ПРО ОСТРЯНИНОВУ ВІЙНУ 3 ЛЯХАМИ HA МАЛОРОСІЙСЬКІЙ УКРАЇНІ '
від квітня 25 до серпня 13 2 під Голтвою і Жовнипом, що точилася з великим розлиттям людської крові і закінчилася в гирлі річки Старця, що впадає в Дніпро, в старовинних козацьких окопах при другому гетьмані Гуні через невигідний Запорозькому війську
трактат.
Року від Різдва Христового 1638, тобто перед Хмельниччиною за десять років. Про причини тої війни, що постала проти ляхів з боку Запорозького війська, кожен може взнати зі зголошувального універсалу, що його заслав Острянин у Малу Росію, яка лежить по обидвабіч Дніпра. Той універсал має в собі від слова до слова таке 3:
Стефан-Криштоф з Острога й Остра Острянин, з ласки божої новопостановлений гетьман з усім Запорозьким військом.
Ознаймовуємо цим нашим універсалом вас, шляхетно уроджених козаків 4, братів наших, котрі багато літ славляться численними рицарськими справами й відвагою на цілому підсонні і котрі мешкають від давніх часів з предків своїх по обох берегах річки Дніпра в Малій Росії, вітчизні своїй, також і всьому посполитому народові російському. Як і в минулі часи, так і цього літа не змогли ми переслухати з великим сердечним жалем і співчуттям та зареєструвати ваших скарг і плачливих послань, що безперервно йдуть від вас нам, низовому Запорозькому війську, про образи, що вам діються, утиски, розори й невиносні униження від ляхів, котрі мають посідання по всій Малій Росії з обох боків Дніпра. He викладатимемо ретельно тут того, що вони, ляхи, натворили і скоїли за ці недавні часи — в останні п’ять чи шість років (забувши вже про всі їхні давнішні гвалти та злі вчинки) — вам, православним християнам, зокрема в містах та повітах Козельському, Боришпольському, Басанському, Бере- занському, Гоголівському, Яготинському, Остринському, в Ніжинському, Борзненському, Прилуцькому, Варвинському, Срібнянсько- му, Красноколядинському, Конотопському, Любецькому, Березин- ському, Менському, Сосницькому, Коропському і Кролевецькому, в Лубенському, Лукомському, Лохвицькому, Пирятинському, Чи- грин-Дубровському і Роменському, Переяславському, в Гадяцькому, Миргородському і в усіх інших, де тільки лишалося і лишається їхня безпошанівна, немилосердна до християнського народу посілість.
Самі ви, брати наші, котрі мешкаєте в перечислених містах і повітах, знаєте те як самовидці і про все те жалісно доносили нам й оповідали.Висловлюючи співчуття нещастям вашим, кладемо однак до цього і своє нещастя, яке дійшло оце тепер до нашого відома з Остра, з дому батька нашого. Моєму рідному братові ляхи по-тиранському вибили око, він прибув сюди, до нас, Запорозької Січі, і з ревними та неспинними сльозами учинив на раді нам і всьому низовому Запорозькому війську донесення про свою і всього дому нашого біду та розор від ляхів. Сказав він виразно те, що якийсь Геродовський, котрий має посілість в Острі, в цю, що минає тепер, зиму перед радісним святом Різдва господнього, маючи задоволення собі та іншому товариству, що достачали йому козаки (над право і справедливість) і острицькі міщани 5, заповзявся з якоюсь особливою ненавистю й озлОбою до мого батька, котрий захищений від предків своїх шляхетським, козацьким правом 6. Він суворо наказав йому, моєму батькові, щомісяця не для себе, а для хортів, братів своїх, вистарчати по три відрі сиру і по четвертому масла. Коли ж батько мій цього не виконав не через що інше, тільки через власні свої домашні нестатки, тоді він, узлившись на те, якраз у свято Різдва господнього наповнив наш дім жалем і плачем, коли наказав катам, слугам і братам своїм закласти мого батька в тин шиєю на церковному цвинтарі,— це було в дуже морозну і снігову завірюху, та й батько мій прожив уже своє життя до повної сивини і має сімдесят років. I доти він не велів відпускати його з того нестерпного та ганебного ув’язнення, доки не вийшли з божої служби і доки всі люди, що були в церкві, не посміялися з того, хоч робили те з жалем.
