Про наругу, гніт і розорення, що їх творили поляки малоросіянам; за якого короля і коли це почалося; скільки часу і до якого короля це тяглося.

Про Русь, що після Батиєвої руїни залюднилася, і про козаків, що з'явилися тут і почали жити нижче дніпровських порогів, про гетьманів їхніх. Про давні королівські привілеї, приватні й публічні, що були в малоросіян, і про те, як Хмельницький відібрав королівські, корисні малоросіянам, привілеї у Барабаша; також про Хмельницького, з якої причини він виїхав на Запорозьку Січ і після хитрощів з кореспонденцією до поляків відразу ж підняв військову на них же, поляків, зброю, літопис козацький.

Портрет польського короля Владислава IV (40).

²² Переступний — високосний.

²³ ГвагнінОлександр (1534—1614) — польський хроніст, автор історико-гео- графічного опису Польщі, Литви, України та Білорусії, написаного на основі польських хронік M. Кромера та M. Стрийковського.

²⁴ Кромер Мартін (1512—1589) — польський історик та церковний діяч, єпископ. Автор історичної хроніки Польщі, доведеної до 1505 p., де подано відомості з історії України.

²⁵ Роки правління польських королів погоджено в примітках до таблиці, яку склав Величко (приміт. 26—33).

Діялося це року від створення всього живого 7156, від здійснення слова божого творця і зиждителя світу господа Христа 1648, коли панували й верховодили в Москві великий государ- цар і великий князь Олексій Михайлович, а в Польщі — великий государ і великий князь Владислав Жигмундович Четвертий, король польський і шведський,— Пуфендорфій називає його Владиславом Шостим. Рік тоді був переступний ²², літера ж великодня була K — красна. Чинилося тоді шляхетним малоросіянам і посполитим, що жили обіруч Дніпра, і козакам Запорозького війська велике гноблення й озлоблення від польських панів та їхніх доглядачів, і це було незалежно від королівської й Річі Посполитої волі.

За того Жигмунда, що прийняв Польське королівство (за свідченням Кромера та Гвагніна) у 1507 році від Різдва господнього, козаки, знову розплодившись і примножившись у руських провінціях та землях , почали виходити з домів своїх і селитися по дніпрових островах нижче порогів, ловлячи тут рибу й полюючи на звіра. Це було через 276 років після Батиєвого загарбання та сплюндрування, яке впало на нашу землю, за свідченням Пуфендорфія, року від Різдва господнього 1237, а за свідченням Галятовського в його «Скарбниці», в чуді другому, у 1240 році. Так за того Жигмунда, на дев’ятому році його панування (це було в 1516 році після Різдва Христового), заздрісники добра і волі людської — поляки, не вподо-

Портрет польського короля C. Баторія (8).

бавши, що козаки живуть вільно й незалежно, почали творити Pyci й козакам, незважаючи на королівське бажання, велику наругу й утиски. Потім на маєстаті Польського королівства сів трансільванський князь, семигородський воєвода Стефан Баторій, муж, який у хроніках мав велике пошанування від рицарів і який сам кохався у рицарських людях. Це сталося, як свідчить згаданий уже історик Пу- фендорфій, у 1574 році від Різдва Христового (польський історик Кромер називає 1576 рік) після Генрика Валенсія, француза, авдегавенського князя, брата французького короля Карла Дев’ятого.

За Стефана Баторія заведено в Польщі платне, так зване квар- ціальне, військо, якого доти у Польщі не було. Відразу ж після того

король завів потрібний для військового керунку чин і серед дніпрони- зових козаків, що, як вівці, не мали пастиря, дозволивши їм, на підставі старожитніх і стародавніх звичаїв, вибрати з-поміж себе не лише менших начальників, але й найбільшого військового вождя — гетьмана. Він надав козакам у володіння для гетьманської резиденції і для схоронення всяких військових запасів місто Tepex- темирів над Дніпром із усім його уїздом, ствердивши те Запорозькому війську своєю королівською грамотою (про що свідчить і Твар- довський у першій частині своєї книги «Війна домова»). Але поляки, маючи ще більшу, ніж раніше, заздрість і недоброхітство, почали великими податками й бідами обтяжувати й озлоблювати Русь, що була під їхньою владою, і козаків у самій Польщі та на Україні, а вони жили тоді обабіч річки Дніпра. Тяглося те від поляків творене лихо для козаків та Pyci 315 років, починаючи з Казимира Великого, що, як уже згадувано, звоював був Русь, і кінчаючи Владиславом Четвертим. Від короля польського Казимира Третього до панування Жигмунда Першого поляки, як ми вже писали, менше гнітили Русь. Цей час обіймає 174 роки, протягом яких змінилося вісім польських королів, якщо причислити і його, Казимира. A від Жигмунда до Стефана Баторія упродовж 67 років (змінилося за той час три польські королі, числячи й Жигмунда) Русь із козаками мала вже більше уярмлення. B наступні 74 роки, від Стефана Баторія до часу смерті в містечку Маречі Владислава Четвертого (про нього йшла мова), тобто до 1648 року, коли Хмельницький вже підняв війну проти поляків за козако-руські воль- ності,була Русь у найнестерпніших від поляків утисках і в найбільшому уярмленні. Відтоді змінилося три польські королі, числячи Владислава й Баторія.

