Про те, що Виговський на певний час утримався від своєї зради; про зносини його з іншими державами проти поляків, а особливо про пораду його великому московському государеві щодо Польської Корони; про гінця, посланого через те з Москви до короля; про скарби Хмельницького, які забрав із землі Виговський; про скромну королівську відповідь через гінця російському государеві; про приємну полякам звістку — поразку шведів від дунчика на морі; про успішні дії Чернецького в Померанії і про повернення йо
Відібравши таку несподівану від запорожців відповідь, гетьман Виговський посоромився зразу ж змінити своє, висловлене в листі до них, убезпечення. Він на довгий час відсунув свої замисли і почав змовлятися й узгоджуватися з іншими державами, особливо з Ракочим 718, що був тоді в свіжій опалі проти поляків, закликаючи його до союзу з собою проти поляків.
Він старанно радив також і своєму московському государеві, його царській величності, щоб не відкладав одержання обіцяної собі польської корони 719, а домагався того в поляків зброєю. Бо коли б він те відкладав, то польський король тим часом вбився б у військову силу або згодився зі шведом і тим самим міг би звільнитися від обіцянки на його, государя, елекцію.Ще перед тим як стати гетьманом, він, Виговський, бувши зичливим захожим у дім Хмельницького, а тим більше хитрим, відіслав був десь набік Юрася Хмельниченка 72°, начебто для
721 Джерела підтверджують дані про великі скарби Хмельницького. Маємо звістку Беневського, що в лютому 1658 p. Виговський поїхав у Гадяч з кількома тисячами війська викопувати скарби Хмельницького. Польський хроніст Єр- лич нотує звістку, що у вересні 1657 p. цар зажадав від Виговського відіслати до Москви Юрася з батьківськими скарбами. Сам Хмельниченко свідчив, що має батьківські скарби в землі (1668 p.). Можливо, Виговський узяв ті гроші на державні потреби — їхав за скарбом із військом, і то була тільки частина скарбу.
722 Це робив цар і без порад Виговського. Гонець (стряпчий Ієвлев) приїжджав ще в квітні 1657 p. до короля в Данков і вимагав іменем царя скликати сейм. У вересні послано стольника Алфімова, який вимагав того самого. Вимога покарати канцлера, певне, приписана.
723 B лютому справді відбулася нарада, де розглядали це питання. Звісно, обіцянка корони російському царю була тільки дипломатичним маневром.
Руїни замку в Торуні (29).
науки, а сам без нього вийняв із землі скарби Хмельницького, про які він знав і яких начислювалося більше ніж на мільйон, і отак хитро ними заволодів 721.
По згаданій його, Виговського, пораді пресвітлий государ, цар російський Олексій Михайлович одразу послав гінця 722 зі своєю грамотою до польського короля Яна-Казимира, дивуючись, чому це він зволікає з вальним сеймом, на якому його величність мав, згідно минулорічних Віленських угод з поляками, утвердитися електором і наслідником Польської Корони. A коли й надалі він відтягуватиме виконання своєї обіцянки і не пришле йому в тій справі своїх послів у Москву, то зараз піде сам з військами воювати Польську державу, тим більше, що має нині у своїй Російській державі бажаний мир від навколишніх ворогів. A канцлер, винуватий у тому, що цьому ділові сталася перепона, хай буде королем належно покараний.
Король польський був немало вражений такою відозвою російського монарха, однак, маючи незавершені свої справи зі шведами, скромно й уважно учинив до російського государя відповідь, висловлюючи в ній, що все літо минуло для Корони Польської в неспокої та військових завірюхах, через що всі стани Корони Польської не могли зібратися на вальний сейм, і хіба що зима, яка надходить, покаже щасливі для того сейму умови 72a. A на це не польські посли в Москву, а московські до Польщі мають прибути згідно вищепостановлених пактів, і доки прийде той час, хай його величність ласкаво почекає і зволить угамуватись у своєму військовому замірі.
Відправивши з такою декларацією й проханням московського гінця назад, король сам з усім генеральним обозом рушив під To-
724 Так у тексті, треба, мабуть, розуміти: шведської поразки або ж поразки у Данії.