Після такого тяжкого й нестерпного безчестя, учиненого моєму престарілому батьку, той-таки Геродовський, чи радше справжній христоненависник Ірод, напав третього чи четвертого дня п’яний та безрозумний з компанією подібних собі на дім батька мого і поста
вив вимогу частувати його венгерським вином.
A коли батько не зміг того сповнити, оскільки в Острі нема венгерського вина, тоді він на пеню почав частувати своєю оковитою горілкою мого батька і, наливши її у срібну чарку, що мало не в кварту була, звелів старому моєму батькові випити за королівське і Річі Посполитої здоров’я. Коли батько не зміг того учинити, тоді він, п’яний, узлившись за те, не тільки урізав моєму батькові на всеконечну ганьбу бороду, що цвіла сивиною, зачепивши при цьому трохи тіла та горло, але й ударив його кільканадцять разів без усякої пошани й милості по плечах та грудях дуже важким і смертоносним своїм обухом. Від цього мій батько, не поживши більше шести днів, мусив переселитися з нашого життя в життя вічне, лишивши нас, своїх печальних та зажурених дітей, на постійне повсякденне сирітство.Але й тим убивством батька нашого він, Геродовський, проклятий потомок Іродового христоненависного племені, не задовольнився і на четвертий чи п’ятий день після похорону нашого батька взяв гвалтом з дому мого брата на порошу — це було в час тріскучих і невиносних морозів, і, всадивши його охляп на свою водовозну
Термінологія Величка.
7 Бербига — коняка, шкапа.
бербигу 7, дав йому на прив’язі пару хортів. Виїхавши ото в поле, коли розпустив мисливство і як злякано було пару зайців, то один його, Геродовського, служка прибіг і звелів братові моєму спустити з прив’язі хортів, які були в нього,— видно, вчинив це з наказу свого пана. A Геродовський, тиран і кат людський, не побачивши в брата мого на прив’язі хортів, наскочив на нього конем і спитав: «Де хорти?» — і вдарив тиранським помахом канчука по голові мого брата — тоді ж канчук своїм кінцем і вилупив йому око.
Від цього тиранського і нелюдського удару мій брат упав півмерт- вий з бербиги Геродовського на землю. Tоді він, Геродовський, звелів служкам своїм достатньо ще поканчувати і зранити його по всьому тілі. I нарешті, вже як мертву й бездушну людину чи міх з якою пашнею, кинувши черевом на ту ж таки бербигу, звелів він одному зі своїх служок відпровадити його до нашого дому й кинути перед воротами як непотрібного й мертвого трупа.
Побачивши це, моя багатостраждальна і невимовним болінням обнята старенька мати звеліла іншим моїм братам та сестрам занести до хати того по-тиранському побитого і скаліченого брата, який уже й мало духу в собі мав, і вони заледве змогли відтерти відморожені руки й обличчя та привести його до тями. Після такої тиранської честі, коли за кілька тижнів той покалічений брат мій почав одужувати, то знову почув, що той кат Геродовський нахваляється супроти нього. Остерігаючись того і бережучи рештки здоров’я, він прибув сюди, до Запорозької Січі, ще хворий, і мав ще на своєму тілі (крім вибитого ока) тиранські знаки. Крім того, він оповів усьому Запорозькому війську про все те, що трапилося з ним і з небіжчиком батьком моїм,— це, що вже тут оповіджено,— і мова його була повна жалю та неспинних сліз. Від того не тільки ми, новообраний гетьман, але й усе військо Запорозьке були зрушені великим жалем і постановили згідною радою та совітом рушити із Запорозького коша з військом на малоросійську Україну 8, щоб скинути при божій помочі з вас, народу нашого православного, ярмо, неволю і ляхівське тиранське мучительство, щоб помститися також за вчинені образи, розор і катівські гвалти вам, братам нашим, шляхетно уродженим, і всьому поспільству руського роду, що мешкає в Малій Росії по обидвабіч Дніпра.
