницький тоді міцно вдарив із тилу на поляків та орду всією своєю кіннотою і, завдавши їм удвоє більший, ніж Богун, ущербок, з’єднався з Богуном, хоч поляки аж ніяк не хотіли того допустити. Поки ж поляки з ордою впорядковували після цього розгрому свої лави, Хмельницький устиг повернутися з перемогою до свого обозу. Він побачив однак, що поляки у своїй воєнній завзятості не слабшають і чекають від Умані своєї піхоти й гармат, тим-то мусив там-таки, серед чистого поля, яке раніше звалося Бави, а відтоді прозване Дрижополем (це за чотири верстви, як вище сказано, від містечок Охматова й Вороного) , стати обозом разом із Москвою, а було там їх разом із їхнім вождем Василем Борисовичем Шереметом п’ять полків ⁴⁰⁴— інше московське й козацьке військо стояло тоді напоготові близько Білої Церкви з князями та боярами московськими Трубецьким, Дол- горуким і Бутурліним ⁴⁰⁵. A коли наспів з піхотою й гарматами польський обоз, поляки облягли Хмельницького довкруг і почали штурмувати зусібіч його обоз і бити з гармат — Хмельницький же стріляв із гармат та мушкетів навзаєм.

Ця битва поляків із Хмельницьким тяглася на Охматівськім Дрижополі два дні ⁴⁰⁷. Стояли тоді міцні й сильні морози, і через них упало зобабіч більше п’ятнадцяти тисяч війська ⁴⁰⁸, а лядської піхоти при гарматах мало що й лишилося — тільки рештки, що вціліли після розгрому згаданої прусської піхоти і після описаних

⁴⁰⁹ Рушив до Охматова, де був сильний бій (див. приміт. 403). Після того Хмельницький пішов до Тетієва і Білої Церкви.

⁴¹⁰ Татари таки дочекалися приходу нової орди, а поки що вибирали ясир. Від’їхали вони всі в кінці березня.

⁴¹¹ Нова орда прийшла на початку березня. Війська було 120—150 тисяч, хоч, може, це число перебільшене. Ha чолі татар стояв Калга-солтан.

⁴¹² Власне, воювати з козаками татари не хотіли, хоч, може, й робили таку пропозицію, щоб домогтися ясиру; тоді не відбулося остаточного розриву з козаками. Татари зайнялися грабунком Брац- лавщини, примусивши поляків здобувати для них укріплені замки, які ще трималися,— татари, як відомо, міст не вміли здобувати. Польське військо і справді було витснажене, але військових акцій не припиняло.

⁴¹³ Поляки вважали, що українського війська було 60 тисяч, може, це було й перебільшенням. Величкова цифра, мабуть, ближча до правди.

⁴¹⁴ Див. приміт. 392 і 398. Орда, крім того, майже не брала участі в битві.

наїздів Богуна й Хмельницького, коли було побито чимало ляхів і татар.

Король Ян-Казимир не гадав був вести ту Дрижопільську війну з козаками — стояла тоді міцна зима з сильними морозами, а король хотів, по-перше, щоб його, за певний час зменшене і втомлене від минулих воєн, військо відпочило, він налагодив би тоді військовий апарат, а, по-друге, побачивши, що Хмельницький розбратався з татарами, і поставивши з ними союз, він уважив, що мав певний виграш над Хмельницьким. Але гетьмани та інші польські пани інакше тлумачили той королівський намір і були раді змозі вести спільні з ордою військові дії. Отож вони мало дбали про королівський на те дозвіл, не без відома його величності догоджаючи насамперед власній упертості, і рушили з польськими військами на розор України і знищення імені X м e л ь н и ц ь к о г о. Про те, як вони зашкодили Україні, а разом з нею й собі, і як розправилися в Дрижопо- лі з X м e л ь н и ц ь к и м, я був оповів досить докладно, але хочу ще те тут докласти, що Хмельницького й насправді ледве не докінчили на Дрижополі, бо він не сподівався такого численного польського війська і не гадав, що приспіє на той час орда на допомогу полякам. Він про те не подумав і вихопився був з малим числом, тільки двадцять п’ять тисяч ⁴¹³, свого й московського війська, як вище оз- началося, сподіваючись розправитися з поляками і з тим військом, що мав. Але коли, над свої сподіванки, був огорнений на Дрижополі стома тисячами з лишком польського й ординського війська ⁴¹⁴, мусив, даючи війську відсіч, упріти, а тоді добре відчути тодішні морози. I коли б не приспів від Умані Богун із своїм військом (від Умані до Охматова й Дрижополя шість миль відстані), який значно йому допоміг, як вище сказано, то невідомо, чи зміг би Хмельницький оборонити свою і свого війська цілість від сильного ворожого наступу.

Коли Хмельницький дістався зі своїм військом від Дрижополя до Білої Церкви, він почув, що до поляків прибула нова орда і що поляки дозволили в нагороду її неробського труда брати на Україні ясир. Отож, запобігаючи цьому лихові, він зараз-таки виправив доброго вояка, браславського полковника Богуна з десятьма тисячами свіжого

⁴¹⁵ Дані про розгром татар Богуном іншими джерелами не підтверджуються. Однак знаємо, що деякі татарські ватаги було громлено,— факт цей, врешті, не суперечить ходові подій.

⁴¹⁶ Насправді поляки допомагали татарам вибирати ясир. Так вони взяли приступом м. Кіщинець і видали татарам 10 тисяч обложених. Поляки вели збройну акцію і проти козаків: напали на роз’їзд Золотаренка і Зеленецького і мали бій коло Манківки (Марківки) з Богуном і Зеленецьким. Були й інші сутички. Самі поляки хвалилися, що за зиму знищили 50 міст, татари знищили 270 міст, вигнавши до Криму сотні тисяч ясиру і подушивши на дорогах тисячі немовлят. Зруйновано було понад тисячу церков. Взагалі край поляки з татарами сплюндрували майже цілковито.

доброго козацького війська проти татарських загонів, що пороз’їжджалися по Україні набирати ясир. Богун, знаючи всі тамтешні українські шляхи, подався зі своїм військом від Білої Церкви на певні місця, щоб там перейняти татарські загони, які мали повертатися з ясиром. Ці загони поверталися поодинці зі своїми здобичами й користями від Чуднова, Котельні, Кодні, Кормина та інших дальших тамтешніх місць, прямуючи до свого коша, що був біля Вороного й Умані. Вони несподівано впали в Богунові сіті, і, хоч їм у промислі раніше щастило, наспіла їх тут лиха година, бо не лише втратили всі здобичі, але й самі чи були порубані, чи дісталися козакам у полон — з восьми з половиною тисяч (за свідченням тодішніх «язиків») приволоклося їх до коша заледве п’ятсот. Вісім тисяч татар не уникло Богунових рук, а з них дві тисячі п’ятдесят шість узято було живцем і припроваджено до Хмельницького у Білу Церкву ⁴¹⁵. 3 цього числа Хмельницький зараз-таки відіслав у Москву п’ятсот татар для подарунку його царській пресвітлій величності, п’ятдесят вибрав собі, а інших віддав Богунові та його війську. Решта татарських загонів, які були біля Полонного й далі, повернули до свого коша цілі, зі всіма своїми користями, бо там не було кому їх гамувати й громити. A поляки, віддавши над християнське сумління своїх невинних людей у бусурманську неволю, самі висиплялися по кватирях з дрижо- пільського похмілля⁴¹⁶.