Про сумне й розпачливе рушення Хмельницького до Глинян на короля; про тривогу в королівському обозі після тогОу як зловили «язика» Хмельницького; про нерішучість Хмельницького й повернення його від Тарнополя на Чорний Острів за Дніпроу щоб примножити своє військо; про виправу do короля з Чорного Острова начебто не від Хмельницького, а від усього козацького війська кіїів- ського полковника Антона з проханням ласки і про удавання Хмельницького, начебто він має душогубний намір; про прийняття того

Гетьман Запорозького війська Богдан Хмельницький сумував з поразки свого сина від військ Ракочого і на зміну своєї фортуни. Він зібрав, позираючи ліворуч і праворуч на своїх ворогів, тобто на поляків, венгрів і мултянів, до тридцяти тисяч охочого козацького війська і з ним, а також із певною частиною татар, що були при ньому, рушив просто на Збараж ²⁴⁶, маючи намір йти й на самого

Козацький табір на p.

²⁴' 3 ордою тут виник конфлікт через набраний український ясир. Відступило військо, бо почався голод, а краї тут були спустошені.

²⁴⁸ Хмельницький відступив до Білої Церкви, по дорозі з табору під Межи- божем відправив полковника Антона. Це було в кінці червня.

²⁴⁹ Антон Жданович. Посольство було від черні та Хмельницького. Ходили, правда, поголоски, що тільки від черні,— це є відгомоном непорозумінь між Хмельницьким і козацьким військом.

²⁵⁰ У цей час у Хмельницького були посланці від Порти.

²⁰¹ Козаки просили поновлення Збо- ровського трактату або ж вислати до них комісарів.

²⁰² Про це на переговорах не йшлося. B листі до Хмельницького поляки поставили вимогу відіслати турецьких послів і просити в короля милосердя. Відповідь послано в липні.

короля до Глинян. Біля Збаража на військо Хмельницького наскочив польський роз’їзд і, взявши певного «язика», доніс королеві достовірну звістку про Хмельницького. Другий роз’їзд на ЧОЛІ 3 якимсь Пісочинським біля Зборова оточили козаки й орда, і весь він пропав, тільки його начальник Пісочинський сам ледве видряпався й приніс королю до Глинян звістку, що Хмельницький перебуває заледве в десяти милях від королівського обозу. Настрашене цим, королівське військо відразу ж кинулося за королівським указом до гармат, зброї та коней.

Той посол прибув у королівський обоз, але до самого короля його не допустили, тільки до гетьмана, а гетьман, скликавши рицарське коло й вислухавши подану супліку ²⁵¹, вчинив послові таку відповідь, що не для Хмельницького, а для Запорозького війська проситиме короля відновити його ласку, та й то тоді, коли військо пришле до рук королю самого Хмельницького ²⁵², а царедворця, якого прислано від Порти вислухати присягу Хмельницького, хай військо затримає при собі. Коли військо те зробить, то може виглядати собі й комісарів, щоб учинити для себе зносніші трактати. A посол козацький хай залишиться в закладі в королівському війську і виправить від себе з такою гетьманською відповіддю до козацького війська когось простішого.

²⁵³ Промова вважається неавтентич- ною. Принаймні інші джерела її не стверджують.

Цю сувору гетьманську відповідь дехто з присутнього товариства хотів пом’якшити, однак гетьман був несхитний. Згаданий козацький посол київський полковник Антон, вислухавши таку гетьманову мову й бувши людиною доброго серця й доброго розуму, вирік там-таки при всьому зібраному товаристві такі слова до гетьмана ²⁵³: «Ясновельможний пане гетьмане, коли на те воля твоєї вельможності, щоб я тут, поруч з королівською величністю, лишався

Російський цар Олексій Михайлович (37).

в закладі й послав твою відповідь козацькому війську через когось іншого, то я тому суперечити не можу. Але хочу сказати, що військо буде незадоволене з цього вашого вчинку і не тільки додумуватиметься, що я вже неживий або ж, що я живий, але перебуваю в суворому ув’язненні, але ще більше озлиться і може розв’язати сильнішу війну, а ваших послів, коли якось лучаться, так само навзаєм затримати, як маю бути затриманий тут я. Мене прислано до королівської величності не для закладу, а в посольстві, і не через кого іншого, а через мене повинна дійти до війська, що мене послало, відповідь його королівської величності й твоєї вельможності. € така

Печатка Олексія Михайловича (37).

