Про ущемлення Лохвиці від зимових постояльців; про полтавця Іскру, якого відпустили з Москви з гетьманським нареченням і який поспішав до Лохвиці; про розгром його під Пісками виговцями; про те, що з Лохвиці йому не допомогли; про рушення Виговського до Зінькова на запорожців; про виправу від нього Немирича під Лохви- цю і про битву, яку той там учинив; про марнотний прихід та відхід Виговського від Зінькова; про спалення ним Веприка, Рашавки, Лютенки й Миргорода і про прибуття його в Чигрин; пр
оку від створення Адама 7167-го, року також, відколи луна долини світової видала передвічне слово, 1659-го, Лохвиця, місто Лубенського полку, прийняла під свій захист від Гуляницького та інших прихильників Виговського князя Ромодановсько- го й нового гетьмана Безпалого — це сталося другого грудня.
Місто мало, либонь, від них превелике ущемлення і прикрість, однак сподівалося, що йому вже не буде більших тягот від інших військ. Але та надія її, Лохвицю, швидко одурила, коли за указом царської пресвітлої величності Олексія Михайловича, самодержця всієї Росії, прибули до тої ж Лохвиці, на більше її знищення, 12 січня, в допомогу згаданому князю Ромо- дановському три князя — Симеон Пожарський, Семион Львов і Федір Федорович Куракін, стольник, з численним великоросійським військом. 3 іншого боку, від Гадячого, простував до Лохвиці Іван Іскра871, який, бувши шляхетного уродження, а також значним товаришем Запорозького війська в Полтаві, поїхав був після спалення Виговським Полтави з Обідом та іншими кількома значними військовими товаришами з Полтави у царське велике місто Москву 872, ствердив там свою й свого товариства вірність пресвітлому своєму російському монархові, щиро та статечно зобов’язався лишатися на його, монаршому, боці і воювати проти його ворогів. За це Іскру похвалили й одержав він велику монаршу милість, бо був найменований сьогобічним українським гетьманом 873 і без затримки відпущений із Москви у Лохвицю до князя Ромодановського з таким указом царської величності, щоб він, Ромодановський, знайшов поміж двома, згаданим Безпалим і цим Іскрою, кращого й гіднішого гетьманського гонору і потвердив того обранця, та й щоб другого не упослідив знаменитим старшинством, нагороджуючи за гетьманство. 3 такою ото надією Іскра виїхав із Москви зі своїм товариством і поспішив веселими ногами на Україну до Лохвиці 874. Прибувши тоді в Малу Росію й оголосивши себе в Гадяцькому полку нареченим гетьманом, він залучив до себе веприцьких, гадяцьких та інших городових та сільських козаків і, належно прибравшись до воєнного походу, рушив 11 січня із ними та зі своїм табірцем з Гадячого до Ромодановського в Лохвицю, навіть незважаючи на те, що через орду й тогобічних козаків, яких прислав проти Ромодановського на цей бік Виговський, від Гадячого до Лохвиці небезпечно й страшно було йти з такою невеликою кількістю війська. Бо той сподіваний гетьманський гонор, що мав його, Іскру, заспіти в Лохвиці, вибив йому з голови страх і небезпеку, і він, на ніколи не поправний свій та тих, що були при ньому, упадок, рушив у передній для нього шлях на Лохвицю, і цей шлях як нещасливо був започаткований, так нещасливо мав і закінчитися. Бо коли Іскра наблизився до села Пісок — це було за милю до Лохвиці, він був забачений і заскочений ордою й чигринськими козаками під командою старого заслуженого чигринського козака Івана Скоробагатька. їх заслав на цей бік для воєнного чину 875 Виговський, і вони 12 січня ополудні, не маючи сили йти далі, отаборилися під Пісками. Іскра сильно опирався й мужньо боронився, вчинивши значну шкоду козакам і татарам, що добували його від полудня аж цілу ніч, однак не міг більше витримати немірної проти своєї козацької й татарської сили і був тринадцятого січня на світанку добутий зі’своїм табірцем, розгромлений і вибитий до ноги, де поклав разом з іншими добрими молодцями й свою голову.Згаснув там Іскра, який мав світити
He захотів він прийдешнє уздріти
Шкоду лишила даремна відвага,
Бо вороженьків численну ватагу
876 Вірш перекладено з давньоукраїнської мови. Очевидно, це уривок більшого твору. Цікаво, що мораль вірша відповідає поглядам самого Величка.
877 Куракін, Пожарський та Львов.