725 Король польський був зв’язаний з данцями договором, постановленим у Копенгагені 18 липня 1657 p.
726 Опалінським.
Це було в кінці вересня.727 Термін «україна» в цьому випадку вживається у значенні край, країна.
рунь, який був іще зайнятий шведами. По дорозі він дістав звістку про шведа, що дунський король, відступаючи перед ним і відводячи його далеко, аж у Голсацію, розбив на морі шведський флот і забрав собі чотири кораблі з гарматами, а також значну суму грошей, яку послали шведові з Франції. Там пропав Горн, генерал Вертз ледве врятувався, а сам шведський король зволив тоді спочивати з військом після тої дунської поразки 724 в своєму Ісмані. Після такої звістки польський король, згідно своїх прагнень 725, виправив Чернецького з підляським воєводою 726 в шведську державу Померанію, і вони, перепливши річку Одер та ввійшовши в Померанію, окурили порохом тамтешні міста, тобто Щетін, Пазвальд, Мекелбург і Гарц, сплюндрували без жодного спротиву зі шведського боку всю тамтешню україну 727 й цілими, але без великої, однак, здобичі,
728 Повернулися-таки зі здобиччю. Це було 23 листопада. Далі Щеціна Чернецький іти побоявся.
729 Це було у вересні. Торунь був в облозі до 23 грудня 1658 p., коли й здався.
730 Див. приміт. 687.
731 Див. приміт. 695, 701.
732 Перша аудієнція послів з боярами відбулася 8 листопада.
733 Переяславська рада з Хитровим відбулася не в 1657 p., а в 1658 p., 25 січня, бо Хитров виїхав з Москви тільки 29 листопада. Повернувся він до Москви, побувавши і в Пушкаря в Лубнах, в кінці березня 1658 p.
734 Виговський прийняв булаву не на колишніх правах та вольностях, а поступився в питанні про воєвод на Україні, обіцяв розірвати зі шведським королем, виступити проти Криму, вивести з Бихова та Чаусів козаків, не приймати московських утікачів тощо. Однак все це Виговський прийняв з обмовкою, що порозуміється з цих питань, коли поїде до Москви. До Москви він, однак, не поїхав.
735 Дата непевна, це мало б бути в кінці січня — на початку лютого (див.
приміт. 733).736 Причин невдоволення у Пушкаря було кілька. Він не хотів приставати на мир із Кримом, бо одне, людність його полку, як прикордонного, ходила до татар за здобиччю, друге, як звідом- ляють сучасники, він мав у себе багато татарських полонених, яких треба було б відпустити. B листах до Виговського він, однак, дав згоду на мир з Кримом. Полтавці були невдоволені поверненням Ю. Немирича, що був одним із більших магнатів, а Виговський повертав йому майно. Немирич наклав на полтавців побори, яких вони давно не знали. Нарешті, Пушкареві треба було жити в мирі з Запорожжям, бо це були його сусіди, а тут саме розгорнулася агітація проти Виговського. Через це на території Полтавського полку стояли залоги з інших полків, і це теж не подобалося Пушкареві.
737 Конфлікти у Виговського з запорожцями почалися значно раніше (див. приміт. 713, 716).
повернули назад до Польщі 728. Польський король тим часом став із помічним цісарським військом під Торунем 729, але через торун- ську фортецю, значну в місті шведську залогу і через те, що тамтешній край був голодний (стояла вже тоді негода пізньої осені, яка могла зашкодити війську), не міг більше триматися обозом під Торунем та щось заподіяти фортеці і відправив військо по зимових кватирях, дозволивши їм збирати там з повітів новопостановлені ланові гроші — це чинилося не без утяження тамтешньої шляхти. Потім польський король з’їхався за листовною згодою з бранде- бурзьким князем у Бигдоші для усної конференції щодо справ, які мали вирішити, і вони, вибачивши один одному навзаєм колишні свої урази, апробували й підтвердили своїми власними особами пакт , постановлений поміж ними раніше Чернецьким. Виїхавши звідтіля, польський король прибув із сенаторами й деякими послами до Познані, щоб краще звідтіля тих послів повиправляти.