Про царське готування до війни проти Литви й поляків і про взаємний обмін козацьких та московських військ; про королівські листи до турків та хана і про прихильні відповіді до нього звідтіля.
340 Йдеться про прихід царських воєвод у Київ, що дипломатично пояснювалося потребою війни з поляками. Воєводи вступили до Києва 23 лютого. Пізніше було послано військо на чолі з В.
Шере- метьєвим, яке спинилося, однак, на кордоні. B поході Хмельницького до Бердичева брав участь А. Бутурлін.346 18 тисяч козаків вирушило на чолі з наказним гетьманом I. Золотаренком до Гомеля. Похід почався в червні 1654 p.
347 До Туреччини поляки послали посла ще в січні (M. Бєгановського). B кінці лютого послано коронного стражника Яскульського і до Криму, куди він прибув аж 7 квітня. Результат його переговорів був скромний; хан обіцянку дав, але нетверду і неконкретну: чекав результатів переговорів з Хмельницьким.
Великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, самодержець усієї Росії, після самохітного приєднання до себе Малої Росії і всього Запорозького війська, вичекавши певний час і маючи причини, щоб розірвати вимушений мир, поставлений з польським королем Владиславом і всією Короною, безперечно,мав явну міцну й надійну козацьку силу для своїх військових потреб. Отож він збирався почати війну з поляками та Литвою і, приславши до Хмельницького на відсіч полякам двадцять п’ять тисяч свого московського кінного та пішого війська 345, заправив, щоб Хмельницький прислав до обозу його царської пресвітлої величності навзаєм таку ж кількість козацького війська 346, що незабаром і було здійснене. Король же польський Ян-Казимир, при неузгоді і внутрішній мішанині своїх коронних панів, прочув холодні вітри, що віють на нього з Москви та Швеції, і, прагнучи хоч якось зберегти свою державу, Корону Польську, від крайнього занепаду, вдався через те до Порти Турецької й кримського хана, виправивши туди своїх послів 347. Він
одержав від них прихильні до себе письмові відповіді, а особливо від кримського хана.
Хан писав, що коли польський король заплатить зі своєї скарбниці все те, що винуватий, і коли присягне, що в жодних оказіях не залишить його, хана, то й він буде готовий разом із коронними військами допомогти у військових замислах короля на Хмельницького й на Російське царство.РОЗДІЛ VIII
Про щасливий початок московськоі з козаками війни на поляків, про розорення Литви з узяттям Смоленська та інших численних міст і замків; про щасливий роз'їзд Ганчкофа під московське військо і про нещасливий Радивилів похід, що його розгромила Москва; про затвердження нового союзу Польщі з Кримом при взаємних присягах на поставлених умовах і про заплату потрібноі виплати ханові від поляків; про смерть старого й обрання нового хана; про послання Хмельницького до нового хана з побажанням відновити колишню дружбу і про неуспіх того посольства, оскільки поляки купили дружбу для себе; про сонячне затемнення; про освячення церкви в Лубенському монастирі та інших церков. Про смерть Анастасія, константинопольського патріарха; царська жалувана грамота киянам.
348 Передові російські загони вийшли в похід 25 травня.
349 Дорогобуж був прикордонним містом. Польська залога покинула його, як тільки зачула про наближення російського війська.
350 Полоцьк здався 29 червня.
351 Мстиславль здобуто 20 липня.
352 Облога Смоленська почалася вже 28 червня.
Коли ж настала сподівана з радіснотвореними земними квітами весна, то в зелених полях розпростер свої хоругви на давно замислену війну з поляками й московський Mapc 348. Цього разу до Москви вперше було придано козацьку вищезгадану силу, і це військо зачало військове змагання з Литвою, взявши Дорогобуж 349, Невель, Серпейсько і міцний над річкою Двіною Полоцьк 35°. Потім воно розкинуло свої загони далі, до Мстиславля 351 й Вільні, наблизилося до Смоленська і заступило всі проходи до нього 352. Тоді ж гетьман литовський князь Радивил, щоб узяти «язика», виправив під московське військо значний, на сім хоругов, роз’їзд на чолі з Ганчкофом, і цей роз’їзд начебто напав десь, як свідчить на 123 листі Твардов- ський, на московське військо і вибив його п’ять тисяч, що цілком скидається на вигадку.