²⁵⁴ Поляки затримали Ждановича, лист Потоцького відіслано з кількома козаками. Хмельницький не відповів на нього.

²⁵⁵ Хмельницький одержав лист 22— 23 липня. Це було якраз перед радою в Чигирині. Гетьман був тоді зайнятий власними справами і навряд чи збирався йти на поляків. У цей час готувалася і нова експедиція на допомогу Лупу- лові.

²⁵⁶ Ha той час Лупулові було не до посередництва, він сам приїхав у Чигирин просити допомоги собі.

давня людська приказка: «Посел як осел, він носить те, що на нього накладено». Так само приїхав і я сюди, до королівської величності, з тим, з чим мене послано, і маю повернутися з тим, з чим мене відправлять. Коли ж, як сказав твоя вельможність, я тут, у порушення давнього звичаю й політики, буду затриманий, то від цього для козацького війська буде невелика страта, тільки вродиться велика озлоба й запалиться в козацьких серцях більша завзятість (чого ми вже й не бажаємо) на ще більше кровопролиття».

Вислухавши цю мову козацького посла, польний коронний гетьман із численним значним товариством, що було при ньому, відразу ж перемінив той свій намір затримати посла і зволив відпровадити його з вищевикладеною відповіддю до козацького війська ²⁵⁴. Коли той посол, київський полковник, повернувся до Хмельницького і здав своє посольство ²⁵⁵, детально все оповівши, Хмельницький зразу був дуже від цього розгнівався і швидко вислав до хана по татар, а в Січ по запорожців. Сам же він почав вишукувати спосіб, як би підняти й навести на поляків великого государя московського. Однак спершу він попросив, і його величність, і свого свата волоського господаря посередництва ²⁵⁶, щоб дійти згоди на корисних собі, всьому Запорозькому війську й цілій малоросійській Україні умовах пактів з королем та поляками без подальшої війни й різанини.

Сталося тоді, що великий государ московський послав на бажання Хмельницького свого нарочного гінця в обоз до короля ^[41], який був іще в Глинянах, і запропонував королеві своєю високою грамотою:

1) щоб переступ і вину його (Хмельницького) відпустив і не чинив опісля ніякої йому кривди;

2) щоб остаточно зніс унію з православного руського народу, який живе в усій Річі Посполитій, бо коли б того король не вчинив, то за це його царська величність мусить цілком погодитися з Хмельницьким;

3) щоб було йому повернено Смоленськ із тамтешніми повітами, відібраний від царства Російського через несправедливу війну Владиславом ^{[42] [43]};

4) щоб король поставився як належить до тих панів з коронної шляхти, які не віддавали достойних його царській величності поче-

u · · o SQ

стеи і осмілювалися вразливо про нього писати .

Король довгий час прогайнував у Глинянах, одне через те, що не могла швидко закінчитися Львівська комісія, яка вирішувала про заплату королівському військові, а друге, що платне військо, яке не могло добитися винагороди своїх заслуг, не тільки не слухало короля, який наказував їм іти від Глинян на Україну, але й без відома своїх старших роз’їжджалося, начебто його упрохав Хмельницький, з обозу по домівках. Зібрати ж заплату тоді й гроші з винищеного й до решти розруйнованого посполитого народу було вельми важко.

Дуже здивувався і зчудувався король з сенаторами описаному гінцеві московського посольства. Він його не відправляв, а намагався закінчити згадану Львівську комісію. Хмельницький же, тільки прибув до Переяславля, розіслав звідти в усю Малу Росію шістдесят вісім отаких універсалів ^[44]:

зберігся. Відповідав на лист 1653 p. C. Потоцький. Ha попередні листи Хмельницькому не відписували. Зміст відповіді збігається з поданим тут переказом, але без умови про заставу сина і розбрат з татарами.

