ПРО ОСТРЯНИНА, ГУНЮ, ФІЛОНЕНКА TA ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
З’являють те короткі козацькі записки, як і діаріуш Окольсько- го, що Острянин, бувши перестрашений ляхами під Жолнином, покинув козацьке військо і, схопивши один бунчук, переплив з малою дружиною своєю там, під Жолнином, Сулу та й подався в Московську державу, власне кажучи, на Дон, оскільки донців він знав і дружив з ними — мав у минулому спільні військові промисли: на
• · · 3 9
полі і на морі .
Гуня з Філоненком, почавши чинити трактат з польним гетьманом на Старці, в козацькому окопі, думали таємно і про себе, щоб не бути виданими козаками гетьману, як то під Лубнами видано Пу- тивльця, і заховати в цілості своє здоров’я. Через це, підмовивши на свій задум добрих молодців-козаків і друзів своїх кільканадцять з Філоненком, він, Гуня, звелів їм таємно й ховано, зовсім як належить до походу, з харчовим припасом приготувати один дубас 33. Вчинивши таке, коли підмовлені козаки були вже готові біля дубаса, а трактат з польним гетьманом і козаками мав закінчитися через ніч, він, Гуня, з Філоненком, віддерши тієї ночі з деревця королівську хоругву та взявши булаву (бо зброю вже було внесено до дубаса), вийшов з окопу начебто оглядати розставлені від себе козацькі караули, а приспівши до приготованого човна, сів у нього з усією своєю дружиною і відплив на Низ, куди йому було потрібно 34, понісши свою молодецьку голову від лядської кари, що мала впасти на неї.
Богдан Хмельницький в час Острянинової війни був значним реєстровим козаком, а після її закінчення на Старці вибрано його від Запорозького війська на Київській комісії, або раді35, з іншим значним товариством 36 до короля Владислава Четвертого і Річі Посполитої з даною йому інструкцією, перепрошуючи королівську милість та Річ Посполиту за переступ Запорозького війська і просячи колишньої милості та уваги для війська і всього малоросійського народу.
A повернувшись з того посольства, він, Хмельницький, привіз Запорозькому війську не інакшу відправу і милість від короля та Річі Посполитої, тільки таку, якої ляхам хотілося і яка була потверджена та закріплена з крайньою нуждою й бідою Запорозькому війську і всьому малоросійському народові, 4-го грудня, останньою комісією на Масловому Ставі через гетьмана польного Потоцького та інших товаришів 37,— це виразно оповідається в кінці діаріуша Окольського.Б. Хмельницький. Гравюра Вауманса і Мейсенса
(32).
Тут, при постановленні на місце козацького гетьмана польського комісара, полковників, сотників, осавулів, поручників, тобто отаманів (про що говорить і діаріуш), постановлено чигринським сотником і Хмельницького. Bce інше про Хмельницького ДИВИСЯ B його діяннях, що почалися 1648 року з поляками.
До цього місця про Острянинові діяння.
38 Інші дані: це було в 1639 після повстання Острянина.
Того-таки року від Різдва господнього за короля польського Владислава Четвертого друга значна частина низового Запорозького війська (перша була з Острянином) ходила з воєнним проми- p., вже слом на Чорне море 38 великими човнами, що звуться по-козацькому липи, або дубаси, а по-грецькому моноксили,— це водні посудини, однодеревні, тобто витесані з одного дерева. B тому водному поході козаки, маючи з божої милості щастя, видерли турецькі міста Килію та Варну. Ta й у самому Цариграді, припливши до нього, випалили одне передмістя, вчинивши в ньому превелику тривогу й замішання;
43 Півторакожух Kapno був спершу полковим осавулом. Робив напади на поляків зі степу. Інші історики, зокрема Д. Бантиш-Каменський, відносять ці події до 1642 p.
44 Ha чолі з Вишневецьким Я.
39 У 1640 p. татари нападали на Правобережжя. Ha Лівобережжя ходили в 1643 p. Можливо, тут ідеться про якийсь локальний факт, однак незрозуміло, чому їм мали виділяти стації, тобто давати утримання.
Стосунки з Кримом були в цей час напружені.40 Див. Додатки, приміт. 29. Полтавського полку тоді ще не було.
41 Олексій Михайлович вступив на трон 14 липня 1645 p.
42 Прогалина. Має бути: Владислав IV.
вони щасливо повернулися звідти у свій Запорозький кіш з великими здобичами та користями.