Після того як повернувся з Криму королівський посол Ясколь- ський, прибув у Польщу й ханський посланець Соліман-ага, щоб затвердити після розірвання дружби з Хмельницьким союз з Короною Польською. Той посланець без довгої церемонії виказав королеві від ханового імені готовність до спілки з ним, вимагаючи одначе, по-перше, від короля належної ханові виплати шістсот тисяч золотих доброї монети — ледве чи не битих талярів, а по-друге, присяги короля і Річі Посполитої на незмінну приязнь до себе та союз, що король на Крим, а хан на короля ніколи не підуть воювати. Цьому король дуже порадів і пообіцяв, що виконає присягу від своєї королівської персони, а від Річі Посполитої доручив її виконати архібіс- купові Гняжненському. Хан після ствердження такого союзу з поляками зобов’язався, що буде готовий з ордою на поміч королеві проти його ворогів, а король визначив давати за те ханові борги й подарунки згідно до колишніх пактів, за якими хан повинен присилати до Кам’янця-Подільського своїх людей. Затверджено водночас і те, що один без другого не можуть учиняти миру зі своїм ворогом, і що, за тими пактами, повинні лишатися в союзі з королем та ханом та допомагати королеві князь венгерський Ракочій з господарями мул- тянським та волоським.
353 Хан помер 20 червня.
Відправляючи згаданого ханського посла, король виконав присягу, а щоб відібрати присягу від хана навзаєм виправив із тим-таки ханським посланцем знову Яскольського, пославши через нього й заборговану ханові вищеназвану суму грошей. Але Яскольський, як свідчить Твардовський на 125 листі, прибувши у Волощину і одержавши звістку, що старий хан помер 353, затримався у Волощині і дав
знати про те королеві. Король, однак, наказав йому обов’язково їхати до Криму i довести до кінця посольство, маючи надію, що й новий хан, прийнявши послані від короля подарунки, не відмовиться від складених зі старим ханом пунктів і встановить та підтвердить присягою свій союз та дружбу з королем, як воно й сталося.
Бо ново- поставлений у Криму хан 354 на пораду своїх кримських начальників, сприяючи королівському бажанню, схилився до приязні з польським королем на всіх тих умовах, що на них був пристав і старий хан; Кал- га-солтан писав про те до короля, запевняючи, що хан згодний із тим, що вимагає від них король. Новий же хан, затримавши Ясколь- ського в Бакцисараї, поїхав сам до Стамбула, щоб дістати хоругву й підтвердження на ханство.354 Мухамед-Гірей IV. Хан з 25 серпня 1654 p.
Литовський гетьман Я. Радивил (32).
355 Це сталося в районі річки Друти, на захід від Шклова, під Шепелевичами 24 серпня.
A на Литву впала тоді від наступу московських та козацьких військ велика біда й розор. Після того як згаданий Ганчкоф повернувся з роз’їзду від московського війська, сам литовський гетьман князь Радивил, здобувшись на добрий промисел до війни, рушив із кільканадцятьма тисячами під московське військо до Орші та Смоленська. Але дочасно, ще й не бачивши московської сили, злякався і повернувся, не вступаючи в бій, назад. Москва й козаки наздогнали його біля річки Березини під Шкловом і розбили з усім військом ущент 355. Врятувалися лише ті, хто тікав, як пилявські утікачі, навіть сам гетьман Радивил ледве не загинув, позбувся-бо двох коней і з малою часткою недобитого війська ускробав до Литви.
Після такої поразки гетьмана Радивила Москва відразу ж виміряла кордон своєї держави по згадану річку Березину, приєднавши разом з Білою Руссю до своєї держави чи не половину Литви і взявши в ній більше двохсот міст і замків, як свідчить на 127 листі Твардов-
306 Смоленськ здався 23 вересня.
307 Новий Бихів здобуто 29 серпня.
358 Старий Бихів осаджував спершу полковник Поклонський, але невдало. Зо- лотаренко почав облогу Старого Бихова 29 серпня, зняв облогу — з половини жовтня.
3о9 Прогалина в оригіналі.
360 Чичерськ здався .23 серпня.
361 Гомель здався 13 серпня.
362 Паволоцького полковнйка M. Бо- гаченка.
363 Власне, хан посилав (у жовтні) посольство і до козаків, засвідчуючи, що готовий відновити союз з козаками тільки при умові, що вони розірвуть союз з Москвою.
