Про смерть київського митрополита Косова; про доглядання Бара- новичем його престолу і про вибрання на Київську митрополію Балабана; про виправу Хмельницьким на Ташлик козацького війська і про хворобу Хмельницького; про смерть Хмельницького і про похованняйого в Суботові.
Того ж року навесні, після Великодня, на Седмицю мироносиць, із вівторка на середу, п’ятнадцятого квітня 638, преставився преосвященний і боговгодний муж Сильвестр Косов, київський митрополит.
Він пробув на своїй митрополії десять з лишком років, від 1647 року по нинішній 1657 рік, коли й помер. A після його святобливої смерті, доки мав бути вибраний інший митрополит, доглядав деякий час митрополичий престол у Києві преосвященний Лазар Баранович, що був того ж 1657 року, в минулий Великий піст, у четверту лист- вичникову неділю 639, висвячений у Волоській землі на Чернігівську архієпископію 640 — він приїхав до Києва перед Великоднем. Потім того ж року вибраний на Київську митрополію після Косова Диони- сій Балабан641.Гетьман Запорозького війська Хмельницький, утомлений численними минулими військовими трудами, сидів у той 1657 рік спокійно і не давав ніякої оказії полякам до війни 642. Однак поляки не погамували своєї злоби, вони поки що розправлялися в Польщі зі шведом, а кримського хана вблагали й підкупили, щоб пішов зі своїми ордами на Україну воювати Хмельницького. Сам хан на це прохання поляків, либонь, не рушав із Криму 643, але виправив був на Хмельницького шістдесят із лишком тисяч кримської та білогородської орди. Але Хмельницький провідав про те завчасу і виправив проти того нашестя для зустрічі на Ташлик 644 тридцять тисяч свого козацького війська з гарматами на чолі з брацлавським полковником Богуном, наказавши йому, щоб того ворога до України не допустив. Кримські й білогородські орди, прочувши про таку козацьку готовність до стрічі, не дійшли Ташлика на десять миль,
640 Хмельницького розбив апоплексичний удар, коли він узнав, що козацьке військо відступило від Ракочого. Непокоїлося і бунтувало й інше військо, що було під проводом Ю.
Хмельницького. До цього моменту Хмельницький був уже хворий.646 П’ять днів.
64' Хмельницький помер 27 липня (за ст. ст.) 1657 p. о 5 год. дня.
648 Велика Пречиста випадає на 15 серпня (за ст. ст.), похорон же призначено на 25 серпня. Величко тут, певне, сплутав стилі, взявши дату 25 серпня за новий стиль.
649 Народні перекази зберегли легенду, що Хмельницький похований в дерев’яній церкві поруч з Тимошем, але документи цього не підтверджують.
бо° Йдеться про Станіслава Казимира Беневського, королівського секретаря, волинського каштеляна. Вперше приїхав у двір Хмельницького в березні 1657 p. Це його другий візит. Посол уже не застав гетьмана живим.
6э1 Промова Зорки має два варіанти, один за оригіналом, другий за списком Судієнка. Обидва вони писані польською мовою, але перший — кирилицею, а другий — латиницею. Відхилення текстів незначне. Ми подаємо переклад за оригіналом. Цю промову частина істориків приймає, інші вважають її зразком риторичного мистецтва самого Величка.
Портрет Ф. Балабана (5).
повернули ні з чим назад додому і в те місто більше вже виходити на Україну не посміли.
Сам Богдан Хмельницький, після того як виправив на Ташлик військо на чолі з Богуном та іншими полковниками, упав у недугу 640 і, протягши іще невеликий час у хворобі 646, докінчив у Чигрині, так і не докрутивши військової махини війни з поляками, своє великотрудне й великопечальне життя 647, лишивши махину війни своїм спадкоємцям, козацьким гетьманам, а всій осиротілій по собі Україні немалий жаль. Коли повернулося з Ташлика згадане військо, саме на Велику Пречисту 648, при зібранні всіх полковників та старшин Запорозького війська в Чигрині згаданий вище доглядач митрополичого престолу преосвященний Лазар Баранович, прибувши з Києва, взяв з Чигрина при великій публіці і з церемоніями тіло Хмельницького і, перенісши в його маєтність Суботів, поховав його в камінній церкві 649, поставленій його ж, Хмельницького, коштом.
При цьому погребі були й польські посли, яких прислано до нього, Хмельницького, в інтересах цілої Корони Польської, тобто генерал Пнемевський з товариством 65°.Промова на погребі гетьмана військ Запорозьких, виголошена його старим секретарем Самоїлом Зоркою в Суботові у серпні 1657 року651.
Жити й умирати — либонь, постановлено так від початку світу всесильним божим декретом, висловленим до наших предків,— живіте і множтеся, бо землею ви є і до землі підете. Однак смерть
Герб Б. Хмельницького і вірш на герб (15).
