Про щасливу перемогу Хмельницького над поляками біля Батога; про рушення його звідтіля з доброю надією під Кам'янець; про теу що надія його там не збулася, і про страх у Польщі після поразки польських військ під Батогом; про лист Хмельницького в Кам'янець і про відповідь на нього, про незадоволення татар Хмельницьким і про утолення його; про збирання нових польських військ на Хмельницького; про відступ його від Кам’янця додому і про розпущення своіх військ по домівках; про лист Хмельницького до
Отаку одержав Хмельницький веселу й щасливу для себе і cpa- мотну, шкідливу та жалісну для поляків перемогу під Батогом. Він і далі попустив віжки своєї військової охоти і, знаючи через утікачів, що в Кам’янці-Подільському зібралася численна шляхта з великими багатствами, намірився завітати туди, не гаючись, зі всім козацьким та ординським, яке мав тоді Карач-мурза, військом.
Він сподівався, що Кам’янець-Подільський через нужду і голод, які
там панували, швидко й без воєнної відсічі здасться йому, і, якби з тим пощастило, мав намір відпровадити звідтіля до Ясс свого сина Тимоша, а кам’янецькою здобиччю добре винагородити орду.
Коли в Польщі дізналися, що польські війська розгромлено під Батогом ущент, заволодів поляками страх і жах і відновилося та повторилося все те, що діялося там після Корсунської поразки. Хмельницький, подумавши і відклавши кам’янецький похід, рушив
Портрет господаря В. Лупула (17).
204 Про цей намір Хмельницького даних нема. Це була радше поголоска в поляків.
205 Хмельницький стояв під Кам’янцем два тижні. Обстрілював місто з гармат, але не зробив жодного штурму. Облога почалася 8, а кінчилася 23 червня.
206 Лист писано 17 червня.
був на Львів і далі на Польщу 204, маючи всюди перед собою розчинений і безборонний край, однак через якісь причини чи за особливим божим бажанням його від того наміру відвело, і він спинив цей похід, а, завернувши біля Вінниці, потяг до Кам’янця-Подільського. Досягши його, він міцно й тісно обклав з ордою фортецю, був-бо спершу певен з облоги і мав надію добути з того користь. Однак після кількатижневої загайки 205 побачив марнотність своєї надії і написав у Кам’янець листа206.
B ньому він засвідчив, що на Батозі розніс ущент польські війська, які були з гетьманом Кали- новським, іще більше, ніж під Корсунем, та й гетьман не минув його рук; що йому дісталася коронна артилерія, і через це шляхта, яка залишилася жива, вдалася навтьоки до міцних своїх фортець та замків, а інші повернули очі до річкових суден на Віслі й до морських берегів. Навіть сам король хутко покинув свою столицю і втік у німецькі країни, а Польща лишилася таким чином порожня, без військових людей, і вже не має надії зберегти свою цілість.Хмельницький ознаймував все це кам’янецьким обложенцям і запропонував, щоб ті не мордували себе цією тісною облогою, здалися йому, Хмельницькому, самохітно і віддали йому воєнну кам’янецьку амуніцію. Обложенці вчинили йому на це прикру відповідь, тоді він, обклавши Кам’янець тісніше, почав сильно бити по ньому з гармат. Одначе важко було щось вдіяти уфундованому всесильною божою правицею Кам’янцю, хіба що голодом його виморити. Але орда, побачивши, яка то марна справа здобувати Кам’янець, зважила, що Хмельницький даремно марнує тут силу, і збурилася, бо завів їх і затримав під Кам’янцем стільки часу, за
Лікування хворого на чуму (50).
207 Є дані, що татарські загони ходили від Кам’янця аж під Львів.
208 Король видав наказ про збір шляхти — посполите рушення, але воно не зібралося. Хмельницький відступив від Кам’янця, бо його покинули татари. Військо було втомлене, і почавсь у ньому мор.
209 Гінця було виправлено раніше, під час Батозької кампанії. Це був грек Ілля, тоді ж і визначено день весілля — 31 липня 1652 p. Весілля, однак, відбулося на місяць пізніше.
210 Тиміш виїхав близько 10 серпня і мав при собі три тисячі війська.
Лікування хворого на чуму(50).
який вони'могли б аж із Вісли повернутися зі здобиччю й полонянами 207.
