Про царських послів із нагадуваннями Виговському, щоб відкинувся від своєї зради, і про несхильність до того Виговського; про розпорядження Виговського, послане до цьогобічних полковників; про погром Дорошенка в місті Срібнім; про зруйнування того Срібного Пожарським; про здобування Конотопа, де був Гуляницький, князем Трубецьким; про прибуття туди ж з-під Лохвиці князя Ромоданов- ського; про їхнє бездіяльне гайнування під Конотопом і про прибуття туди, до них, Виговського з ордами; про нерозваж
Його пресвітла царська величність, бачачи протягом усього минулого літнього й зимового часу відверту й безповоротну зраду Виговського й не бажаючи знати й чути поміж православними християнами кровопролиття, посилав кількаразово зі своїми монаршими грамотами значних своїх людей і, нарешті, дяка Василя Михайлова 8", з упоминками йому, Виговському, змінити свою непостійність і хиткість, а, будучи безсумнівно надійним на неодмінну до себе монаршу приязнь, залишитися з усім малоросійським народом під його рукою.
Однак ті монарші упоминки 900 не могли нічого корисного вчинити в затверділому і надихнутому лядським духом серці Виговського, оскільки він зарозумівся від численних польських обітниць собі і, покладаючись на кримську силу, й гадки не мав схилятися на те, до чого приводила на кращу йому тимчасову й вічну користь благостиня його царської величності. I взагалі він ішов проти неї і збирався на війну, бо стягував до себе на тому боці козацьке й ординське військо, прагнучи йти з ним до Лохвиці на Po- модановського. Він і на цей бік розіслав свої розпорядження до прилуцького полковника Дорошенка, щоб той став зі своїм полком у місті Срібнім, а ніжинському полковникові Гуляницькому наказав стати зі своїм полком у місті Конотопі 901 дая спротиву російській силі, коли б вона знову потягла з Москви від Путивля на Лох- вицю до Ромодановського.Після цього розпорядження Виговського, коли згадані полки стали на вказаних місцях, князь Ромодановський 902 з іншими князями й гетьманом Безпалим та зі всіма своїми військами вийшов у згадане вже Великоднє міжсвяття з Лохвиці в поле і виправив від
903 10 квітня Трубецькой рушив на Конотоп. 13 квітня пристав до нього Безпалий. 16 квітня вони були під Конотопом.
904 Війська Куракіна, Пожарського та Львова прибули під Конотоп 21 квітня.
B Конотопі зачинилися Ніжинський та Чернігівський полки, разом 4 тисячі чоловік.905 Облога тяглася з 21 квітня до 29 червня.
906 Це був роз’їзд, що вийшов за «язиками».
907 He Соснівка, а Куколка.
908 Документи не підтверджують цього наступу Виговського. Відповідно не підтверджується і контрудар Пожарського. Були тільки дрібні сутички.
909 Пожарський мав 30 тисяч кінноти.
себе князя Пожарського зі значною партією московського війська до Срібного на Дорошенка, полковника прилуцького. Цей князь, прибувши туди, без великої праці дістав місто Срібне, а тамтешніх жителів одних вирубав, а інших забрав у полон з усіма їхніми набут- ками. Козаків же Прилуцького полку, що там були, так розлякав, що сам їхній полковник Дорошенко, як заєць, гонений по тамтешніх болотах, заледве врятувався втечею від тодішньої своєї біди. Князь же Пожарський, справивши успішно своє діло над Срібним, повернув звідтіля до генерального обозу Ромодановського під Лохвицю. Після того діяння Mapc розвинув свою хоругву з іншого боку, від Путивля, звідкіля притягнув із численними великоросійськими військами князь Трубецький 903. Він пішов на Конотоп, порубіжне від Путивля з Московською державою місто Ніжинського полку, й обложив тут ніжинського полковника Гуляницького з його полком, а до князя Ромодановського написав звідомлення про те, що бажає з’єднатися з його військами під Конотопом для спільної воєнної боротьби з Гуляницьким, який міцно замкнувся в Конотопі.