364 Дворянин Ржевський, який привіз вимогу царя починати військові акції проти поляків, тобто рушати B похід під Луцьк.
365 Золото привіз не Ржевський, а дворянин П. Протасьєв, і це було ще в червні.
366 Анастасій помер у квітні. Його мощі відкрито в 1662 p.
367 Йдеться про чолобиття, яке подала депутація киян, що складалася з війта Б. Сомковича, бурмістра I. Ситька (Сить- кова), райці, двох лавників і цехмістра C. Дядченка. Депутація прибула до Москви 25 травня і пробула там більше місяця.
ський, зі Смоленськом 306 і Вітебськом. Новий Бихів 3о7 здався тоді козакам без шкоди для себе, а Старий Бихів не піддався Москві та козакам 358, і там було забито доброго козацького вояка Стефана Подобайла, чернігівського полковника. Його припроваджено до Чернігова і поховано 20 вересня в Іллінському Чернігівському монастирі, бо цей монастир, який багато років стояв після Батиєвого розору занедбаний, він-таки, Подобайло, і відновив своїм старанням та коштом. Того ж літа Іван Золотаренко* [...] 359 з козаками вирубав і спалив Чичирськ 36°; Гомель361 і Пропойськ з іншими тамтешніми містами здалися козакам без шкоди для себе, а Шклов звільнився від Москви, зрадливо й несподівано вибивши залогу, що там була.
Тим часом почалася зима, і Хмельницький, достеменно дові- дашись, що поляки через свого посла Яскольського доходять нового союзу з новим ханом та цілим Кримом, виправив до нового хана свого посланця 362 з проханням відновити колишню приязнь до себе, а не до поляків. Хан тоді, простуючи зі Стамбула до Криму, одержав те посольство Хмельницького в дорозі, а прибувши до Криму, радився про те з усією кримською старшиною.
Ha тій раді поставлено бути незмінно в новому союзі з поляками, а не в старому з козаками 363, оскільки щодо цього як самого хана, так і всіх кримських начальників добре обдарував польський посол Яскольський. Ha доказ такої ухвали новий хан, перш ніж відпустити з Криму Яскольського, підписав до короля через свого нарочного гінця, ознаймовую- чи йому утверджений із ним союз і сповіщаючи, що наказав бу- джацьким ордам із Куя-беєм та кримським з Калгою-солтаном простувати під Черніховці, і пропонував та казав, щоб ставали там на з’єднання з ордами і польські гетьмани зі своїми військами.Того ж таки 1654 року, в середу, на Спасів піст, опівдні сталося страшне затемнення сонця, так що нічний морок зовсім покрив денне світло і видні були на небесах зірки. Хмельницький із козацьким та приданим до нього московським військом стояв тоді обозом під Фастовом для забезпечення України від поляків. Сюди був приїхав якийсь посланець від царської величності, значна персона 364, який видав кожному козакові по малому червонному золотому царської платні 365.
Того-таки літа на Спаса превелебний митрополит київський Сильвестр Косов освятив у Мгарському монастирі церкву святого Спаса. Потім він освятив божественні церкви в Миргороді та JIox- виці і в останніх числах серпня повернувся до Києва.
Того-таки року, повертаючись із царського великого міста Москви, помер святійший константинопольський патріарх Анастасій 366. Його поховали вЛубенському Мгарському монастирі, і він почиває й нині там у нетлінних мощах поверх землі, не заховано в стіні, праворуч, у кам’яній церкві святого Спаса.
Того-таки року за чолобиттям 367 киян було видано від пресвітлого государя царя і великого князя Олексія Михайловича, самодержця всієї Росії, отвористу грамоту.