Хмельницький зрозумів таку свою провину й таємно обдарував певними подарунками Карач-мурзу, а інших ординських начальників задовольнив їжею й напоями і так загасив ординське невдоволення.Тим часом Хмельницький дістав звістку, що польські війська на Україні біля Ніжина, Ромен, Гадячого й інших міст, які були там на дозорстві, зібралися й дійшли Фастова, і що до них збирається рушати також від Вісли і сам король із військами 208. Отож він і собі пішов від Кам’янця, нічим йому не зашкодивши, а коли прибув до Київської Білгородки, розпустив звідтіля своє й ординське військо по домівках, оскільки ніде в дорозі не зустрів згаданого польського війська, що вийшло було з України і подалося до короля через Полісся й Волинь.
Хмельницький прибув у Чигрин і невзабарі після того виправив до волоського господаря гінця з листом 209, щоб той обов’язково готувався до весілля. За ним послав він із Виговським на весілля й сина свого Тимоша разом із десятком тисяч добрих козацьких лицарів 21°. Твардовський свідчить, що в своєму, посланому через гінця, листі Хмельницький пише начебто таке:
«Ваша вельможність не зволить відміняти нашого приятельського зв’язку, отож не відмовляй видати заміж моєму синові своєї дочки. He хвалися своєю родовитістю й титулом, знаючи, що великим можна бути лише завдяки собі самому, а не тільки з уродження. Адже ясно бачиш, що переді мною світ тремтить, я кількаразово розбивав ущент ляхів і відвагу їхню так розтлив, що вже проти мене вперед виступати ніколи не відважаться і не лише будуть раді такому мирові, який захочу я дати їм сам, але ще й жебратимуть Зборовський пакт, який вони кількаразово зни-
211 Тут виразно відчутна польська редакція, хоч зміст справжнього листа в основному передається.
212 Весілля відбулося 31 серпня, в неділю.
213 Виїхав Тиміш із Ясс 6 вересня.
214 Про прилуцьке полковництво Сомка даних немає. Немає змоги перевірити і звістку про погром поляків під Підлипним, хоч така подія могла бути: є чимало фактів, які засвідчують повстання проти поляків у цей час.
щували і скасовували. A коли б ваша вельможність не зволив би
вчинити того приятельства по волі, то муситимеш учинити те не-
211
волею»
Цим листом Хмельницького господар був перестрашений і затурбований і, знаючи, що не одержить оборони й захисту від поляків, не міг прибрати іншої собі ради, як схилитися до невідворотної дружби з Хмельницьким. Отож, коли Хмельниченко наближався до Ясс, хутенько, аж на милю, виїхав йому назустріч зі значним супроводом великий господарський управитель двору, а вслід за ним, за чверть милі від Ясс, зі значним і ясно убраним гроном своїх бояр вибрався назустріч і сам господар. Хмельниченко, зіскочивши з коня, привітав його низьким уклоном, у той час, як Виговський проголосив коротке слово. Господар же привітав його навзаєм батьківським привітом і поцілував його в голову. Затим Хмельниченко, у супроводі урочистої музики своїх трубачів і військових бубнів, гучно й бучно в’їхав до Ясс. Його з супроводом ласкаво прийняли і впродовж першого, другого, третього та інших днів гуляли весілля при безрозсудній сербській і турецькій музиці 212. Після того його відпустили з новошлюбною невісткою Хмельницького до Чигрина 213. Цих гостей Хмельницький прийняв із радістю і був задоволений, що здобув собі добрих приятелів та союзників — з одного боку хана з ордами, а з другого — свата господаря з Волохами.
Після тієї, що була на Батозі, війни люди на Україні прожили літо тихо, без польських дозорців. Польські-бо війська та інша шляхта, зачувши про перемогу Хмельницького під Батогом над своїм військом, вийшли поспіхом і з великим страхом до польських кордонів, а пан Домарацький з іншими панами, сподіваючись урятуватися від тодішньої біди, не побіг у Польщу, а лише з Прилук до Конотопа. Біля села Підлипного його наздогнав із козаками колишній прилуцький полковник Воронко і за наказом прилуцького полковника Сомка порубав панам голови 214.
Того ж літа, караючи грішні людські дії, завдяки недовідомій своїй волі, впав на малоросійську Україну, що лежить обіруч річки
Моровий лікар (50).
215 Мається на увазі моровиця, що oxo- Дніпра, гнів божий 215 і вдарив на неї смертоносною правицею так, пила тоді Польщу й Україну. щ0 в Києві та в інших малоросійських містах і селах багато хто
позбувся свого тимчасового життя і мусив оселитись у вічності. Інші ж, яких було вигнано зі своїх жител у Королівщину, знову повернулися і почали жити в своїх колишніх мешканнях.