Ha таке бажання князя Трубецького князь Ромодановський рушив 16 квітня зі всіма своїми військами і з гетьманом Безпалим від Лохвиці і, прибувши до Конотопа, обгорнув його найщільнішою облогою 904. Тут князі бавилися дев’ять тижнів 905, пускаючись у численні воєнні промисли, кидаючись у штурми на місто не без значної своєї втрати, і, нічого корисного собі не вчинивши, дочекалися там гетьмана Виговського, який, над сподіванки великоросіян, простував з численними козацькими та ординськими військами до Конотопа і вже розгромив, натрапивши під Шаповалівкою, значну партію московського війська 906.
Потім він наблизився до Конотопа, лишив у певному захисті за річкою Соснівкою 907 всіх татар і з ними половину козаків, а сам з другою половиною козаків несподівано вдарив на світанку 908 на російські й козацькі війська, що були при гетьмані Безпалому. Цим розбійницьким нападом учинив він превелику шкоду військовим людям, що здобували Конотоп, і відігнав кінські табуни. Однак це було менше лихо від іншого, що мало їх спіткати. Бо згадані російські князі, Трубецький і Ромодановський,з товариством, побачивши, що військо Виговського, яке напало на них, у десятькрат менше від їхнього великоросійського війська і, справившись після несподіваного нападу та не сподіваючись більше з Виговським війська, а також підступності від нього, виправили зараз же на нього згаданого князя Симеона Пожарського, давши йому під команду кільканадцять тисяч рейтарів та іншого доброго кінного війська . Він тоді, Пожарський, мавши мужнє серце і звіряючись на свою фортуну, яка добре йому послужила під Срібним, вибрався з наданим військом до Конотопа і зараз же, давши поблизу бій Виговському, зломив його не без ущерблення і кріпко став на нього наступати, віддаляючись від Конотопа. B цій виправі були взяті козацькі «язики», які на допиті застерігали Пожарського, щоб він не гнався далі за Виговським; вони правдиво сказали, що попереду стоять іще численні, навмисне залишені Виговським війська з ханом і султанами Кал- гою та Нурадином, а також з великими мурзами Ширин-беєм і Дзя- ман-Сайдаком. Однак він, князь Пожарський, зневажив правдиву розповідь і пересторогу собі козацьких пійманців, а, бувши запалений Марсовою охотою, ані гадки не маючи про зміну своєї фортуни, перед усіма своїми воєначальниками вимовив на козацьку розповідь такі слова, повні зайвої пихи й високої про себе гадки: «Давай, ханишка, давай Калгу і Нурадина, давай Дзяман-Сайдака і Ширин-бея, всіх їх [...] вирубаємо й полонимо!» A вирікши те, зараз же рушив і міцно почав налягати на Виговського. Коли ж перегнав Виговського через згадану болотну й грузьку річку Соснівку, яка була від Конотопа з милю чи з півтори, то перебрався слідцем зі всім військом і сам. Він мало від неї віддалився, коли (о жалю невиносний!), наче міцний вихор з пустелі чи сильна злива з темної хмари, так несподівано вибухли із засідки численні козацькі й ординські війська Виговського й ударили міцним і нестерпним пориванням на православних християн і, не910 Це сталося 28 червня 1659 p. Козаки розбили міст через річку і загатили її, затопивши долину і відрізавши тим самим Пожарському шлях до відступу.
911 Крім Пожарського, потрапив у полон і князь Львов.
912 Інші джерела свідчать, що хан скарав Пожарського за його напади на Азов, на кримських царевичів. Це посвідчив російський тлумач Фролов, що був при страті Пожарського.
913 У кінці червня (див. приміт. 905).
914 Це було 2 липня.
915 Так вони йшли до p. Сейм, а за 10 км від Путивля кинулися тікати в Путивль.
916 Виговський повернувся на Україну, стережучись нового заколоту. Це було близько 7 липня.
