Про ущемлення пруссів від шведів; про непослух польського війська, бо йому не оплачено його заслуги; про вичерпання коронного скарбу; про малу надію в поляків помиритися зі шведом; про несамовитість їхніх, поляків, союзників; про виправу від поляків послом до цісаря Ольшевського; про неприязну його відправу назад від цісаря; про схильність поляків до миру з ким тільки можна; про прохання Виговським польського війська, щоб відібрати Україну, і про схильність поляків до того прохання; про їхній на
При такому, як було описано, становищі й завірюхах у Польщі й Україні шведи в той-таки власне час (як свідчить Твардов- ський) ущемлювали і чинили недобробит пруссам, бо вони, ще не послаблюючись у своїй силі та намірах, гвалтовно увійшли до Пруссів і кріпко їх утискували, прагнучи відторгнути від Корони
Польської і підкорити собі.
Польські платні війська, не маючи від короля заслуженої собі плати, ніби сконфедеровані 1 44, не захотіли йти обороняти від шведа Прусси. Вже було цілком неможливо накладати нові податки й побори на зовсім оголений посполитий люд, щоб зібрати скарби на те військо; король наказав зібрати під суворою екзекуцією лише те, що доводилося віддати й виконати з недоданих минулих податків 1045. A щодо примирення зі шведом поляки мали тоді малу надію, оскільки навколишні монархи й союзники їхні чинили з ними облудно — кожен із них щиро слугував лише своїм власним гараздам. Адже й новий тоді цісар 1046, цісарський син і венгерський король, постановляючи свою лігу з російським монархом, не питаючи поляків, бажав через свого посла йому, російському государеві, бути литовським князем 1047. Бранде- буржець намагався відняти від шведа свого Щетіна, але дунчик на те не згоджувався, доки не визволить від шведа з його та інших допомогою своєї держави; а полякам у той час, як пише Твардовський, було душно. Тим часом поляки виправили в посольстві до цісаря Ольшевського 1048 з таким побажанням, щоб той не чинив перепони трактатам про мир, які мали бути постановлені між поляками і шведами в Торуні, і коли б швед мав погодитися в усьому з поляками, то щоб цісар тому не перечив; також щоб він, цісар, через злидні й неможність поляків виділив для свого війська, даного полякам у допомогу, платню для їхнього, цісарців, подальшого задово- льнення 1049. Цісар був тим вельми уражений і відправив Ольшевського назад з таким нагадом і доганою, щоб поляки не зашкодили собі надалі своїми вигадками, але пеклися про його цісарську приязнь і обходилися з ним згідно своєї першої з ними угоди. Після повернення Ольшевського поляки вирішили за краще помиритися і згодитися з будь-яким, хто був би схильний до трактатів. Але оскільки вони мали сумнів, що погодяться з російським монархом, позираючи на опанований ним столичний Вілень з усією Литвою, стали схильнішими до миру зі шведом 105°. 3 козацького й ординського боку Виговський, втративши через вищеописані події гетьманство й Україну і прагнучи знову її доступитися, просив на сеймі військових собі посилок 1051 і хотів бачити на Україні й самого короля. Ha тому сеймі Виговському вчинено декларацію, що йому будуть дані коронні війська, аби відібрати від Московської держави до Корони Польської Україну l052, а зі шведами вони почнуть трактувати про мир.1054 Острів Самсе.
1053 Сеннерборг на о. Альс.
1049 Трохи неточно. Ольшевський вимагав, крім першої, поданої тут, вимоги, ще вивести залогу із Кракова, вивести допоміжне військо з Польщі, винагородити шкоди, які вчинили австрійські жовніри. Скаржився на генерала Cyca (Зуза), що повільно здобував Торунь.
1050 Власне, Ольшевського посилали для того, щоб цісар не перешкоджав полякам миритися зі шведами.
1051 Тут плутанина. Виговський втратив Україну в вересні, коли сейм було вже розпущено. Ha сеймі 1659 p. приймали послів Виговського, апробовуючи Га- дяцький пакт. Тоді поляки й думати не могли, що Виговський впаде.
1052 Виговському було послано розпорядження вдарити на російське порубіжжя.