У ній спершу подається чолобиття гетьмана Богдана Хмельницького з усім Запорозьким військом і малоросійським народом про благочестиву греко-руську віру, яку уярмлювали, викорінювали і гвалтовно перетворювали по всій Малій Росії на унію. Йшлося там про всілякі лядські гоніння, наруги і злості, що їх чинено тоді малоросіянам, і про недотримання ляхами постановлених із Хмельницьким Зборовських та Білоцерківських пактів, а також про почату після цих пактів лядську війну на Малу Росію з великою різаниною й тиранством над благочестивими малоросіянами. Потім говорилося про Вічний мир, учинений великим государем царем Михайлом Федоровичем з королем Владиславом, і про порушення цього миру ляхами з безчестям та доріканням великому московському государеві через певних злочинців-поляків, і про те, що за короля Яна-Кази- мира не було вчинено справедливості над тими злочинцями, через що порушився і мир. До того ж висловлювалося прохання Хмельницького, щоб прийняли його з усією Малою Росією під високу руку його,
російського монарха, або щоб при його посередництві Хмельницький міг помиритися з поляками на Зборовських пактах. Але поляки з королем Яном-Казимиром не послухали того посередництва, а ще більше постали на викоренення в Короні Польській благочестивої віри — через це великий російський государ і прийняв Богдана Хмельницького під свою високу руку. Потім викладається згадане чолобиття київських міщан, по якому вони прийняті під високу його, російського монарха, владу, з підтвердженням, що давні їхні права й вольності залишаться без порушень. Оця грамота має в собі від слова до слова таке:
Сторінка Літопису C. Величка.— Факсиміле (9).
Божою милістю ми, великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, самодержець Великої та Малої Росії, московський, київський, владимирський, новгородський, цар казанський, цар астраханський, цар сибірський, государ псковський і великий князь
3οδ Тобто сенат, сенатори.
тверський, ігорський, пермський, вятський, болгарський тощо, і великий князь землі Нижнього Новгорода, чернігівський, рязанський, ростовський, ярославський, білозерський, удорський, обдорський, кондійський і всієї північної сторони повелитель і государ Іверської землі, землі карталінських та грузинських царів, кабардинських царів, черкеських та горських князів та іншим багатьом східним державам та землям, отчич західних і північних країн, дідич і наслід- ник, государ і володар. Ударували ми підданих наших, міщан міста Києва з отчини предків нашої величності і великих князів Малої Росії. Свідчимо, що в минулі роки гетьман війська Запорозького Богдан Хмельницький, і все Запорозьке військо, і вся Мала Русь присилали до нас, царської величності, бити чолом, що пани рада 368
і вся Річ Посполита повстали і вчинили велике гоніння на православну християнську віру грецького закону і на святу божу східну церкву. Вони почали їх відлучати від істинної православної християнської віри і приневолювати до своєї римської віри, а в інших місцях, в Короні та Литві, позапечатували благочестиві церкви і постановили в них унію, чинячи над ними всілякі нехристиянські нагніти, і наругу, і злості. A помирившись із ними спершу під Зборовом, а тоді під Білою Церквою, поляки не зберегли своєї правди, і божі церквщ які повинні були віддати за договором із унії, не повіддавали, а коли декотрі й віддали, так знову їх було повернено в уніатські,— отак хочуть поляки викоренити православну християнську віру грецького закону і до решти розорити святі божі церкви. Вони зібрали численні війська на них, козаків, та їхні міста й містечка і в тих містах та містечках осквернили й розорили святі божі церкви, наглумилися над ними, а багатьох православних християн духовного й мирського чину мучили невинно і чинили всіляку злу наругу, чого не роблять і над поганими бусурманами й жидами.
Отож той гетьман Богдан Хмельницький і все Запорозьке військо, не бажаючи відкидатися благочестивої християнської віри і бачивши в розорі святі божі церкви, прикликали собі поневолі в допомогу кримського хана з ордою і піднялися за православну християнську віру і за святі божі церкви проти поляків. Вони били нашій царській величності чолом і просили милості, щоб ми, великий государ, наша царська величність, не дали викоренити православної християнської віри й розорювати їхнім гонителям та кривоприсяжникам святих божих церков і веліли б його, гетьмана, і все Запорозьке військо, і всю Малу Русь прихилити під нашу, царської величності, високу руку, з містами та землями, щоб вони не потрапили через той гніт у підданство до турецького султана і кримського хана,— а вони будуть нам, великому государеві, нашій царській величності, служити й стояти за наше государеве здоров’я проти всілякого ворога навіки.
370 Докончальній — що можна докінчити, завершити.
371 Київським міщанам, певне, не треба було такого детального вступу. Але тільки-но почалася війна, і російський уряд, видаючи цей документ, вважав за потрібне виправдати свою збройну акцію.
369 Тобто в 1634 p.