²⁵⁹ Навпаки, московський бік обіцяв дарувати ці провини, коли король вирішить 'козацьку справу. Йшлося тоді про повернення козакам Зборовських умов, про справи унії і взагалі віри.

²⁶⁰ Універсал вважається неавтентич- ним. Про це свідчить його стиль, вигаданий заголовок. Однак є дані, що в цей час Хмельницький універсали розсилав і то тричі.

Славного війська низового й городового Запорозького і всієї, що лежить по обидва боки малоросійської України гетьман Зіновій Богдан Хмельницький.

Вам, усякого чину шляхетно уродженим, що живете обіруч Дніпра, малоросіянам, а особливо козакам і святій братії нашій, ознаймовуємо те нашим універсалом, узичивши від пана Бога здоров’я, про що ви й самі добре знаєте як з наших минулорічних універсалів, так і з самого ходу подій. Ми почали нинішню війну з

сторінка літопису с. величка.— поляками, головними ворогами вашими й нашими, не через якісь

Факсиміле (9).

поляками до крайньої руїни й розору, а також через шкоди (що найгірше) благочестивій греко-руській вірі нашій. Цю криваву й плачливу війну ми ведемо з поляками вже шість років і вже б не хотіли більше її продовжувати, бачивши, як нещадно проливається з обох боків людська кров від військової зброї. Ha доказ цього ми були припиняли і вспокоювали цю війну спершу Зборовським, потім Білоцерківським пактами — хай і не дуже вони були нам корисні: ми-бо поступалися їхнім лядським неситим бажанням. Ми хотіли бачити в обох сторонах, польській і малоросійській, на посталих через воєнні дії руїнах і пустках щасливе оновлення. Однак через їхню непогамовану впертість і жорстокосердість не могли того досягти, оскільки вони, віроломні поляки, не бажаючи миру й спокою, самі порушили і скасували спершу Зборовський, а тоді Білоцерківські пакти, вчинивши через своїх дозорців на Україні невиносні й численні вам, малоросіянам, біди й розорення,— згадаймо хоч би, як криваво й дощенту вирубали вони в минулому 1652 році в Миргородському

полку двоє сіл — Рябухи та Липове, а також і в багатьох інших місцях,— детально оповідати й виписувати про це не стане нам часу. B те згадане вже літо заздрісні на людське добро поляки невідомо нащо — очевидно, щоб навмисне скасувати Білоцерківські пакти — виказали знову до нас ворожнечу, ставши з багаточисленними своїми військами на Батозі. Вони хотіли не тільки заборонити нам сватання з волоським господарем, але й прагли розгромити й убити сина нашого, який їхан до Волох із приданим до нього супроводом. Ми не допустили того завдяки нашій воєнній зброї, за що поляки нині знову на нас уражаються, збираються й заохочуються до помсти, аби всіх нас перемогти. Принаймні вони не слухають численних наших посольств і бажань наших, спрямованих на закінчення теперішньої війни без кровопролиття, і виставляють незручні і шкідливі для нашої сторони умови миру, приваблюючи також собі в допомогу, щоб перемогти нас, чужоземців, тобто венгрів і мултянів. Ми хочемо цьому запобігти і вже були рушили з невеликою частиною козацького й ординського війська до Глинян на поляків, однак, зловивши під Тарнополем польських «язиків», дізналися, що в Глинянах не тільки зібралося безліч лядського війська, але й сам королівська величність перебуває там. Отож мусили ми повернути від Тарнополя назад і, прибувши до Переяславля, обсилаємо зараз вас цим нашим універсалом, через який оголошуємо наше пильне бажання, щоб ваша милість, брати наші, вислухавши його, відразу ж, анітрохи не відкладаючи й залишивши всі теперішні господарські справи й жнива, прибували з добрим воєнним риштунком до нас на військове з’єднання до Чигрина, щоб разом із нами стати проти головних своїх ворогів поляків на захист своєї благочестивої греко-руської віри й на оборону своєї малоросійської вітчизни, яка гине й занепадає, щоб померти за неї на славному бойовищі і не відмовитися прийняти від правиці всевишнього, при його правді й обороні, страдальчого вінця. A того, ваша милосте, брати наші, не бійтеся, що вони, поляки, мають у своїм війську велику кількість сволоти ²⁶¹ з посполитого рушення і дістали собі в союзники названі вище, венгерський і мул- тянський, народи, бо й ми маємо, при ваших мужніх серцях, добрих помічників. Зараз біля нас перебуває зі значним числом кримських орд ханський син, а ми ще сподіваємося до себе з величезними ордами й самого його милість кримського хана. Крім цього, нас запевнила найясніша Порта Турецька, що невзабарі до нас мають прибути на допомогу її кримські, подунайські й сілістрійські війська, з’єднавшись із якими, сподіваємося при всемогутній божій помочі спинити названих вище наших ворогів поляків з їхніми ненадійними й неміцними союзниками, не допустити розору нашої малоросійської вітчизни, прогнати в їхні глухогаспидські, що не хочуть слухати закону божого й бажають людської різанини, країни і віднайти згинулу драхму ²⁶² давніх наших вольностей, наповнивши від того набутку веселощами наші серця. A коли ваша милість брати наші, злегковажите цю пропозицію й наше бажання і через теперішні жнива не захочете прибути до нас в обоз, то знайте, що коли нас переможуть, переможуть вороги наші й вас, і праця ваша жниварська піде на користь їм. Ви ж муситимете в голоді й ущемленні, з пошкодженою своєю православною совістю, угрузнувши в схизматичній погибельній твані, загинути гіркою невільницькою нещасною смертю і отак безчесно вселитись у вічність. Цього вам не бажаємо, але хочемо щиро бачити вас біля себе, радісних і зібраних у військо, щоб разом із вами мужньо й безбоязно стати проти своїх вищезгаданих ворогів.