1047 Цісар сказав російським послам, що йому приємно було б бачити великого російського князя на польському троні, але з волі поляків. Коли б поляки того не захотіли, цісар визнав би великому князю титул Литовського князівства.
1048 Ольшевський Анджей — краківський канонік, прибув до Відня у липні.
1045 Ha наступному сеймі було призначено 600 тисяч золотих податку.
1046 Цісар коронувався 18 липня.
1044 Це сталося на початку року в Любліні.
У Данії шведський адмірал Врангель, нічого не досягши під містом Ансельмом, повернув свій морський флот під інше місто, Сандебург 1053, але й там, стративши свій штурм, із соромом відступив, тим більше, що прибув туди для відсічі з польськими хоругвами руський воєвода Чернецький. Поляки, начебто прагнучи захопити шведські кораблі, кинулися були плавцем у море і цим так перестрашили шведів, що ті змушені були безтямно звідти втекти, а сам адмірал, бувши на землі, заледве був порятований своїми солдатами від тодішньої біди. Тоді ж поляки, добувши від шведів, окрім інших суден, дванадцять барок, сіли в них із ним, Чернецьким, перепливли зараз же через тамтешню морську затоку, а добравшись інсули, що зветься Самсої 1054, опанували її, вирубавши шведів, що там були, і полонивши осібно їх понад сотню з вісьмома гарматами; забрали вони до того ж і три шведські кораблі, що стояли біля тамтешнього берега. Але оскільки поляки звикли більше до польових, а не до водних воєн, то через те в поморській голодній і мокрій за кліматом Дунській державі почалися в польському війську хвороби, спершу поміж челяді, потім і поміж самого товариства. Однак поляки не послабшали від того й дочекалися там помічного собі й дунчикові Олендерського флоту, а тільки-но він прибув туди, в Данію, то зразу ж услід за ним прибув і Ангельський флот, приязний шведові. Він з’явився під міцним дунським містом Зундом, але не як ворог, а щоб погодитися з Олендерським флотом і привести обох королів, шведського і дунського, до згоди й миру і заспокоїти від війни
Балтицьке море 1055. Для цього обидва флоти послали до обох тих монархів своїх делегатів, щоб погодитися і припинити задля загального добра розбої на Балтицькому морі. Обидва названі флоти згодилися і здекларували, що стоятимуть і допомагатимуть тому, хто буде схильніший до трактатів та миру. Дунчик, відібравши таку пропозицію від олендерських і ангельських делегатів, либонь, мав від шведа великі кривди і шкоди своїй державі, однак, озираючись на пропозицію тих делегатів і на своїх союзників, змушений був згодитися на трактат зі Шведом 1056.
Швед же при такій надії миру з дунцями докінчив у Польщі та Віслі міст і, обклавши Тчов, Старо- град і Свієце, польські чи прусські міста, своїм військом, чинив над ними воєнний промисел. A в Польщі тим часом сейм, що тоді відправлявся, протягся аж на десять тижнів 1057. Ha закінчення його було постановлено роз’єднатися польським військам на три дивізії: Литва, обходячи від Дніпра свою державу, мала йти в Російську державу з козаками, які на Гадяцьких пактах, вже стверджених присягою королівської особи (як про те казав вище), були доста задоволені й повинні були виявитися явними ворогами (як пише Твардов- ський на 268 листі) Російській державі. Але Твардовський збрехав тут у тій мірі, що хоч Гадяцькі пакти й були тоді стверджені присягою короля Яна-Казимира, однак козакам не були відомі 10 8, бо гетьмана Виговського, як про це вже було попереду висловлено, розгромив під Хмельником Сомко 10by, і всі козаки з новим своїм гетьманом Юрасем Хмельниченком стали триматися тоді боку Російського царства. Друга частина польського війська з коронним гетьманом1060, який дивився на Україну через перспективу свого розуму, мала лишатися в Польщі. Третій частині польського війська з коронним мар- шалком призначено йти або для бою, або для постановления зі Шведом миру в Прусси. A через те, що польські золоті та срібні монети й кружці вийшли, то ухвалено було до певного часу робити й видати з Любліна війську в додаток мідну польську монету. При таких сеймових ухвалах у Польщі польське військо в Данії мало щастя зі шведом. Коли поляки з цісарським і брандебурзьким військом осадили на чолі з Монтекукулі шведів у Фрідризоді, то шведи, випавши з Фрідризода, дали сильний бій польським, цісарським і брандебурзьким військам, що прийшли на допомогу дунчикові. Однак не могли перед ними встояти і тому (маючи ще й до того страх, щоб не приспів туди на них Олендерський флот) умкнули з ганьбою, забравши зі своїх шанців менші гармати, від Фрідризода до прилеглої близько до тих місць Фіонії 1061, покинули ВОНИ B своїх шанцях гармати і залишили там інші обозові речі.1066 Царський уряд таки намагався розірвати цей союз (див. приміт. 769). Крім того, було організовано напад на Крим запорожців, після чого хан залишив Виговського.