Богдан Хмельницький та все Запорозьке військо, і вся Мала Русь не були прийняті під нашу, царської величності,високу руку аж по нинішній сто шістдесят другий рік з тієї причини, що в минулі роки, в минулому 142-му році 369, наш блаженної пам’яті батько, великий государ цар і великий князь Михайло Федорович, самодержець усієї Росії государ-володар багатьох держав, учинив з польським королем і великим князем литовським Владиславом Вічний мир, щоб бути обом великим государям поміж себе і їхнім государевим дітям та онукам в братерській дружбі, любові й єднанні, і щоб король Владислав, і діти, й наслідники його королівської величності, і всі майбутні польські королі й великі литовські князі з панами радою і всією Річчю Посполитою, і всякого чину людьми, у всяких листах описували й іменували нашого батька, блаженної пам’яті великого государя царя й великого князя Михайла Федоровича, самодержця всієї Росії і його царську величність, так само, як і його государських дітей і наслідників, за його государською достойністю і за Вічним миром великим государем царем і великим князем, самодержцем усієї Росії, з повними його государевими титулами, як він, великий госу-
• \β Q7A · · · %β · · m
дар, сам пише по докончальши грамоті віднині и довічно, і надалі нерушно без усяких змін 371. I той Вічний мир обидві сторони закріпили хресним цілуванням, спершу великі посли, а тоді й обидва великі государі своїми государевими душами,і затвердили грамотами та печатками, постановивши, що той Вічний мир між ними, великими государями, має бути незмінно навіки.
I з боку Владислава, польського короля й великого князя литовського, при ньому, королі Владиславі, на порушення Вічного миру, нашого батька, блаженної пам’яті великого государя царя і великого князя Михайла Федоровича, самодержця всієї Росії, і нас, великого государя, в його численних королівських грамотах і в листуванні порубіжних воєвод, каштелянів, старост, капітанів, державців із нашими, царської величності, воєводами порубіжних міст іме-
374 Тобто 1650 p.
373 Тобто 1645 p.
372 Тобто 1640 p.
нували й писали титули за Вічним миром з великими відхиленнями. A інші злодійці в багатьох листах писали з великим безчестям і доганою, і королівське ім’я писали царським іменем, називаючи його, супроти Вічного миру, государем багатьох держав і володарем. Ha ті численні королівські неправди посилали від нас, великого государя, нашої царської величності,великих послів і посланців у Польщу й Литву до короля Владислава. Вони, бувши у короля у посольствах і з панами радою у відповідях про нашу государську честь, казали й показували вищезгадані листи і дали з них списки, просячи кари і страти для тих людей. У сто сорок восьмому році 372 король Владислав писав до нашого батька, блаженної пам’яті великого государя царя й великого князя Михайла Федоровича і всієї Росії самодержця, у своїх грамотах, що за його королівським указом людей, які писатимуть його государеве найменування й титули не за Вічним миром, буде страчувано, а які писали без пошанівку, то тих з сейму він сам звелить стратити, і надалі такого ніколи не повториться. A у письмовій відповіді панів ради, яку дали в сто п’ятдесят третьому році 373 нашим, царської величності, великим послам бояринові і суздальському намісникові князю Олексієві Михайловичу Толстому, Львову Ярославському з товаришами було написано, що королівській величності те право поки що не було затверджене, і чинити те карання йому не було змоги. A нині за ті провини після постановленого права король звелів покликати винуватих на сейм і кару за їхні провини буде вчинено вже як за переступ їхнього власного права. Після цих королівських грамот і листовних відповідей по договорах панів ради при королі Владиславові ніяких виправлень не було, і відкладали те діло з сейму на сейм на багато років, і тим чинили зволікання супроти істинної правди й Вічного миру.
