Про радісні звістки, які дійшли до короля в Познаньу що турчин не змінює своєї приязні з поляками, а своїх підданих, які порушили те без його відомау має покарати; Ракочого ж має примусити заплатити полякам боргу а татар — повернути польські ясири; про теу що швед за посередництвом венгерського короля намагається постановити з поляками мир; про бажання німецького цісаревичау венгерського короляу стати на цісарствоу бо від турчина нависала тоді небезпека; про шведського посла до поляків у Познань
оку від створення світу 7166-ГО, а від плотської з’яви у світ божого слова 1658 року, тоді була літера пасхальна [...] 742, вруці- літо було [...] 743, польський король Ян-Казимир, святкуючи в Познані хвалебне й радісне, згідно римського календаря, свято Різдва господнього, одержав зі своїми сенаторами радісні й пожадані цдя себе звістки.
Перша — із Цареграда, від коронного стражника Яскольського, що турецький цар не лише обіцяє дотримуватися давньої своєї приязні з поляками, а й гнівається на своїх підданих, які осмілилися порушувати без його відома мир із поляками і воювати за намовою інших панів. Особливо гнівається, навіть карати його хоче, турчин на Ракочого, через що вже послав до нього, Ракочого, свій невблаганний султанський указ, який віддаляє його від влади й керівництва, а настановляє замість нього іншого — Ференса 744, і має тримати його, Ракочого, в арешті, доки він не віддасть, згідно постановленого з поляками трактату, дванадцять бочок червонних відкупу за заставлені біля Львова голови. Також він декларує зиськати й повернути Польщі всіх польських в’язнів, забраних на війні татарами. Вважає він за слушне скарати до того ж і волоського та мултянського господарів, які не спиняли своїх людей і допускали їх воювати Польщу. Друга звістка давала знати, що шведський король, ушкоджений уже в своїй силі, хоче прийти з поляками до згоди і ста-742 Число не проставлене.
743 Число не проставлене.
744 Франтішека Радаї. Це було в кінці осені 1657 p. Є небезпідставна думка, що похід Ракочого на Польщу був тільки приводом, щоб його скинути.
Сторінка Літопису C. Величка.— Факсиміле (9).
рається в Празі через свого посла 745, щоб цісаревич і наслідник батькової цісарської корони, на той час венгерський король, був посередником і поклопотався б за них у поляків, обіцяючи пристати на його посередницькі ухвали цілком.
Цього цісаревича закликали були на той час до Франкцфорта 746 курфюрсти, бажаючи бачити на його голові батьківську корону Римського цісарства з дозволом бути тому від усієї Німецької Річі,— вони боялися, щоб турчин не намислив чогось нового проти них на прийдешнє літо. Турчин стояв тоді в Ядренополі і хотів на прийдешнє літо провадити свої війська через Кроацію на Венецьку війну 747. Для того він, піднісши воєнну хоругву проти венетів, змусив усіх ковалів у Румелії 748 гриміти залізом, куючи зброю. Через те-то німці ретельно старалися тоді не тільки посадити того венгерського короля, цісарського сина з дому Ракусів, на батьківському столі, але й осадити свою державу для кращої забезпеки з боку Кроації військами.755 Інші дані — Микита Зюзін.
756 Це було 17 січня 1658 p. 3 Ви- говським були Богун та Лісницький.
757 Виговський запевнював про свою вірність цареві, скаржився на свавільників і висловлював занепокоєння, що цар прийняв посольство запорожців і не звідомив про це Виговського, а наділив їх грамотою. Висловлював також боязнь їхати в Москву, щоб не заслали його в Сибір, тощо. Зюзін заспокоював Виговського. Наслідок цих розмов був трохи несподіваний: почали ширитися чутки, що Виговський підкупив Зюзіна, і царський уряд спішно відставив Зюзіна від воєводства.
758 Тимоша Прокоповича.
754 Див. приміт. 740.
747 Венецька війна — це війна між Туреччиною та Венецією. Тяглася 24 роки: з 1645 p. по 1669 p. Кроація — межівна область між цими державами.
748 Румелія — провінція європейської Туреччини, що обіймала давню Фракію та частину Македонії. Гі резиденцією було м. Софія.
749 Шведський король воював у цей час у Данії і в лютому 1658 p. примусив Данію підписати мир. Тут, очевидно, йдеться про осінь 1657 p.
750 Прізвище шведського посла — Шліфенбах.
751 Прізвище французького посла — Лямбре.
752 Яна Адольфа. Відходячи в Данію, шведський король доручив йому оборону Пруссів.
753 Йдеться про Гадяцькі пакти (див. p. 3).
745 У Прагу приїздив Габдеуш. Перед тим M. Бйоренглау вручив (у вересні 1657 p.) державам Римської імперії два меморіали.
746 Франкфурта-на-Майні.
Шведський король, бувши ущемлений від поляків та дунчи- ка 749 і не маючи змоги учинити допомоги своїй, утисненій ворогом Річі, вступив до свого Щетіна і, хоч просив посередництва у згаданого венгерського короля, однак, з другого боку, прислав свого посла до Познані 750 з усним посередництвом про мир від француза 751, просячи від поляків справді вічного й непорушного миру. A щоб постановити й утвердити його, послав на польський кордон з частиною війська свого брата 752, сам же з частиною війська затримався біля Щетіна.
Маючи дві такі радісні для поляків новини, король дістав принесену з України ще й третю, не менш за перші радісну звістку від своїх комісарів, що гетьман Виговський з козаками майже схиляються до миру з поляками, але, мавши поміж себе на те незгоду, відклали з минулої осені постановления складених уже пактів з поляками 753 до майбутніх свят Різдва господнього за руським календарем.
Кримський хан, боячись надалі козаків, намовляв і переконував короля, щоб зносив і добивав їх війною, а коли не так, то хай накаже їм, козакам, воювати разом із татарами Москву, віддячуючи тим самим шкоди, вчинені Москвою в польських державах і землях, бо інакше вони, кримці, не можуть жити, бувши з натури схильними до війни. Але ті ханські резони й бажання були даремні, оскільки невзабарі, як про те було сказано попереду , Виговський дійшов із ханом до пожаданого союзу й братерства.