1065 Юрія Любомирського.
1061 Острів Фюн.
1062 Мабуть, у Зондській затоці.
1063 Англійський флот повернув до Лондона. Син короля — це Карл II, син того Карла I, що йому відрубали голову в час революції Кромвеля. Карл II повернувся із Франції, де був у вигнанні, і почав воювати за свій трон.
1064 Вандали — східногерманське плем’я 1 тис. н. e. Величко, як видно, приписує шведам походження від них. Предками ж шведів були північногерманські племена свеони, герули та ін.
1057 Інші дані: 12 тижнів.
1058 Див. приміт. 970.
1059 Див. приміт. 966.
1060 Коронним гетьманом був C. По- тоцький, перебував із військом коло Гли- нян.
1056 Інші дані: не хотіли миритися ні один, ні другий.
1055 Йдеться про Гаазьку угоду (див. приміт. 892).
A з другого боку дунчик збив з олендерською допомогою поміж Зонтом 1062 вісім великих шведських кораблів, тим паче, що приязливий шведові на той час Ангельський флот був при королівському синові в Лондині 1063, щоб не мати до свого моря протектора, був відізваний назад у свої країни. Тоді швед позбувся не лише ангельської, але й французької ліги і мусив надіятися на своїх, а не чужих, і від них зібрати війська вандалів 1064. Через що виправив до них швидку пошту, а сам зі своїми військами розклався по квати- рях коло Копенгага, в якому перебував сам дунський король. Згодом прибув дунчикові другий новий посилок олендерського війська, а згадана дивізія коронного маршалка 1065 тягнула з поспіхом і на- легці до Пруссів, що були дуже утиснені шведами. A як тільки вона наблизилася, випав із Торуня Гродзіцький і побив зо двісті шведів, які переправлялися під Грудзьодзем через Віслу, взявши п’ятдесят возів,— всього шведів було там п’ятсот кіннотників.
Він і раніше підбігав своїми чатами під шведів і відверто чи таємно шкодив та уривав їх. При такому становищі дійшла ще полякам приємна звістка і з України (як твердить Твардовський на 269 листі), що московський государ, начебто звідомившись про Гадяцькі пакти і союз Виговського з поляками та ордою, виправив своє військо з князями Трубецьким та Ромодановським розірвати лігу Виговського з ордою *066, але Виговський з коронним обозним і з татарамиЗамок у Грудзьодзі (29).
1067 30 тисяч.
1068 Скарби і полонених дістав хан, трофеї відіслано в Польщу (див. приміт. 1037).
1069 Виговський дійшов-таки до Путивля, а звідтіля повернув назад.
1070 Коморовський, Полюбінський і Ca- піга. Тоді впало 5 тисяч шведської піхоти.
1071 Тепер Фредерисія.
1072 У Малому Бельті.
1073 Прізвище не проставлене. B Твар- довського також, очевидно, Величко, лишаючи прогалину, хотів заповнити її з іншого джерела, але не зробив цього. Ми не мали такої можливості також.
1074 Це не так (див. приміт. 836).