людська звикла наповнювати серця живих непохибним і непогамова- ним жалем, панове полковники і вся старшино з усім товариством Запорозького війська! Прийшлося нині й нам після веселих минулих часів слухати смутні плачі і рясними сльозами заливати обличчя наше, коли мусимо оце оглядати на смертнім катафалку і віддавати останню шану нашому гетьманові Богданові Хмельницькому, справдешньому, даному нам від Бога вождеві, якого забрала від нас невблаганна смерть.
Помер, полишивши по собі несмертну славу, той добрий вождь наш, дякуючи голові якого не тільки ми, його підручні, але й уся Малої Pyci Річ Посполита могла жити довгі літа при щасливих успіхах. Помер той, кому разом із вашою милістю панством всю-
6о2 Евксінопонт — грецька назва Чорного моря.
653 Див. приміт. 14.
654 Так могла сказати людина, що бачила загибель тих вольностей.
600 Сцитги, цимбри, хозари — назви стародавніх племен. Сцитги — це скіфи, скити; цимбри — кимбри, давньогерманський народ, що довго був пострахом римлянам, розбитий римськими військами в 101 p. до н. e.; хозари — напівкочові тюркські племена, що жили в 1 тис. н. e. в степах Південно-Східної Європи, в середині VII ст. утворили державу — Хазарський каганат, після X ст. про них згадок нема.
656 Вертепи — пустелі, хащі, відлюдні місця.
657 Див. приміт. 131.
658 Руський — тут і далі у Літописі C. Величка термін «руський» подається у значенні український.
6о9 Ордонатер — див. приміт. 141. Шкаденберг (Скаденберг) — власне, Ге- орг Кастріот (1404—1467), національний герой албанців, який у 1443 p. підняв повстання проти турків і переміг їх.
Пам’ятник під Цецорою (40).
ди допомагала всемогутня рука божа стояти при своїй правді за вольність та свої старожитні права проти братів, але разом із тим ворогів наших — польських савроматів. Помер той, від чийого гарматного й мушкетного грому не лише тремтіла ясносвітна старожитних вандалів Сармація і обидва береги бурливого Евскі- нопонту 652 зі своїми міцними замками й фортецями (особливо в 1621 році 653, коли точилася під Хотином не без участі братів наших, козаків, щаслива для Корони Польської війна з імператором оттоманським Османом), але й дрижали, й тряслися огорнені мушкетним козацьким порохом і самі царгородські стіни. Помер, зрештою, той, завдяки справі якого могли сподіватися ніколи не вмирати оживлені старожитш права и вольності українські та цілого Запорозького війська. He стає мені часу, щоб висловити й вичислити цноти й вашу лицарську діяльність, яку ви хвалебно виказали при даному собі від бога вождеві й гетьманові Хмельницькому за пошкоджені й потоптані поляками старожитні права й вольності братів своїх на багатьох місцях з великою перевагою й відвагою, наслідуючи в тому старовічних предків слов’ян, які давали воєнну допомогу й великому Александрові Македонському, а також сцитгів, цимбрів і козарів 655. Нехай виповідять людською мовою про лицарь- ську діяльність вашу поля й долини, вертепи 656 й гори, мури й гарматні рури, коли ви ставали й воювали за свої вольності з мужнім і величним серцем, з лицарською й богатирською відвагонЬ проти ворогів і братів своїх сарматопольських 6о7, і це ви доказували при всемогутній божій помочі на Жовтій Воді, під Корсунем, Пилявою, під Збаражем, Зборовом, Берестечком, під Білою Церквою, Львовом і Замостям, під Нестерваром і Баром, Кам’янець-Подільським і Жванцем, Батогом і Охматовом та і в інших багатьох місцях, яких не вилічую.
До тебе звертаюся з доброю мовою, милий наш вождю, державний руський 658 Одонацерю, славний Шкандербеку 659, гетьмане славного всього Запорозького війська і цілої козако-руської України Хмельницький Богдане, до тебе мова, скутого зараз поміж чотирма дошками і мовчазного, вимови й розпоряджень якого незадовго
660 Гарпократ — грецька транскрипція назви єгипетського бога Гора. Він утілював ідею сонця, зображували його з пальцем правої руки в роті. Греки не зрозуміли цього символу і зробили його богом мовчання.
661 Атгіс (Атіс) — грецьке божество, син Нани, дочки річкового бога Санга- рія. Нібито трагічно загинув; влаштовувалися свята в його честь.
перед цим слухало нас сто тисяч, і ми ставали готові на всякий твій кивок! Чому так швидко став ти мовчазним Гарпократом 660, принаймні наслідуєш німого Атгіса661, промов до нас, братів своїх і навчи нас, як маємо жити без тебе і як поводитися з навколишніми нашими друзями й ворогами! Адже це той німородний Атгіс застеріг ретельною вимовою батька свого, короля, що його має забити власний жовнір! Ти ж, уміючи доброї мови, вимов і дай нам пересторогу, щоб не були ми звойовані й переможені ворогами нашими. Одволічи хоч на малу хвилю теперішнє право твоєї смерто- носиці і промов до нас ласкаво й по-доброму, як нам далі жити, ласкавий і добрий наш гетьмане, а коли такий пильний вже декрет смертоносиці і того ти над змогу живих не здатен учинити, то принаймні вмоли там, у божім маєстаті, куди посилають тебе, надпотужного пана, щоб по відході твоїм ударував нас щасливим життям і зберіг у цілості та мирі від усіляких ворогів нашу вітчизну. A ми навзаєм за тебе, живучи тут, на землі, прирікаємо й зобов’язуємося благати божий маєстат, щоб наділив хвалою своєю своїх вибранців. Амінь!
