Про відібрання поляками у шведів Пінчова і про їхній марш до Кракова; про шведського короля, який зняв у Великій Польщі свої гарнізони зі шкодою для країни; про прибуття шведів у свою Померанію і про неприємну звістку, яку вони дістали від Бреми; про несталу фортуну цього світу і про успіх поляків біля Познані; про успіхи Чернецького й гетьманів у війні з венграми; про велике венгерське нещастя, яке спіткало венгрів від поляків та орди, та про їхній марш до своєї землі; про схилення Ракочого до
Король Казимир із цісарським та своїм військом і з гарматами йшов на Ракочого, але дістав у дорозі певну звістку, що той, не чекаючи його навали, утік з військом за Віслу й далі, тож змінив свій
Портрет Л.
Сапіги (31).
марш, потягнувши до Пінчова, а коли відібрав його у шведів, рушив звідтіля до Кракова. A швед, звівши з Варшави та інших велико- польських міст свої гарнізони, поспішив із ними через Куяви до Поморії, а по дорозі зносив і руйнував вогнем та залізом усе, що наверталося йому в Польській державі на очі,— розорив він пороха- ми Лович і Крушвицю, вирубав Злотов і дійшов нарешті в Померанії 616 Бременського князівства. свого Щетіна. Тут його застали неприємні звістки з Бреми616, що
місто тісно затаковане і схиляється (через те, що вже взятий Бремефорд) до угоди з дунчиком.
Отак змінлива й непостійна фортуна цього світу увіч ошукує, як сліпих, своїх коханців і світодержців, кидаючи їх з нещастя в гаразди, а з гараздів у зло та біди — вона звикла звертати й топити. Вона і в описаній війні шведів з поляками фаворизувала то одному, то другому і, нарешті, після повного польського розорення і спустошення з ганьбою відіслала шведа, що гостював у Польщі, в Померанію з величезною стратою коштів та ущербком війська. Король же польський з цісарським та своїм військом викурював шведів із Кракова, а під Познанню постійно забивав у полі виїжджаючих за пашою брандебурзців і зменшував їхнє число підляський воєвода. A коли від Гданська прибув із піхотою Гродецький, то він, підляський воєвода, тісно обложив Познань, від чого брандебурзький гарнізон швидко схилився до угоди, обіцяючи відразу ж покинути Косцяни, а в Познані затриматися до указу свого пана, відступивши тільки познанську фортецю Міцельському і взявши за це в заклад познанського воєводича.
Невдовзі по тому дійшли до поляків радісні чутки, що Чернецький зі своєю командою наздогнав Ракочого з його військами й учинив йому спершу під Магеровим617, а потім під Куликовим618 значну шкоду, поклавши венгрів трупом на три тисячі і відгромивши безліч польських полонян, а також велике число багатих костьольних та шляхетських скарбів. Уздрівши, що йому непереливки, Ракочій рушив поспіхом на Зборов до Чорного Острова, прямуючи просто в свою Седмигродську землю. Побачивши це і не маючи ніякої потреби йти в Седмигродську землю, відстали від нього козаки, що були при ньому зі своїм полковником Антоном 619. I хоч з одного нещастя Ракочій виплутався, друге його наздогнало, бо почали густо падати й гинути в його війську коні, знуджені і вимордовані довгими переходами в Польщі. A не минуло ще й це лихо, коли впало на них величезне й найбільше зло, погибельно їх окрутивши,— пішла на них просто в очі несподівана орда 62°, Чернецький ударив іззаду, а обидва гетьмани 621 з литовським Сапігою — з боків. Це сталося десь за Чорним Островом 622, а ще перед тим урвав був більшу частину табору Ракочого і віддав на користь своєму війську Дмитро Вишне- вецький із польним писарем. Потрапивши у цю крайню погибельну скруту й такі умови, Ракочій зрозумів своє нещастя і схилився до трактату з поляками 623, який постановляв таке:
ь2° Така умова була, але її в договорі промовчано. Я. Рудавський, однак, подає і її (див. приміт. 582).
61# Під Мегеровом передовий роз’їзд Чернецького наїхав на обоз Ракочого. Це було 11 липня. Мегерів лежить на річці Білій.
618 Під Куликовом козацьке й угорське військо людських утрат мало небагато, зате втратило майже дві тисячі возів, переходячи через болото.
619 Ждановичем. Це Жданович зробив під тиском незадоволених війною козаків. Козаки покинули Ракочого перед вирішальною битвою з поляками. Рако- чій пояснював свою поразку саме цим.
Козаки ж, побачивши, що справа програна, остерігалися, що Ракочій видасть їх полякам.620 Орди не було, вона наспіла після договору.
621 Потоцький та Любомирський.
ь22 Біля Межибожа.
623 Трактат постановлено 22 липня.
024 I Оттоманську Порту.
1. Щоб Ракочій без жодних своїх викрутів перепросив насамперед польського короля з сенатом 624 за те, що почав з ним війну, несправедливо розірвавши стверджений з ним присягою союз.
2. Аби відразу розірвав свою спілку зі шведським королем, а коли має потребу в спілці, то вільно учинити і ствердити йому з дунчи- KOM і польським королем.
3. Щоб дав значні подарунки ханові і щоб винагородив татар за їхню дорогу й працю о2°.
4. A що здер був коштовну шату з корони польської і обернув її в попіл та прах, причинивши їй нічим не покривані шкоди, то хай за це він, Ракочій, відлічить дванадцять бочок червонних 626 на польське військо.
5. Гармати всі мусить лишити полякам і відійти додому без них.
6. Костельні освячені речі, забрані в Польщі, має повернути назад.
7. Невільників обох статей, забраних у Польщі, хай усіх відпустить на волю.
8. Щоб зараз-таки позносив свої залоги з польських, забраних ним, фортець.
9. Має він завше ставати зі своїм військом на кожну королівську й Корони Польської потребу.
Ракочій змушений був підписатися на всіх тих умовах, запропонованих поляками, хоч і не хотів, і дати до остаточного виконання всіх постановлених пунктів значний від себе заклад, оскільки над ним нависали усі названі вище війська. Докінчивши цей трактат, Ракочій відійшов під конвоєм польського війська з Сапігою додому, але татари, не дотримуючись трактату 627, де було сказано, що їм мала бути від Ракочого винагорода за їхній труд, пішли слідцем за ним і, нагнавши знужденіле, яке ледве волоклося, венгерське військо 628, несподівано вдарили на нього і, поклавши там трупом з п’ять тисяч, вчетверо від того більше зайняли в полон, як худобу, з їхнім гетьманом Янушем Киминем, тут дісталося й польському військові, яке було при венграх на чолі з Сапігою. Лише сам Ракочій, пішовши налегці вперед, умкнув цілий за кордон.
028 Це було під Скалатом. Я. Кемень поїхав на переговори до хана, але його затримали. 31 липня угорське військо кинулося тікати, але потрапило здебільшого в полон.