виступив проти російських військ, спершу погромив їх під Конотопом, убивши їх там десять тисяч 106 , а потім біля Путивля при Пожарському й, добивши начебто їх, послав найвиборніших росіян до польського короля в неволю 106δ. I тут Твардовський також розминувся з правдою, бо було то не так, як він написав, а так, як було раніше описано в цій книзі, бо Виговський, либонь, погромив росіян під Конотопом, однак більше нічого не міг їм учинити, давали бо міцну відсіч, і повернув назад з усім своїм військом та ординцями, ще не доходячи Путивля 1069.
Зі Жмуді вирушив був за вказівкою шведського короля до Інфлянт його генерал Дуглас з Адеркасом, і його, напавши, розгромили були до ноги Коморовський зі Шварцохом і полком гетьмана литовського Гонсевського 107°, який ще лишався B московській неволі, а сорок шведських невільників відіслав до свого короля. Виступаючи зі згаданого Фрідризода 1071 до Фіній, швед познімав свої залоги і з інших дунських фортець, що були біля Фрідризода. Поляки пішли за ними вслід і одні на барках, інші пустившись плавцем, досягли Міттелфара й Голдінського каналу 1072, де на них міцно вдарили з великих корабельних гармат. Тут був забитий дунський лейтенант на адміральському кораблі, і на тому ж кораблі був поранений віддоманою гарматним ядром з корабля шкабуртиною цісарський фельдмаршал Монтекукулі. Поляки тоді з цісарцями й дунчиками відняли від шведів кріпко боронений берег і взяли собі двоє ворожих шведських шанців, однак, не досягши своєї цілі, уступили назад з берега для віднайдення собі живності. Швед, звідомившись про це від «язиків», ударив там на їхні кватирі і повіднімав польські барки й пороми, а осібно взяв тоді ж на морі п’ять дунських кораблів із адміралом [...] 1073. Від таких дій та нещасливих завірюх дунчик з цісарцями та поляками впав у розпуку й відчай, що не зможе досягти в той час своєї Фіонії, і, бачачи шведське щастя, змушений був повернути звідтіля назад і бути в значному ущемленні.
Новий християнський цісар, прагнучи порятувати з цього лиха від шведа дунчика, либонь, аж доти ховав при собі свої таємні думи і не порушував постановлених зі шведом Оснабрудських пактів 1074. Однак, оголосивши вже тоді відверту проти шведів війну, виправив через Шльонськ при своїм генералі Зузі під шведський Щетін з гарматами значні свої римські й ледве не всього західного християнства війська. Тим часом коронний маршалок замешкався у Львові, бо польське військо доправлялося заслуженої собі плати через тодішні з ним трактати, а прибувши до своєї дивізії, що вже була близько Пруссів, радився з начальниками свого війська обблоковува- ти й добувати Малборк чи Елбліонг — прусські фортеці, що мали
1075 20 серпня. Місто взяли при допомозі австрійського війська.
1076 Місто на південь від Малбурга.
1077 Посередником і натхненником цього миру був французький посол Лямбре.
1078 Маршалком конфедерації був M. Яскульський.
1079 C. Потоцький.
1080 Див. приміт. 961.
1081 Див. приміт. 970.
1082 Див. приміт. 970, 975.
1083 Немирич загинув на північному Лівобережжі (див. приміт. 958), Верещаку та Сулиму було вбито на козацькій раді в Германівці (див. приміт. 970).
в собі шведів. Зійшлися на тому, що вирішили не скакати поміж ворогів і починати військовий чин, не залишаючи їх за собою. Отож маршалок прибув спочатку під Грудзьодзь і, взявши його штурмом 1075, вирубав у ньому всіх шведів, що там були; замкнувся лишень у тамтешньому замку після спалення гранатою міста сам комендант. Поляки його там не здобували, а рушили разом із маршалком (на чолі цісарців був там Гейстер, а брандебуржців очолював Радивил) від Грудзьодзя під міцний і нездобутий пруссь- кий замок Малборк, поставлений стародавніми пруссами й хрестоносцями в неприступному природному місці, надійно обварований мурами й уміцнений численними гарматами,— його ніяк не можна було здобути, хіба що через тривалу облогу й примус. Прибувши, обвівши навколо міста шанці й осадивши їх піхотою, вони почали були спершу здобувати місто і густо сипати від себе вогнем. Шведів було там, здатних до бою і які кріпко боронили місто, три тисячі — їх зведено сюди з менших прусських фортець та залог.