Року від створення світу 7149, а від Різдва Христового 1640, з того боку Дніпра, від Корсуня йшла під Переяславль орда 39, і, як у Воронкові, місті Полтавського полку 40, так і в інших містах та селах того-таки полку дано їм стацію. A на Україні тоді гетьманував польський комісар.
Року від створення Адама 7153, а від Різдва господнього 1644, почав царювати в Росії государ цар восьмий і великий князь Олексій Михайлович 41, самодержець всієї Росії, а в Польщі тоді королював [...] 42.
Року від створення світу, 7154, а від Різдва Христового 1645, з божого допусту через гріхи наші була по всій Україні велика саранча, і вчинила вона велику шкоду людям у хлібі.
Того-таки року, восени, на сьомий рік після Острянинової війни, так званий Полторакожух 43 почав був пробиратися з козацьким військом від донської сторони. Щоб присмирити його, численні польські війська 44 з реєстровими козаками ходили за королівським указом, запобігаючи своєму лиху від початку (було це взимку), аж до річки Мерли, шукаючи того Полторакожуха з його військом. Його вони не знайшли й не бачили (бо була то властива омана, посіяна поміж ляхів з козацького боку), повернулися назад до своїх домів вже 1646 року. Але що того року зима була дуже сильна і невиносна, то багато поляків через те, шукаючи Полторакожуха, і в своїх двох кожухах не втрималися при своєму житті, але записали собі там, біля Мерли, і на інших численних степових місцях, вічне посідання, бо померли на морозі.
Значні ж польські пани хоч і закінчили Острянинову війну, як хотіли, і наклали на вільний сармато-козацький і весь малоросійський народ ярмо нововигаданих своїх прав та утяжень, побачили, однак, і свої великі шкоди,— мали змалення воєнних людей, що
Портрет Π.
Могили (47).
45 Конецпольський С. помер 12 березня 1646 p.
46 Могила П. помер 11 січня 1647 p.
47 Ктитор — засновник, фундатор.
48 B Успенському соборі.
Портрет Й. Тризни (47).
сталося від Острянинової війни. Вони поглядали на всі боки недремним оком, стережучись, щоб не запалилося, так само, як від Остря- нина, від когось іншого якесь зло і не вчинило такої ж шкоди в їхніх воєнних людях та в правах. Бо то звичайна річ: хто багатьох ображає і гнітить, мусить опасуватися і застерігатися від усіх уражених.
Того-таки року помер польський коронний гетьман Станіслав Конецпольський 45.
Року від створення світу 7156, а від Різдва Христового 1647, в надвечір’я святого Василія 46 помер, на немалий жаль усіх духовних і мирських малоросіян, православний архієпископ київський і всієї Малої Росії митрополит, воєводич Молдавських земель, кон- стантино-польський екзарх, архімандрит печерський, фундатор ла- тино-руських київських шкіл, ктитор 47 Братської бібліотеки, преосвященний Петро Могила. Був він премудрий захисник і поширювач святого православ’я, бадьорий пастир словесного Христового стада, милостивий помічник бідних та жебраків і милосердний податель. Його поховано того-таки року, 9 березня, у Великій Києво- Печерській церкві48.
Того-таки року на місце преосвященного Могили вибрано на Київську митрополію Сильвестра Косова, могилевського єпископа. Того-таки року вибрано й постановлено на Києво-Печерську apxi- мандрію Іосифа Тризну.
Того-таки року Зіновій Богдан Хмельницький втік з Чигрина до Запорозької Січі від лядських і підстарости Чаплинського напастей і почав війну з поляками, про що буде розповіджено детально нижче.
49 «Космографія» C. Величка — остання літературна праця літописця, яку ми знаємо. Подаємо з неї «Передмову до читальника», де є цікаві біографічні дані Величка, а також переказується зміст збірника, частина «Війни домової» C. Твардовського в перекладі C. Савиць- кого. Перекладено за виданням: Летопись событий Самоила Величка.— K., 1864.— T. IV.— Приложения.— С. II—V; 1—84.
50 Мається на увазі Флорентійський собор 1439 p., на якому було постановлено унію римо-католицької церкви з церквою провославною.
51 Ці слова свідчать про те, що переклад C. Савицького, можливо, дав C. Be- личку стимул перекласти цілу книгу C. Твардовського. До речі, в ній не три, а чотири частини. Отже, й сам переклад бул джерелом для написання Літопису C. Величком. Цікаво й те, що переклад C. Савицького значною мірою заповнює прогалину в першому томі Літопису, через що і вміщуємо його тут.