Після Владислава на королівство Польське і Велике Князівство Литовське сів його брат, нинішній король Ян-Казимир. To при ньому не лише не було вчинено ніякого виправлення колишніх неправд, але почали ще більше, як колись, за його королівським указом і повелінням панів ради друкувати в різних містах книги на польській та латинській мовах, а в тих книгах надруковані були злі безчестя, і догани, і хула про батька нашого, блаженної пам’яті великого государя і великого князя, самодержця всієї Росії, і про діда нашого, блаженної пам’яті, і про великого государя святійшого патріарха Філарета Нікітича московського і всієї Росії самодержця, а також про нас, великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича, самодержця всієї Росії,— це все не тільки нам, великим государям християнським, помазанникам божим, неможливо слухати й терпіти, але й простій людині. Надруковано в тих книгах також великі безчестя та злі нагани і про наших, царської величності, бояр та всіляких чинів людей, чого не буває ні в яких державах не лише при Вічному мирові, але й при ворожнечі. I в минулому сто п’ятдесят восьмому році 374 ми послали за нашим, царської величності, указом від нас, великого государя, в Польщу й Литву до короля Яна-Кази- мира наших, царської величності, великих і повноважних послів, боярина й служебного намісника Нижнього Новгорода Григорія Гавриловича Пушкіна з товаришами, щоб вони говорили про ті королівські й панів ради численні неправди за нашу, государеву, честь по посольських договорах і просили на винуватих смертної кари. I за королівським указом пани рада дали тим, нашої царської величності, великим послам договори з підписом рук власних і за печатками, що тих усіх обвинувачених в образі нашої, царської величності, честі людей, яких списки були подані панам раді від великих послів для позову в сейм, судитимуть на сеймі згідно конституції тисяча шістсот тридцять сьомого року і каратимуть за їхніми провинами смертю, хто того заслужив,— це чинитиметься при наших, царської велич- ності,послах, яких ми, великий государ, пришлемо для обвинувачення винуватих із прописними листами. A в конституції тисяча шістсот тридцять сьомого року надруковано, що на тих людей, які почнуть зменшувати чи змінювати наші, царської величності, титули, буде покладене право, що зветься латинською мовою poenam perduellionis, тобто впаде на тих винуватих неодмінно смертна кара і позбавлення маєтку. A після того, у сто шістдесятому роціύ/0, по нашому, царської величності, указу і після звідомлення короля Яна-Казимира було послано до нього, Яна-Казимира, на сейм з прописними листами нашої царської величності посланників, і вони, будучи в короля і в панів ради, у відповідях говорили про нашу, государську, честь, і просили по договору й конституції стратити винуватих.
378 Тут маємо типове для того часу розмежування війська Запорозького і Малої Pyci (таке розмежування робить і Величко). Послів посилали тільки від війська, представники міст звернулися до царя окремо і пізніше (перед киянами — тільки переяславці), духовенство не посилало послів узагалі, шляхта одержала підтвердження своїх прав також окремо, а селян ніхто і не думав питати.
377 Тут маємо перебільшення. Насправді поляки відшукали неточності в написанні королівських титулів і виставили їх як контрзвинувачення.
376 Тобто 1653 p.
375 Тобто 1652 p.
Король Ян-Казимир і пани рада не лише не вчинили на тому сеймі при наших, царської величності, посланцях виправлення по договору, але й не постановили суду на багатьох винуватців, і не показали ні в чому правди, а й тих наших,царської величності,послан- ців відпустили без діла. I після того прислав до нас, великого государя, нашої царської величності, король Ян своїх посланців, а з ними прислав декрет із сейму на тих своїх підданих, що їх обвинувачено за нашу государську честь. I в тому декреті нічого не було написано про пряме виправлення, зате багато було написано, хто з винуватців поза всяку правду був звільнений, і лише на декого з поганих людей була накладена вина — з чотирьохсот винних тільки на дванадцять чоловік. Ta й про тих у тому декреті безсоромно написано, що їм і самим невідомо, де вони жили і чи померли.
Ми, великий государ, наша царська величність, виконуючи Вічний мир і сподіваючись виправлення з його королівської сторони, в минулому сто шістдесят першому році3 6 посилали до нього, короля Яна-Казимира, наших, царської величності, великих і повноважних послів, боярина й великопермського намісника, князя боярина Бориса Олександровича Рєпніна-Оболенського з товаришами, щоб король Ян-Казимир, пам’ятаючи Вічний мир, посольські договори і свої сеймові уложення, конституцію, велів учинити виправлення у тих вищеназваних справах. Але король Ян-Казимир у тій справі ніякої правди не виказав, а пани рада у відповідь нашим, царської величності, великим послам казали, що справа нашої, государевої,чес- ті мала, і сміялися3". I тим вони збезчестили батька нашого, блаженної пам’яті великого государя, його царську величність, і нас, великого государя, нашу царську величність, і тих наших,царської величності, великих і повноважних послів відпустили без нічого. Через оці численні неправди королівської величності і панів ради з його, королівського, боку учинено порушення Вічному мирові, тоді як з нашого, царської величності, боку Вічний мир дотримувано завжди міцно й нерушно.