Ви, прецінь, брати наші, прочитавши цей відтвористий наш лист, киньте очима розуму свого і зважте, чи ми неслушно затіваємо із
Багач i смерть (49).
Орендар (25).
9 Тобто повстання Павлюка. Кумей- ська битва була 6 грудня (за ст. ст.) 1637 p.
10 Потоцький у своїй реляції з битви рахує його в милю. Але реляція перебільшує.
11 Мається на увазі удар польської кінноти за болотом під Кумейками. Козаки йшли обозом, частину його урвано (вози з порохом), але війська не знищено.
12 Окольський називає 4800 убитих, Потоцький — 6000. Але ці цифри й справді могли бути перебільшені.
13 Це, очевидно, перебільшення, як і вищезазначені перебільшення польські. Але поляки й справді мали досить великі втрати. Врешті, універсал виправдовує ці перебільшення.
Запорозьким військом військовий чин супроти поляків, противників та ворогів ваших, і чи не допекли ще вам їхні збиточні вимисли на ваших посіданнях щодо харчів та напоїв? I чи мило вам бачити батьків і матерів своїх, підданих гвалтові та безчестю, також братів, сестер та жінок, коли їх по-тиранському забивають, розкривавлюють і мордують, занурюють та обливають у льодових ополонках у тріскучі морози, запрягають у плуг, як волів (чого не чували під сонцем), і коли їх бичують та поганяють з їхнього, ляхівського, наказу христонена- висні жиди, аби добре тягли і голий лід без потреби, на одне тільки насміїсько та ганьбу орали й малювали? Це все, як і багато іншого (що соромно й непристойно висловлювати письмом), діялося і тепер діється у містах і повітах ваших — про це коротко оповіджено на початку нашого листа.
A що найгірше, хвалу божу в наших православних церквах гре- ко-руських, що відправляється від початку руського хрещення, і яка сяє в частині Європійського світу, як сонце, непорушним благочестям, вони ж, вороги наші, відщепенці та єретики ляхи, хочуть і силкуються змінити, обернути на унію і гвалтовно прихилити, чого є вже по деяких українських містах знаки й документи.
Отож ви, брати наші, шляхетно уроджені козаки, що живете по обох боках річки Дніпра на малоросійській Україні, з усім сільським посполитим народом, все те, що тут коротко написано, зрозумійте і зважте та прихиліть серця ваші до сердець наших і бажання ваші до бажань наших. З’єднуйтеся з нами, коли прибудемо на Україну із Запорозьким військом, з повною зброєю і звольте завзято починати при всесильній божій помочі військове діло і промисел супроти ляхів, своїх ворогів. Через це, доки ми з військом прибудемо на Україну, звольте готувати і годувати коні свої, також мати й приладновувати добру, справну зброю з належним до неї припасом, тобто порохом, кулями, і заготовляйте собі потрібний до походу харч.