²⁷ Жигмунда Люксембуржця не пустили до Кракова вже на початку 1383 p., а 1384 p. обрано королевою Польщі Ядвігу, яка в 1386 p.

²⁸ Владислав III загинув 1444 p., тож і королював 10 років.

²⁹ Жигмунд I коронувався 1506 p., королював 42 роки.

³⁰ Описка: 24 роки.

³¹ Генрика Валенсія обрано на польський престол 1573 p., таємно покинув Польщу 1574 p.

³² Жигмунд III королював до 1632 p., тобто 45 років.

³³ Владислава обрано королем не 1636 p., а 1632 p.; коронація відбулася 1633 p., тож королював 14 років.

²⁶ Описка: 37 років.

Отож усього (як вище обрахував) налічується 315 років польського гніту над Руссю й козаками. Королів польських у той час позмінювалося чотирнадцять — їм тут поіменно кладеться виразна хронологія, щоб цікавий читальник міг краще уяснити собі роки їхнього панування й смерті. Цю хронологію переписано в польського історика Кромера і в німецького — Пуфендорфія.

ХРОНОЛОГІЯ КОРОЛІВ ПОЛЬСЬКИХ ВІД КАЗИМИРА ВЕЛИКОГО ДО ВЛАДИСЛАВА ЧЕТВЕРТОГО АБО ШОСТОГО,

ПІД ЯКИМИ ПЕРЕБУВАЛА РУСЬ АЖ ДО ВІЙНИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Bci ці польські монархи, як їм належало й подобало, були пани ласкаві й милосердні до своїх підданців, людей Pyci та козаків ³⁴.

³⁴ Тут і далі Величкова тенденція винуватити в утисках та гніті на Україні не королів, а магнатів і шляхту. Пошанівне ставлення до монархів було в етиці всього Середньовіччя.

Острів Хортиця,

де була перша Запорозька Січ (І).

³⁵ Як свідчить M. Петровський, Бара- баш не був полковником черкаським, полковником черкаським був Вадов- ський. Правда, M. Максимович зазначав, що Барабаш у 40-х роках був одночасно полковником черкаським і генеральним осавулом — так він підписався на двох книгах, які подарував у черкаську церкву Різдва Христового.

перед заохочували їх на приязнь до себе, неодмінну зичливість та вірну службу. Але пани польські та їхні дозорці, що сиділи в руських землях і провінціях, знищили через свій гонор усі ті королівські мандати й привілеї і через свою ненаситність чинили, як уже писалося, над людьми гніт та наругу.

3 королівських привілеїв одні видавалися приватно (їх мала й тримала в себе частина малоросійської шляхти), інші мали слугувати Запорозькому війську і всьому малоросійському народові. Залишилися вони після колишніх козацьких гетьманів і були на той час у руках значного козака, черкаського полковника Барабаша³⁵,—

його помилково багато хто з людей малоросійських називали й нині ³⁶ Гетьманом, до речі, називали Ба- звуть гетьманом ³⁶. Але гетьманом він не був, оскільки після описаної рабаша й у народних думах. _вже мною Острянинової війни чин гетьмана Запорозького війська,

згідно трактату, поставленого біля Маслового Ставу, було зліквідовано, а замість гетьманів присилали козакам польських комісарів. Які ж були козацькі гетьмани, досконало викладено на листі далі:

Згаданий уже Барабаш іще перед своїм черкаським полковництвом був значним на Україні товаришем Запорозького війська. Це він 1636 року, коли став королем у Польщі Владислав Четвертий (він же і Шостий), їздив до нього з Богданом Хмельницьким та іншим значнішим товариством ^{[1] [2] [3] [4] [5]}. Вони посвідчили королеві про наруги й утиски, що їх чинять на Україні поляки, і просили потвердити давні українські та козацькі права й вольності. Просили вони тоді також, щоб було вільно вибирати й постановляти з-поміж себе гетьмана, потрібного для прислуги й захисту від ворогів Корони Польської. Прохання їхнє було тоді вдоволене. