Про шведські успіхи над дунчиком; про сум від того в поляків, про те, що вони не допомогли дунчикові; про Варшавську конвока- цію 813, про турецьку й татарську неприязну до росіян кореспонденцію полякам; про листовне бажання короля і про його гінця до Москви; про повторне щастя шведів над дунчиком з узяттям Фіоненської інсули, де були величезні багатства; про схилення дун- чика до трактату з прикрими йому умовами; про затяжні814 цісарські війська, які уярмлювали поляків і багато хотіли грошей; п
Після таких (що писалося про Пушкаря й Виговського) нещасливих і сумних зачинань на Україні лядський посол Гнінський приніс, як свідчить Твардовський, до польського короля Яна-Кази- мира неприємну новину від дунчика, що шведський король, поправившись після дунської поразки, нахилив до неї воєнною фортуною навзаєм і дунчика і довів його до великої руїни, бо нагнав був під Фрідризодом його військо815 і взяв там сто штук дунських гармат з усією його піхотою.
Від цієї поразки не лише вчинилася превелика тривога в Дунському королівстві та провінціях, але й відгорнулися від нього, дунчика, мало не цілі три провінції, тобто Голштинськ, Слесвіцьк і Ютланд816. I хоч дунчик був паном біля морського берега, однак,так сильно ущерблений від шведа, ретельно просив собі від поляків швидких та достатніх військових посилок, бо коли б мало бути інакше, то він, дунчик, змушений буде, хоч і не при доброму способі й умовах, дійти згоди зі шведами.Ця звістка тоді дуже засмутила поляків і наче мечем ударила, коли прочули вони про такі шведські гаразди над дунчиком. Одержавши цю звістку, король польський радився зі своїми сенаторами, яку б учинити перепону тим шведським гараздам у подальшій їхній війні на дунчика? Ha цю раду він, польський король, зараз послав уже третє своє розпорядження польському війську йти в Померанію, однак через насталу тоді зиму з превеликими снігами та морозами німецьким військам зі своїх зимових кватир та теплих хат, а великополянам зі своїх домівок не хотілося марширувати в ту Померанію. Після того у Варшаві відбулася конвокація, або зібрання польських станів817, на якій радилися, кому далі боронитися чи принаймні в який бік вивести з польського дому ту війну, щоб через продовження її Корона Польська не прийшла до крайньої руїни та знищення. Постановлено було тоді, на тій Варшавській конвокації, почекати до 20 березня, щоб почути остаточну резолюцію венгерського короля 818,лкий був миротворцем між поляками і шведом.
Ухвалено було також повставати війною на Москву, коли б вона посилено допиналася своєї елекції на Польську Корону, тим більше, що й кримський хан звістив через свій лист, що згодився з козаками на добро Корони Польської, хоче воювати разом із ними Москву та закликає до цієї кампанії й поляків. До того ж писав королівському двору й сам турчин, явний християнський ворог, який мав до росіян природжену озлобу. Він пропонував розсікти залізом лігу з Москвою і висловлював, що не можна їм, полякам, мати собі за приятеля водночас його, турчина, й Москву. Треба, щоб поляки поклали на вагу свого розуму ті обидві приязні, московську й турецьку, і вибрали собі одну, найпотрібнішу, та й учинили невзабарі до нього про те відповідь. Осібно й Литва, приславши на ту варшавську конвокацію трьох своїх послів, застерігала коронних панів, що коли вони не можуть і не хочуть її боронити, то вона змушена для подальшої своєї цілості й тиші схилитися й навічно піддатися під володіння й протекцію великому государеві, московському царю819.Через ці литовські застереження польський король із сенатом, озираючись навдокіл і запобігаючи наступній шкоді Литві від росіян, послав нарочного гінця 820 до великого московського государя зі своєю грамотою, висловлюючи, що не з його вини протягся аж досі загальний сейм, який мав довершити з російським государем коронні справи. Король декларував, що як тільки заспокоїться в Польщі шведська колотнеча, то він, король, із сенаторами зараз учинить згаданий сейм і намагатиметься з пильністю довести його до щасливого завершення.
Шведський король після успішного минулого виграшу над дунчиком зазимував у Голштеїні і не тратив даремно часу, бо як тільки замурувалося міцним льодом тамтешнє море, він зараз же рушив із військом та гарматами по тому льодові із Голштеїна і, переправившись через Белт 821, по якому з давніх віків плавали вільні кораблі, несподівано досяг інсули, яка зветься Фіонен 822, що
823
Оденсе.
824 Через Великий Бельт.
825 Копенгаген.
826 Ангельський — англійський.
827 Ротшільдський трактат, постановлено його 26 лютого 1658 p.
828 Тобто Бремзеберські пакти, постановлені в 1645 p. у Бремзебро.
829 Зунт — протока в Балтійському морі між Зеландією і Скандінавським
• півостровом. B договорі йшлося і про Бельт.
830 Цела — різновид мита.
831 Шведське написання: Halland,
Blecking, Schonen, Bomholm.
832 Тротхейм (Trondheim).
833 Тільки кінноти і 12 кораблів.
834 Трактат переказано найзагальніше. Сам він має 28 пунктів. Протривав півроку.
835 Леопольд I посередником ще не став, така пропозиція йому тільки робилася. Шведський король і досі був зайнятий у Данії, в серпні почалася друга дансько-шведська війна.
836 Курфюрст переконав Леопольда I послати під його командування генералів Шпара та Монтекукулі. До них Ян- Казимир приєднав Чернецького й Ona- лінського з 6 тисячами кінноти. Але це було вже під осінь.
її раніше без човна ніхто аж ніяк не міг досягти. Тут стояло міцне й багате місто Оденс 823, яке належало до Дунського королівства, і швед наповнив тамтешніх мешканців превеликим страхом, бо вони, хоч і мали міцне місто, а в ньому достатньо для оборони гармат і війська, однак так жахнулися перед несподіваним шведським пришестям, що схилилися шведові без жодного бою і порозчиняли перед ним міські брами. B цьому місті шведський король застав як кораблі найзнаменитіших купців, так і пребагато інших скарбів та багатств, звезених туди ледве не з усієї тамтешньої провінції. Отак збагатившись, шведський король узяв із того міста три тисячі доброго війська, а також п’ятдесят чоловік шляхти й королівських радників і рушив з усім військом тим-таки морським льодом 824, без найменшого спротиву й перепони від дунчика, до Копенгага 825, Дун- ської столиці, бажаючи дістати в ньому й дунського короля.
Дун- ський король провідав завчасу про те, виступив із Копенгага на Зунд і змушений був через ангельського 826 посла просити в шведського короля миру й трактату 827, який постановляв таке:1. Що Бремберзькі 828 мають лишатися на своєму місці, а обидва королі постановлять поміж себе цілковитий, непорушний навіки мир і жоден із них не може єднатися будь з ким без відома і взаємної згоди.
2. Шведські кораблі не мають давати в дунському Зунті 829 жодних цел 830 та мит.
3. За недавно взяті шведом Слесвіцьк і Голштеїн дунчик має дати в заміну Голлюнд, Блеїхен і Схонен із Бернгольським краєм 831, також і Дронтгеїм 832, десь у Норвегії, а надто дві тисячі піхоти і дві
• · oqq · V
тисячі кінноти свого дунського війська.
Цьому всьому найближчий термін обидві сторони визначили
υ · fiQ A
и затвердили — травень місяць .
Отакий мир із тяжкими для себе умовами змушений був постановити дунчик зі шведом, бо не мав від поляків у тому своєму ущемленні жодної допомоги. Поляки ж, хоч і раді були допомогти дунчи- кові, не вчинили цього через те, що (як вище казалося) помічні німецькі цісарські війська не послухали розпорядження польського короля і не захотіли рушати із зимових кватир на війну в шведську Померанію і, начебто сподіваючись якнайбільше промешкати в Короні Польській (генерали навіть викликали з дому до себе своїх жінок) і розкошуючи з ними на кватирях, і гадки не мали відпускати їх звідсіля додому, аж доки не будуть видані їм за чотири місяці ланові гроші на їжу, і це чинилося над інші немалі драпіжства й образи шляхті, а було вздто з неї більш як на мільйон — цим можна було винагородити всю службу цісарців. Цією сумою збагатилися самі лише голови й начальники, задурно ївши й пивши у Польщі на крайнє людське зубожіння.
Король шведський, либонь, шукав раніше миру з поляками, однак через успіхи над дунчиком дуже занісся і частково змінив своє бажання миритися.
Він загрозив війною (в чому немало напучував його француз, маючи намір почати свою війну проти цісарства) не лише полякам, але й своєму посередникові 835, венгерському королеві, і цілому з ним цісарству. До цього приєднувався й турчин, який перешкоджав завершенню цісарської елекції й коронації, виступивши зі Стамбула до Кроації зі своїми військами. Побачивши такі шведські гаразди, а польські нестатки, запобігав своїй руїні від шведа й Брандебуржець 836, був-бо близько від того вогню, і швед мав простувати до поляків через його Прусську державу. Він просив поляків, щоб ті на недовгий час затримали свої війська на кордоні, не дотикаючись його, а сам обіцяв наділяти поляків своїм провіантом і, з’єднавшись із ними, ставати проти шведського наступу.Цісарське військо за королівським указом, либонь, рушило було під Межибож, однак, повернувшись знову на зимові кватирі, не захотіло із них виступати, хоч їх уже розігріла на тих кватирях й літня теплота. I взагалі вони так у тих кватирях розкошилися, що
837 Сеймики бували перед вальним сеймом і звалися через це передсей- мовими. Вони проходили тоді по всій державі.
838 Сейм почався в перші дні липня і тягся до кінця серпня.
839 Еклекційне питання було знову відкладено до спеціальної Віленської комісії. Взагалі сейм не вирішив нічого, тільки роздав уряди.
840 У цей час шведський король почав наступ на Данію. Ha Прусси та Помор’я пішов Віртз.
841 Курляндія — князівство поміж Литвою та Інфляндією (Ліфляндією).
вже не було різниці в чиненні образ між шведами й цісарцями, оскільки ті, повідбиравши від усіх господарських схоронів ключі, заволоділи були всіма добрами поляків, а власні господарі змушені були від бідності та злиднів відходити зі своїх домівок набік. Лише генерал Зуза з цісарською піхотою і з партією польського війська рушив був під Торунь і немало ущемив там шведів. Інші ж цісарські війська, переходячи з місця на місце і чинячи велике знищення й розор вели- кополянам та шляхетським домівкам, принаймні на їхні біди не зважали.
Польський король Ян-Казимир призначив у Среді сеймик 837, куди з’їхалося багато знужденілої шляхти, яка просила королівської його уваги, захисту й полегші від тих утяжень та розорів, які вони мали від цісарського війська. Вони зволяли за краще з’єднатися у військо на його королівському боці і стояти проти спільного ворога своєї вітчизни, ніж лишатися більше під нешанобливим драпіж- ством цісарських жовнірів. Ha це вони одержали таку королівську відповідь, щоб потерпіти ще трохи тої нужди, бо коли б цісарські війська відійшли від них, то на їхнє місце прийшли б, ще на більший їхній розор, шведи. Однак король учинив своє гаряче послання до цісарського фельдмаршала Монтекукулі, щоб той тримав своє військо в кращій дисципліні і не уприкрював тамтешні повіти, а щоб, узявши там провіант, рушав до його королівського боку. Для зібрання ж і видання того провіанту, також і для відправлення разом із Монтекукулі військових судів був посланий від короля комісар Старковиць- кий. Монтекукулі виявив послух на те королівське розпорядження і зараз виправив партію свого війська на чолі з магістром Румером, щоб той ловив і карав без жодного милосердя тих своїх грабівників, які роз’їжджалися уночі по селах чатами без ордера. Однак до короля учинив таку відповідь, що не повинен уступати з цісарським людом у Шведську державу і давати тим самим привід до подальшої війни, а тільки обороняти Корону Польську і лише тут відправляти воєнний чин, коли ворог прийде сюди.
Тим часом у Варшаві зібрався вальний сейм838, і на ньому при гарячій участі Литви пропонувалися до утвердження Віленські пакти, які визначали елекцію московського государя на Корону Польську, із-за чого приспів до Варшави на самий початок сейму й великий московський посол 839. Але тоді ж прийшла польському королеві звістка, що й швед, рушивши зі Щетіна, поспішає на той варшавський сейм 84°, отож ті Віленські пакти знову відклали до певного часу набік, і король почав думати про оборону своєї держави, оскільки тоді ж до підлеглого Гданську Пуцька прибуло для постраху сім кораблів із гарматами, але, одержавши зворотню собі гарматну відповідь із Пуцька, повернули ні з чим назад. Потім, приставши до суходолу під Пилявою, вони додали прусським фортецям, у яких були шведи, свіжої шведської піхоти, а натомість забрали там до себе на кораблі знужденілу. Потім поляки одержали про шведського короля іншу, певнішу звістку, що він, рушаючи з Данії при своїх гараздах (коли й час прийшов на те) і звіряючись на свою силу, схотів розділити своє військо з гарматами на три частини. 3 першою, більшою, частиною він виправив до Жмуді Дугласа, обіславши спершу курляндського князя 841 своїм листом, висловлюючи в ньому, що оскільки є він паном цілого Балтицького моря, то хай би Курляндець попродав чи відпустив на заміну свої порти, які в нього є біля того Балтицького моря. A коли він на ці умови не пристане і не впустить туди шведських гарнізонів, то змушений буде дати той дозвіл мимовільно. Також дорікав швед своїм писанням Брандебуржцеві за недотримання з ним приязні, висловлюючи заразом і те, що ця приязнь знову може направитися, коли він* Брандебуржець, змінить і відкине свій постановлений з поляками союз, а пристане до нього (шведського короля). За це він обіцяв йому, Брандебуржцеві, дати в заставу лишки свого Помор’я і прусську Пиляву, а також розділитися з ним своїм військом, тільки щоб він, приставши на ці умови й лишившись нейтральною стороною, не забороняв йому перейти через свою Прусську землю до Польщі, а коли було б інакше, то хай зважить, кого має розгнівити.