давши їм анітрохи справитися, зараз же зусібіч розгромили їх до решти 910, уславши тамтешнє поле й наповнивши річку Соснівку людськими трупами; нарешті спіймали живцем і самого князя Пожарського91* і поставили його перед ханом. Тоді хан через свого тлумача вирік до нього кілька слів, ганячи його за безрозсудну і збиткову хоробрість та легковаження його ординською силою, бо через це легковаження не лише загубив себе, але й стратив безліч невинного государевого війська, тоді як багато хто його про це попереджав. Але він, Пожарський, не зважав принаймні на те, що вже перебуває у крайній невільницькій небезпеці, і, розпалений гнівом, вилаяв хана за московським звичаєм матом і плюнув йому межи очі. За це хан роз’ятрився навзаєм і звелів тут же перед ним відсікти князеві голо- ву912. Отак винагороджено було, бог так зволив, розором і кров’ю війська і його власною невинне пролиття крові сріблянських мешканців і розор міста, що їх учинив Пожарський, бо з тої поразки міг утекти до свого обозу під Конотоп хіба що хто мав крилаті коні.
Хан із Виговським після такого успіху спочив на місці бою з годину і купно з усім військом рушив до Конотопа, але згадані князі Трубецький та Ромодановський з товариством, одержавши звістку про нещасливу участь Пожарського, лишили Конотоп913 і стали коло нього зі своїм обозом для військового чину, оточившись гарматами 914. Виговський з ханом прибув сюди невзабарі і сильно бив та натискав, однак нічого не міг учинити, бо його густо й міцно відбивали від обозу з гармат. Отак, обороняючись, всі московські й козацькі, з гетьманом Безпалим, війська рушили від Конотопа й, осипаючи довкола свого обозу часті шанці й вали, увійшли до Путивля без жодного великого ущербку 91°. Хан із Виговським покинули їх, тоді хан з усіма ордами, лишивши при Виговському тисяч з п’ятнадцять орди, рушив звідтіля до Криму. Виговський же, покинувши з козаками й ордою, яку очолював хан, московський обоз, повернувся до звільненого від облоги Конотопа і відправив Гуляницького з його полком до Ніжина, а сам із іншими полками, а найбільше з тогобічними та ордою, рушив від Конотопа до Гадячого 916, прагнучи здобути в ньому супротивного собі наказного гетьмана Павла Апостола, який замкнувся там зі своїм військом. Прибувши сюди, він нічого не міг тут удіяти, повернувся звідтіль і став обозом неподалік під селом Крутками. Там він дав війську невеликий спочинок, відпустив переяславського полковника Тимоша Цецюру з його полком до Переяславля й повідпускав інші полки до їхніх домівок, а сам з рештою, тогобічними полками й ордою, рушив до Чигрина, куди прибув перед Спасовими запустами й розпустив по домівках останнє козацьке військо, а татарам відвів на час місце постою. Потім, коли
Панорама Києва з Академією (30).
Відписка В. Шереметьева в Москву від 22 травня 1658 p.— Факсиміле (4).
війська відпочили тижнів з півтора, Виговський знову зібрав до кільканадцяти тисяч тогобічних полків і, прилучивши до них орду, виправив їх усіх на чолі зі своїм братом Данилом Виговським під Київ 91/, прагнучи вигнати з ньогоросійські, його царської величності війська, які стояли там на чолі з боярином і білозерським намісником та воєводою Василем Борисовичем Шереметом.
Ці війська прийшли до Києва зараз же після уступлення звідтіля ляхів, як тільки Хмельницький піддався під державу царської величності,— Виговський знову хотів відібрати Київ під свою й лядську державу. Але той намір Виговського не знайшов під Києвом бажаного завершення, бо Данило Виговський, прибувши під Київ, мав мало щастя — роз- громив-бо лише якусь незначну частку військових людей і зайняв біля Києва табуни. Однак невзабарі, 22 серпня 918, давши під Києвом відкритий генеральний бій, Данило Виговський зі своїм військом був зломлений, розгромлений і до решти розігнаний великоросіяна- ми, що вийшли з Києва,— він покинув там з гарматами та з усіма іншими військовими припасами весь свій обоз.тав дані про цей похід завдяки царській грамоті в Полтавський полк (див. приміт. 941).
91г> Інші дані: 23 серпня (за ст. ст.) (див. приміт. 932).
919 Райця — радник у магістраті чи ратуші.
920 Лавник — один із колишніх магістратських чиновників, лавниками ще називали присяжних засідателів у гласному суді, тут вжито в першому значенні.