A гетьман Запорозького війська Богдан Хмельницький, і все військо Запорозьке, і вся Мала Русь3'8 прислали до нас, великого государя, багато разів бити чолом, щоб великий государ не дали гонителям і кривоприсяжникам викоренити православну християнську віру і розорювати святі божі церкви й умилосердилися над ними, і щоб веліли прийняти їх під нашу, царської величності,високу руку. A коли ми, великий государ, не ударуємо їх і не візьмемо їх під нашу, государську, високу руку, то хай би ми, великий государ, наша царська величність, заступилися за православну християнську віру і святі божі церкви і веліли б помирити їх з поляками через наших, царської величності, послів так, щоб їм той мир був надійний.
За нашим, царської величності, указом, а по чолобиттю гетьмана Богдана Хмельницького і всього Запорозького війська, наші, царської величності, великі посли, боярин і великопермський намісник, князь Борис Олександрович Рєпнін-Оболенський з товаришами говорили про той мир і посередництво королеві і панам раді, щоб король і пани рада заспокоїли ті чвари та помирились з військом Запорозьким і всією Малою Руссю, також не нищили православної віри грецького закону і не забирали божих церков; не чинили їм ні в чому неволі, а постановили б із ними мир за Зборовським трактатом; ті церкви, які обернено в унію, щоб віддали назад. I коли король та пани рада те вчинять, тобто помиряться з військом Запорозьким і всією Малою Руссю та не будуть надалі чинити їм неволі у вірі і віддадуть по-колишньому їм божі церкви, то ми, великий государ, наша царська величність, задля святих божих церков православної християнської віри поступимося королівській величності тими людьми, які винуваті щодо нашого государського іменування і достойні були смертної кари, і звелимо їх віддати. Ще наші, царської величності, посли казали: «Коли короля Яна-Казимира обрано було на королівство, то на коронуванні він присягав людям духовного й мирського чину, що має захищати й остерігати різних у вірі християнських людей і аж ніяк сам не утискуватиме якусь віру, і нікому такого не попускатиме. A коли він не дотримає тої присяги, то не вимагатиме від своїх підданих вірності й послуху, і звільнення від тої клятви він ні в кого не проситиме і не прийматиме — це достеменно надруковано в його коронуванні. I він, король Ян-Казимир, не лише не остерігав і не захищав православну християнську віру, але учинив на неї злу нагінку, якої не чинять і на якусь єретичну віру. Отож він
Лист Б. Хмельницького до Олексія Михайловича.— Факсиміле (13).
379 Тобто 1653 p.
380 Царські ідеологи зводили боротьбу козаків з Польщею тільки в русло релігійної боротьби, зовсім ігноруючи соціальний і національний моменти (див. приміт. 133).
381 Сомкович Б. — київський війт.
382 Тобто українських.
383 Київ фактично виключався з козацької юрисдикції і підлеглості: права короля переймав цар.
переступив свою клятву, на що присягав, а своїх підданих, православних християн, тим самим зробив від підданства вільними». I він, король Ян-Казимир, і пани рада все те поставили за ніщо і відмовили в мирі й посередництві нашим, царської величності, великим і повноважним послам. I, бажаючи викоренити православну християнську віру і розорити божі церкви, пішли на них війною, ще коли бу- ли-в короля наші, царської величності, посли. A коли в короля і в панів ради був у минулому 161 році 379 у Бересті-Литовському сейм, то в них на сеймі вирішено, щоб їм розоряти божі доми православних християнських людей грецького закону, які живуть у Короні Польській і у Великім Князівстві Литовськім, аби віра грецького закону викоренилася 38°.