878 Виговський, крім козацького війська, зібрав затяжне з сербів, волохів, німців та поляків. Поляків прибуло 3 тисячі на чолі з Потоцьким та Яблонов- ським і 2 полки драгунів на чолі з Лап- чияським.
879 29 січня.
Група шляхти з Ю. Немиричем (32).
He переміг він, хоч дужо боровся —
Там не один і на смерть напоровся. Ліг і Обід там, козак знаменитий,
Червам на їжу, в пісок, неприкритий. Інші лежали так само побиті —
Матимуть їжу ворони неситі.
Ось що незгода лиха витворяє:
Братові брата вбивать дозволяє.
Де не зважають на божі закони,
Гине любов там і зла є притони. Незгода у державі — багато пропалих!
3 землею вони й мури міцні порівняли!876
I хоч з тієї облоги був виправлений від нього, Іскри, один молодець до згаданих князів, який пробився через орду й козаків і прибув до Лохвиці, де гаряче й слізно просив допомогти й порятувати Іскру з товариством, що було при ньому, однак ті князі 87Гвимовили- ся нічною порою, що була настала, а коли на світанку названого вже 13 січня виправили від себе з Лохвиці на допомогу Іскрі війська, то застали тільки мертві трупи й розорений до решти таборець.
Після таких нещасливих подій на Україні, що були протягом усього літа й осені, починаючи від полтавської Пушкаревої експедиції, Марс, який прагне людської крові, ще не задовольнившись першим пролиттям, знову збудив до війни людські серця, які не люблять миру. Принципалом таких був заколотник гетьман Виговський, який, зібравши в Чигрині велику силу козацького й ординського війська , рушив із Чигрина до Зінькова на запорожців. По дорозі, в Неділю блудного сина, на Три святителя, він відправив під Лохвицю свого полковника Немирича зі значною партією козацького й ординського війська. Коли це військо прибуло туди, то за Лохвицю вийшли з кінним і пішим своїм великоросійським військом і згадані князі разом з гетьманом Безпалим. Була вчинена тут превелика битва 879,
880 Немирич тримав в облозі Лохвицю і далі.
881 Щодо цього факту — є розходження. Самовидець пише: населення цих міст було виселене на правий берег, а міста спалено.
Є й інші дані: ніби міста спалили татари. Відомий, однак, факт, що Миргород здався на початку лютого і був помилуваний.882 Безпалий був тоді в Ромнах, у Лохвиці — Куракін.
883 Справа в тому, що козаки не були допущені до Віленських переговорів. Це викликало в козацьких послів велике обурення і розпач. Але змісту самих пактів вони не знали. Було це ще за життя Хмельницького. Власне, про закулісний бік цих переговорів ми також знаємо мало.
884 Див. ч. X, p. 3.
885 Мається на увазі такий факт. У серпні місяці Виговський полонив російських поштарів, що пливли Дніпром з листами й указами для Шереметьева зловити Виговського і відіслати до Москви. Ha окремому папері було вказано імена полковників, котрих треба# було заарештувати. Поштар підтвердив, що ці доручення йдуть від царя. Виговського мали заманити в Київ під приводом видачі йому Барабаша. M. Костомаров однак вважає це містифікацією Виговського.
яка тяглася з ранку до полудня, і Немирич зламав через невправність вождів кінне військо, яке саме потрутило свою піхоту і подушило своїх стрільців. Після цього першого бою під Лохвицею московські й козацькі з гетьманом Безпалим війська знову поправилися, прогнали Немирича геть 880, а самі вступили в Лохвицю. Немирич пішов зі своєю партією до свого принципала Виговського, з яким з’єднався в котромусь місці, на третій тиждень Великого посту вдарив на Зінь- ків, місто Гадяцького полку, прагнучи добути там запорожців, цілий полк яких із полковником Силкою був виправлений в допомогу князю Ромодановському до Лохвиці на Виговського. Але Виговський, хоч чимало тут попрацював з козацьким та ординським, а також і з лядським, присланим від короля військом, зазнав чимало ущербку й, нічого бажаного над запорожцями не досягши, відступив від Зінько- ва дуже роздратований, а побачивши, що Веприк, Рашавка, Лютенка й Миргород не погоджуються з його неслужністю і не хочуть триматися його зрадницького боку, вчинив безбожну сваволю й випалив їх 881.