²⁶³ Дата береться під сумнів, є свідчення російського посла I. Фоміна, що 12—16 серпня Хмельницький з Ви- говським були в Суботові.

²⁶² Драхма — грецька золота чи срібна монета, тут — образний вислів.

²⁶¹ B оригіналі — «халастри». Це слово взяте з лексикону Твардовського, але той означає ним козаків.

Козак український ¢42).

Даний у Переяславлі, 13 серпня 1653 року ²⁶³.

Після розіслання цього універсалу за три тижні зібралося в Чигрин до Хмельницького п’ятдесят тисяч козацького городового війська з обох боків Дніпра і дев’ять тисяч запорожців. Прибуло також із Криму значне ординське військо на чолі зі старшим

Чигирин за часів Б. Хмельницького. Реконструкція Г. Логвина (18).

²⁶⁴ Інакше — Клодзінський.

²⁶⁵ Похід почався 22 серпня в напрямі Кам’янця. Польського війська було 16 тисяч.

²⁶⁶ Уже в час серпневих переговорів з російськими послами польські комісари запитували про причини згрупування російських військ. Росіяни відповіли, що це йде переформування їхніх полків на західний зразок. Це був, звісно, дипломатичний маневр.

Жванець.— План (43).

ханським сином. Побачивши його, Хмельницький уже був у кращому настрої і мав кращу надію відбути військову боротьбу.

Тим часом, не послухавши отоманської пропозиції, Ракочій зі своїм венгерським і мултянським військом наступав на волоського господаря. Але сам він не міг нічого вдіяти, тому попросив у польського короля підмоги. B цей час повернувся вже з пересправ із Ракочієм до короля під Глиняни військовий стражник Ясколь- ський. Він приніс певну відомість про стверджений з Ракочієм союз, і король виправив на прохання Ракочого в допомогу проти свата Хмельницького, волоського господаря, п’ять тисяч виборної квар- ціальної кавалерії на чолі з Кондрацьким і Клодінським . Сам же король із усім коронним військом рушив просто на Галич, маючи намір іти на Хмельницького й Україну ²⁶⁵. B тому поході він дістав звідомлення з Литви, що Москва, не бачивши довгий час повернення від короля свого гінця і турбуючись за його життя, стала на литовських кордонах сильними військами ²⁶⁶. Король був того гінця відправив зовсім ще як рушали вони з Глинян, однак послав услід за ним до литовського кордону свій королівський лист, щоб його там затримали, доки не вчинить він над Хмельницьким військової розправи.