842 Див. приміт. 840.
843 Північні кордони т. за Священної Римської Імперії.
844 Франція вела дипломатичну війну з Леопольдом I, зокрема виступала проти його вибрання імператором, допомагала Франції в цьому і польська королева.
Після цієї відозви він, шведський король, зі своїми фінляндчи- ками зараз пішов у Прусську державу 842 до старої Мархії, а Штеїм- бок із гарматами та дунськими кіннотниками переправився через Ельбу під Бремефорд і Галберштад 843, маючи безсумнівну надію, що як тільки туди ввійде, то зараз поміж тамтешніми державами запалить пожежу і затвердить свою силу при допомозі тамтешніх лютеран, які мають бути до нього, лютеранина-шведа, схильніші, аніж до своїх панів. Навіть деякі австрійські військові вожді, що належали до тої ж лютеранської секти, прагнучи мати його в своїй секті за оборонця, казали на те одноголосно, що не воюватимуть проти нього. Однак те сподівання його зрадило, бо як тільки цісарський син, він же венгерський король, став електом батьківської корони, то зараз викрив французькі підступи серед усіх князів та своїх електорів 844 і відновив таку поміж них згоду до себе, що не допустив спільною військовою силою не лише розпростертися йому, шведові, а навіть ногою ступити за римські кордони, знаючи добре по шведові те, що не про лютеранську релігію йдеться і що це лише видимість, бо що упаде йому в руки, того він уже назад не відпустив би.
845 Мабуть, П. Тетерю.
846 Віленська комісія працювала у вересні — жовтні. Російські посли: князі Одоєвський, Волконський, також Шереметьев. 3 польського боку вели переговори Гонсевський (Госевський) та Сапіга. Переговори виявилися простою балаканиною.
Рушаючи в цей марш, швед, либонь, гадав, що й поляки не зможуть зібратися та згрупуватися на нього, однак змарнував у цій своїй гадці, оскільки поляки ще за першою непевною звісткою про його марш до себе від Щетіна, либонь, відклали свій варшавський вальний сейм і почали розмірковувати про зустріч та відсіч своєму ворогові, однак, узнавши, що та звістка фальшива, все ж відправили й закінчили той сейм. A на закінчення того сейму полякам було принесено три певні звістки. Перша — що значний шведський флот підплив з війною до Гданська; поляки змушені були відправити туди певну кількість війська. Друга — з України, що новий козацький гетьман Вигов- ський прислав до короля у Варшаву своїх послів 845 з декларацією, що, збридивши й відкинувши цілком російський союз та протекцію, хоче з усім Запорозьким військом піддатися по-колишньому під Корону Польську, лишаючись, однак, при давніх своїх правах і вольностях, і разом з нею, Короною Польською, доходити потраченої і в попіл оберненої своєї незалежності, на доказ чого вже розгромив під Полтавою з його військом і вибив до ноги свого противенця, полковника полтавського Пушкаренка, який не давав на те своєї волі. Третя — з Вільня від польських комісарів, які з’їхалися були там із московськими послами 846 й упоминалися у царської величності про дійове виконання умов, визначених і постановлених минулорічним Віленським трактатом. Вони, польські комісари, декларували, що як тільки ті умови будуть уважені, то незмінно уконтектують його царську величність зі свого боку польською короною. Але ті умови минулорічного Віленського трактату видалися пресвітлому всеросійському монархові неприємні, через те польські та московські посли роз’їхалися з Вільня по домівках, і той мир, постановлений минулорічним Віленським трактатом, був, таким чином, розірваний. Страшної сподівалися з московського боку війни на Литву, страшна посіялася й тривога, через що литовські війська, зібрані на шведа, які були вже біля Вісли, повернули назад у Литву до Немана. A Вигов- ському було послане звідомлення, щоб закріпив учинений свій союз із ордою, яка давно хотіла воювати росіян, для наступної їхньої, польської, війни з росіянами.
4' Це було в серпні 1658 p.
848 Див. приміт. 836.
849 Інакше Cyc.