Церква в Суботові (33).
662 Див.
приміт. 650.663 Ми не маємо фактів, що виказували б про польські симпатії I. Вигов- ського за життя Хмельницького. Прихильником польсько-козацької згоди вважали тоді П. Тетерю (до нього звертався C. Беневський, коли вибирався до Хмельницького, а ще раніше — посланець Беневського K. Перетяткович). Можливо, лист, що його подає Величко, адресувався Тетері, хоч Беневський добре знався і з Виговським.
664 Про такі намови Виговського поки що не знаємо нічого. Величко повторює тут слова Твардовського.
За два місяці до смерті Хмельницького король Ян-Казимир послав приватний універсал про виправу в посольстві вдруге чи вже втретє 662 до козаків генерала Пнемевського з товариством, щоб знову примирити з собою Хмельницького та Запорозьке військо і приєднати до Корони Польської, а від московського союзу відірвати. Писаний цей універсал був до писаря Хмельницького Виговського 663, але без визначення його імені, тільки з бажанням, щоб він допоміг названому послові своїм розумом у тому вельми потрібному коронному ділі. При цьому послові Хмельницький докінчив і життя своє і був похований, так і не схилившись до хитрих лядських і Виговського намов 664 та оман, і таким чином не змінив своєї вірності великому російському государеві. Але чого поляки не взяли в Хмельницького, те невзабарі взяли у згаданого Виговського, звабивши його на свій бік, і довели його до зради російському государеві на крайнє розорення України,— про це буде оповіджено далі.
Звідсіля можна пізнати їхню, поляків, гординю, хитрість і злобу до православних; вони завжди не розбиралися в теперішніх і минулих подіях, бо аж ніяк не годилися з Хмельницьким і хотіли з ним прощатися, коли він багаторазово, як було показано попереду, шукав у них ласки й примирення. Але коли він, збридивши їхню гординю, прихилився до православного російського монарха, навічно відкинувшись від них, вони вже самі почали шукати в Хмельниць-
Суботівські хрести. Мал. T. Шевченка (15).
кого доброхотства до себе й мирного схилення. Хай би поляки запам’ятали приказки: «Первого не кидайте торгу» і «тоді дери лика, коли деруться» — оскільки все на світі з часом спливає і людські наміри не приходять до сподіваного свого завершення.
665 Виговський за життя Хмельницького не мав воєнної слави, це пізніше закидала йому опозиція.
666 Підпис подано латиницею, тоді як весь лист перекладено.
і
Дерев’яна церква в Суботові (28).
«Ян-Казимир, з божої ласки король польський, великий князь литовський, руський, прусський, мазовецький, жмудський, інфлянтський, смоленський, чернігівський, шведський, готський, вандальський дідичний король.
Уроджений і прихильний до нас, ми не втомлюємось у нашому старанні, яке взяли від початку нашого панування на себе, щоб заспокоювати держави, довірені нам від Бога, і пригашувати внутрішню пожежу, бо взагалі ми хочемо довести ту нашу ціль до пожаданого кінця й тепер. Отож висилаємо знову уродженого Пнемевського, генерала й посла нашого та Річі Посполитої, до уродженого Хмельницького, Запорозького гетьмана, щиро нам милого. Але достатньо ми поінформовані, що твоя ясна милість користується великою повагою, яку заслужив в уродженого гетьмана і всього війська Запорозького відвагою і своєю спритністю, а також вправністю у лицарськб^у діліььь, і багато що можеш. Через це жадаємо, щоб твоя вельми ясна милість схилився до такого святобливого і потрібного всьому християнству діла і допоміг тут нам, маючи ту від нас неодмінну королівську декларацію, що ми все те, що сталося, спільні гріхи, офіруємо справедливому Богові і нічого іншого та пожаданішого не маємо в серці над спільне добро, цілісність та безпеку як Річі Посполитої, так і Запорозького війська. I коли велика, ясна твоя милість виявить свою зичливість у тій оказії, щоб заспокоїти розрух у спільній вітчизні, то будемо віддячувати те вельми ясній твоїй милості всілякою нашою ласкою і щедротливістю. При цьому зичимо твоїй милості від пана Бога здоров’я.
Даний у Данкові, дня 13 червня, року панського 1657-го, а нашого польського й шведського панування десятого року.
Ян-Казимир, король» 666
(М.П.К.)
Б. Хмельницький з полками і Україна (20).