Шведи й не мислили про мир, комісари тільки зносилися щодо місця чинення трактатів, і кожен з них у тому вигоджував найбільше собі: поляки хотіли, щоб це було в Торуні, а шведи бажали, щоб місце трактування миру було під Елбліонгом і Штумом 1076. Нарешті прийшли до того, що обидва боки призначили місце до чинення трактатів у місті Оливі 1077.
У Львові ще не затихли тоді жовнірські незгоди. Жовніри упоминалися в Річі Посполитої заслужених собі чотирьох мільйонів, з яких відлічували їм заледве десяту частину. Через це військо, розгнівавшись на комісарів, поборців, писарів та інших скарбових дозорців, не захотіло випустити їх зі Львова, доки не будуть оплачені їхні заслуги, і, позамикавши навіть брами, хотіли доконечне пограбувати Львів. Навіть директор тої ліги 1078 був здепресував, у надії, що вони спам’ятаються й уговкаються в такій завзятості, і лише старий та сивий їхній вождь, коронний гетьман 1079, погамував їх у тому своїм поважним словом, застерігши їх, що вітчизна їхня, Корона Польська, напередодні загину, особливо з прусського і козацького боку. Гнівне жовнірство, вислухавши у Львові таку гетьманову мову й засторогу, зараз же відступилося від своєї завзятості, погамувалося в своєму гнівові і, схилившись по-колишньому під його, гетьманське, старожитнє керівництво, пообіцялося йти на Україну в допомогу Виговському на присмирен- ня козацьких бунтів 108°. Бо шведи тоді коїли у Пруссах шкідливе для Польщі діло і кріпко тиснули пруссів, а на Україні нині повстали й бунтуються проти Виговського козаки, не зрозумівши начебто гаразд Гадяцьких пактів (як пише Твардовський на 273 листі) 1081, вже тоді, як казав вище, поприсяжених королівською особою; не збагнули титулу свого Руського князівства, що мало бути, а вселили поміж себе, що не всі мали користуватися шляхетським ім’ям та вольностями. I коли Виговський після щасливого виграшу над Москвою під Конотопом віддалився зі своїм військом усередину Російської держави (що не є правдою в Твардовського), тоді козаки, що були на Україні в своїх домівках, начебто вибрали й постановили в Браславлі нового собі гетьмана Юрася Хмельниченка 1082 і хотіли почати новий бунт проти Виговського й поляків попри ті Гадяцькі пакти.
Виговський, довідавшись про це і начебто залишивши далеко в Російській державі своє й татарське військо, сам з малою часткою його прибув на Україну присмирити той козацький заколот. Але вже запізно, бо застав усіх відступниками від нього і прихильниками (над сподівання) Хмельниченка. A ті, що міцно трималися його, Виговського, боку й Гадяцьких пактів, як Немирич, Верещака, Сулима 1083 та інші (це вони присягнули недавно у Варшаві на тих Гадяцьких пактах і на мир з поляками, постановлений у них), всі були побиті й розсічені, як каже Твардовський. Але не так те все діялося, як він написав, а так, як було вже висловлено попереду в цій моїй книзі. Виговський, позбувшись свого щастя й не мігши
1084 He до Бара, а до Фастова, де стояв А. Потоцький. Власне, Бар ще підтримував Виговського. B грудні — січні здобував його Ханенко, але поніс великі втрати. Барська залога після того сама покинула фортецю.
1085 Хоч Величко бере ці дані під сумнів, але Хмельниченко і справді при по- становленні гетьманом прийняв умову Виговського піддатися королю (див. при- міт. 970).
1086 Беневського. Але Беневський почав зносини із Хмельниченком значно пізніше — в кінці грудня, коли той уже був гетьманом,— через своїх посланців Ce- лецького та сотника Василя. Посли зві- домили про прихильність Юрія до короля. Величкова поправка тут цілком доречна. Між іншим, офіційний лист Хмель- ниченка був стриманий і мало прихильний до поляків.
1087 Чернецький повернувся в Польщу в вересні 1659 p.
1088 Маються на увазі Переяславські трактати.