Після цього він повернув на Великодні свята до Чигрина й до Лохвиці вже не вертався.A названого раніше чигринця Івана Скоробагатка, який розгромив Іскру, Виговський лишив був з козаками й невеликою частиною орди на заставі, щоб не допустив запорожцям пройти із Зінькова до Лохвиці. Однак запорожці, прибравшись, так само, як прогнали з ганьбою від Зінькова Виговського, так несподівано заскочили на його заставі й Скоробагатка, погромили його військо, поранивши й самого Скоробагатка, та й увійшли в Лохвицю до гетьмана Безпалого й князя Ромодановського 882. A той Скоробагатко повернувся поранений з усім своїм військом у Чигрин також на Великодні свята.
У великоднє міжсвяття, на звичайному святковому з’їзді у Чиг- рині до гетьмана Виговського полковників і всієї тогобічної старшини, Виговський радився, що має чинити далі, оскільки побачив запевне, що українська Річ Посполита розділилася навпіл: одналишає- ться на його боці, а друга — при Безпалому. Ha тій раді вирішили розіслати гетьманські універсали, в яких висловити причини вчиненої зміни, а інше — привести до з’єднання й однодумства неслухняну сьогобічну Україну військовою зброєю. До цього однодумства були готові, надійно тримаючися боку Виговського, й деякі сьо- гобічні полковники, а саме: переяславський, прилуцький, ніжинський та інші. Вчинено було так, що Виговський, написавши свої універсали, розіслав їх по всій тогобічній Україні, почавши від Чигрина, а на цей бік Дніпра писав приватними листами до своїх прихильни- ків-полковників, стверджуючи їх у неодмінній до них зичливості й запевнюючи їх швидкою посилкою від себе війська. B розісланих своїх універсалах він посіяв у народ таку подвійну привабу:
Перша, що начебто посли й комісари його царської величності, трактуючи у Вільні в минулому 1657 році з польськими комісарами про мир Корони Польської з Російським царством, приговорили й постановили відпустити й по-колишньому схилити в неволю й піддати козаків із усією Україною у польське підданство 883.
Цього він, Виговський, стерігся і розсудив за краще схилитися під Польську державу самохітно, але під корисними Україні умовами, постановленими Гадяцькими пактами в минулому 1658 році, а не бути в невільничий спосіб відданим російським монархом у лядське ярмо. Але цей пункт Виговського був оманний і фальшивий, оскільки у Віленських договорах (як вище показано) 884 було, либонь, тільки польське бажання, щоб віддали їм козаків із Хмельницьким та Україну, однак з боку царської величності цілком того не обіцяли, і ті Віленські пакти не були докінчені, а завішені до майбутнього лядського сейму.Друга, начебто перекинчики з московського війська до Виговського сказали йому, Виговському, те, що його царська пресвітла величність прислав через свою поважну грамоту свій монарший указ князеві Григорію Григоровичу Ромодановському позабивати його, Виговського, зі старшиною 885, права й вольності їхні поламати,
886 Можливо, Коллінг.
887 Протокою, що відділяє Ютландію від острова Альс. Біля Сеннерборга вона дуже вузька.
888 Острів Альс.
889 Мабуть, Лунда, що знаходиться на острові у протоці Зунт.
890 Коморовський і Полюбінський. Пізніше туди ПІШОВ 3 литовським військом і Сапіга. Це було вже в червні — липні 1659 p.
891 Військові дії між Росією та Швецією припинилися ще в травні 1658 p., у Нарві (червень 1658 p.) було постановлено перемир’я, а 20 грудня у Веліє- capi підписано мир на три роки.
892 Англія, Франція і Голландія постановили були т. зв. Гаазьку умову, щоб учинити мир між Швецією та Данією. Англійський флот швидко відійшов додому (див. приміт. 1063).
893 Яна Адольфа. їх з ВертзОм було послано в Прусси. Це відбувалося в січні 1659 p. Здобули вони Хойниці і Старогород.
894 У північній Польщі. Польське написання Szluchow.
895 Хелмно розташоване на південний схід від Шлухова.
896 Столиця князівства Прусси.
козаків залишити тільки десять тисяч, а всіх інших малоросіян перетворити в невільничий спосіб у своїх вічних селян, чого він, Вигов- ський, опасується й застерігається та вимушений через те завчасу відкластися від Російської держави, а прихилитися до Польської.
Ti дві значніші причини й інші неправедні вигадані речі Вигов- ський висловив і розіслав на оману простодушному люду в своїх універсалах, але тих універсалів не посилав на сьогобічну Україну, знаючи, що тут ними нічого корисного собі не зиськав би, отож писав сюди (як вище подавалося),до своїх прихильників, згаданих полковників, лише приватні листи.