Жадних також лядських облудних і заманливих листів та універсалів не слухайте і не вірте їм, також нітрохи не вірте їхнім брехливим звісткам, що розсіюються в народ для постраху, не бійтеся і їхнього лукавства. Нехай не страшить вас і торішня Кумейська війна 9 Запорозького війська з ляхами; вони-бо фальшиво й брехливо розголошують, що цілком невірогідно, начебто там, під Кумейками, побито Запорозьке військо вщент і услано козацьким трупом шлях па півмилі 10. Коли б воно було так, то з ким би вони, ляхи, трактат чинили і постановляли, хіба з мертвими козацькими трупами? Вони, ляхи, пишуть про поразку вщент Запорозького війська хіба тому, що урвали частину козацького обозу п,— це сталося через несправність тодішнього обозного — з трьома штуками гармат, а в людях Запорозького війська, дякуючи Богові, вони зашкодили мало, бо після ревізії того Запорозького війська виявилося забитого товариства сімсот дев’яносто п’ять, а пораненого — вісімсот п’ятнадцять 12.A що ляхи кажуть про шлях, усланий на півмилі козацьким трупом, то, певне, не додивилися добре, бувши у військовому тоді запалі, чиїм трупом найбільше усланий був той шлях. A може, вони навмисно брешуть і ту свою брехню розносять та розсівають по містах і селах для всенародного постраху. A ми вам ознаймовуємо істинно, що на тій Кумейській війні їх, ляхів, упало трупом значного рядового товариства та їхніх служок удесятеро більше, ніж наших, оскільки за п’ять чи шість тижнів по тій війні два значні товариші, а третій близький служка гетьманського писаря Сніжинського, втікаючи від належної кари за певні свої переступи, прибули до Запорозької Січі і не тільки оповіли всьому війську про все, але й на письмі виклали перелік побитого ляхівського товариства зі служками — там подано число впалих трупом двадцять тисяч і двадцять чоловік 13, окрім того й поранених було немале число.
Отож не вірте, як вище сказано, ваша милосте, брати наші, жадним отаким ляхівським наклепам і пострахам і без жадного сумніву готуйтеся та прибирайтеся до з’єднання з нами, Запорозьким військом, воювати супроти них. Однак той прибір свій чиніте ховано
Сінокіс (49).
14 Йдеться про т. зр. Скиданові універсали, які подав у польському перекладі Окольський, вони поширювалися в жовтні 1637 p.
Жнива (49).
15 Дату перевірити нема змоги, але в квітні рух Острянина зазначився зовсім виразно. Тому ця дата можлива.
16 Тобто на зимових квартирах. Жовнірів розміщено по всій Східній Україні — чи не цим пояснюється вищеподане перечисления місць Східної України, що терпіли ущемлення.
17 Діаріуш Окольського йшов у Літописі Величка після цього вступу. Його перекладено на книжну українську мову, й так він потрапив до Величка. Величко переписав його, хоч переклад і не задовольняв, додавши кілька приміток. Оскільки робота це не Величкова, ми той переклад опускаємо. Його надруковано у виданні: Летопись событий Самоила Велич- ка.— К., 1864.— T. IV.— C. 187—290.
й таємно поміж своїми добрими, надійними людьми, які бажають своїй занепадаючій малоросійській вітчизні всього добра. A козаків реєстрових, виродків і відщепенців наших, що задля власних користей і приватів не дбають про занепад вітчизни, стережіться, як отруйної єхидни, і крийтеся перед ними. Бо як тільки вони про ці листи і про наміри Запорозького війська провідають і дадуть знати про те своїм дуросманним панам ляхам, то наші військові інтереси мусили б одразу стати непевними у своїй надії і можуть привести до небажаних, чого не дай боже, наслідків, а вам би жахливі принесло мордування від ляхів, котрі допитувалися б про ці ваші листи. Адже і Кумейська війна відправлялася з ними, ляхами, не через що інше, тільки через простоту й необережність братів наших, що жили в домах своїх, навела на Запорозьке військо (хай і невелике) безчестя й неславу. Бо листи тодішнього запорозького гетьмана, послані в малоросійський народ 14, подібні до цих наших листів, неналежно дісталися незабаром у руки реєстрових козаків, а від них — ляхам. Зрозумівши їхню силу, ляхи достатньо навчилися, як запобігти бутньому своєму злу і яку дати відсіч наступові Запорозького війська. Тож повторюємо: пильно й гаряче бажаємо ми та радимо — прибирайтеся до наступної війни, а від реєстрових козаків, недругів своїх і власних згубців своєї вітчизни, утаюйте все те, що тут висловлено, бережіться їх, як злої іскри. I уповайте, безсумнівно, на божу милість, що готова покарати й помилувати нас, грішних! Цього щиросердно зичачи, бажаємо незабаром оглядати й вітати на Україні в з’єднанні з нами вас, братів наших.