1089 Під кінець року і справді знаємо енергійну акцію московського та козацького війська проти міст, що тримали бік Виговського (Чигирин, Бар). Тоді ж, у кінці листопада, були бої під Хмельником (див. приміт. 966). Після того козацькі ватаги ходили на Волинь, Покуття, Поділля. Тут ідеться про похід кальниць- кого полковника I. Вертелицького.
1090 Ha Виговського (див. приміт. 966). Виговський справді відійшов після того на Дубно.
1091 Таки Москва (див. приміт. 966).
начебто погасити того козацького вогню, поклав булаву, а сам, як ошпарений начебто, лише з тисячею своїх людей умкнув з тої пожежі до Бара 1084, а звідтіля просив собі рятунку й допомоги від короля й Річі Посполитої. A Хмельниченко, лишившись цілковито гетьманом і маючи до себе козацьку приязнь, відізвався начебто до польського короля, хочучи лишатися під його рукою і готовим бути за всяким його наказом на послух 1085. Однак бажав він лишитися цілком при давнішніх правах і уставах Запорозького війська, а також при неодмінних звичаях православної релігії, не приймаючи нових. Король, бувши радий на цю відозву Хмельниченка, виправив був зараз до нього волинського каштеляна 1086, щоб потвердив його, Хмельниченка, на тому гетьманстві і щоб запевнив його королівською ласкою, а коли б той заправив щось слушне, хай би обіцяв йому королівську готовність. Але й тут діялося не так, як написав Твардовський, бо Хмельниченко, ставши гетьманом, присяг на вірність у Переяславлі російському государю і був потверджений на тому уряді від нього; хіба, може,волинський каштелян приїздив до нього не потверджувати на гетьманство, але зваблювати його й відхилити від Російської держави, як сталося й насправді. Бо Хмельниченко мало потримав при вірності і зараз же зрадив своєму государеві, й прихилився до польського короля, послухавши їхньої, польської, намови й фальшивих обітниць, але про це буде далі.
Воєвода руський Чернецький, який з польським військом щасливо гостив над шведом протягом цілого літа у Данії, повернувся на зиму до Великої Польщі 1087 доїдати там людей недоїдених. Невзабарі по тому Хмельниченко начебто (як пише, відхиляючись від правди, Твардовський) зрадив поляків, зійшовся з росіянами 10, виправив значні козацькі з росіянами роз’їзди під Львів та Варшаву 10, і загорнув ними багато підляської шляхти. Потім росіяни начебто напали під Хмельником на коронного гетьмана 1090, який був там лише з чотирма тисячами виборного війська, значно його погромили, а гетьман із лишком свого війська утік кіньми під Дубно. I це теж було не так, бо під Хмельником не Москва була 1091 і не коронного гетьмана вона била, але наказний гетьман Сомко з козаками розбив гетьмана Виговського, який мав при собі козацьке, польське і татарське військо, як про те було викладено попереду. Від того погрому Виговського й поляків, що були при ньому, учинилися в Польщі біля Вісли велика тривога й розрух, той страх докотився й до Любліна.
1092 Незрозуміло чому. Справа з трактатами була певна.
1093 Інші дані: там був генерал Штеєн- бок.
1094 Це вже було 10 січня 1660 p. у Гданську.
1095 Див. приміт. 433. Поляки вимагали віддати їм Інфлянти (Ліфляндію) й Естонію. Польськими послами тоді були Я. Лещинський, Ю. Любомирський, M. Пражмовський, К. Пац, Я. Морштин, В. Рей, Я. Псинський.
1096 Тобто польський король вимагав повернути собі дідичні добра, що лишались у Швеції, виплатити прибутки з них.
1097 Тобто повернення з неволі курляндського князя.
1098 У т. зв. пропозиціях, які видали перед переговорами польський король, брандербурзький князь і цісар, був окремий пункт про участь у переговорах дан- ського посла.
1099 Розкільдом.
1100 Союзники не хотіли допустити, щоб Польща уклала мир із Швецією без них. Лямбре намагався розірвати союз і якнайшвидше помирити Польщу із Швецією.
1101 Це сталося 17 лютого 1660 p.
1102 Ф. Лібштейн, Ф. де Лісоля.