I ми, великий государ, наша царська величність, бачивши з королівського боку численні неправди і порушення Вічному мирові, звеліли прийняти під нашу, царської величності, високу руку гетьмана Богдана Хмельницького, і все військо Запорозьке, і всю Малу Русь з містами і землями у вічне підданство. I гетьман Богдан Хмельницький, і все військо Запорозьке, і вся Мала Русь присягли нам, великому государеві, і нашим государевим дітям і наслідникам, що будуть вони під нашою, царської величності, високою рукою з містами і землями у вічному підданстві. A 25 травня приїздили до нас, великого государя, піддані наші, царської величності, з нашої, царської величності, вотчини міста Києва війт Богдан Сомковський 381 та бурмістр і райці з товариством бити чолом, щоб нам,великому государеві, тих наших підданих ударувати і закріпити та затвердити нашими государськими грамотами їхні права й привілеї, які дали їм польські королі. I ми, великий государ, наша царська величність, ударували наших підданих, міщан міста Києва, і веліли їм бути під нашою, царської величності, високою рукою по колишніх правах та привілеях, даних їм від польських королів, і ні в чому не порушувати тих прав та привілеїв. Ми, великий государ, уда- ровуємо їх і тим, що написано в їхньому чолобитті і в королівських привілеях, тобто, що кияни, купецькі люди, звільняються від мита, коли їздять торгувати сухим і водним шляхом; ми, великий государ, дозволили їм торгувати безмитно в наших,царської величності, черкаських 382 містах також. У їхнім чолобиттю і в королівських привілеях написано, що Києву дано право мати склад всіляких довіз- них товарів,— ми, великий государ, ударували їх тим, що веліли бути товарному складові, як і давніше, у Києві, але мито з товарів приїжджих гостей (а не з київських міщан,) ми, великий государ, указали брати на нас, великого государя. A що за королівськими привілеями з пиття (пива, меду, вина і горілки) і з харчівних товарів, з лавок, з торгу, з воскобойні, з пиварні, з перевозу через Дніпро, з гостиного двору і з ваг — з того всього київські міщани завжди давали київському воєводі по 3000 польських золотих прибутку, TO й ми, великий государ, за той доход, за який раніше давали воєводі, указали київським міщанам давати по 3000 золотих у нашу, царської величності, скарбницю щорічно і безвідмовно; і тому вищеназваному доходу бути, як колись, покладеним на місто Київ й на ратушу. Ще по королівських привілеях київських міщан звільнено від ратної служби, а ще їх звільнено від кари й заборони, яку накладали київські воєводи на місто, щоб улітку вночі не світили вдома світла,— тож і в обоз хай київські міщани не ходять, а стережуть своє місто, а з вогнем сидіти увечері та вночі їм можна, але з осторогою. A що в королівських привілеях написано, що коли хто з киян оббреше кого позавіч, то той оббріханий сам оправдовується і сам від себе чинить чи покарання, чи звільнення,— ми ж, великий государ, про таких винних наказали чинити позов війтові й бурмістрові, а встановивши вину тих людей, відсилати ті позови до наших, царської величності, бояр та воєвод, які будуть у Києві по нашому, царської величності, указу 383. A нашої, царської величності, отчини підданим з міста Києва бути по цій нашій государській жалуваній грамоті під нашою, царської величності, високою рукою і жити по своїх колишніх правах та привілеях вільно, без жодної неволі, у всьому так, як у нашій, го- сударевій, жалуваній грамоті, і служити та бажати всякого добра і нам, великому государеві царю та великому князеві Олексію Михайловичу, самодержцеві всієї Великої й Малої Росії, і синові нашому, благовірному царевичу, і великому князеві Олексію Олексійовичу, і нашим государським наслідникам, і бути в усьому у нашій царській волі і послушанні, і покладатися без жодного сумніву на в усьому надійну нашу, государеву, милість. A ми, великий государ, наша царська величність, хочемо їх тримати в нашому, царської величності, ударуванні і в нагляді.
Зазначаємо, що вони, війт Сомковський з товаришами, поклали два привілеї: один короля Яна-Казимира про їхні права і всілякі вольності, даний на колишній привілей його брата, короля польського і великого князя литовського Владислава Четвертого, в якому пом’януті привілеї колишніх польських королів на права й вольності, а другий — привілей короля Владислава, щоб у воєнний час київським міщанам не ходити в обоз, а оберігати місто й уїзд; обидва ті привілеї за королівськими підписами й печатками. Ми, великий государ, наша царська величність, звеліли дати їм списки із тих привілеїв із дячим підписом, а ті справдешні привілеї веліли записати в нашій,царської величності, скарбниці.
Дана ця наша государська жалувана грамота в нашому царському місті Москві.
Літа від створення світу 7162, місяця липня, 16-го, а від Різдва Христового 1654.
Місце великоі печатки прес: государя царя Олекс: Михайло: всієі Pocii самодержця.
Божою милістю государ і великий князь Олексій Михайлович, самодержець усієї Великої й Малої Росії.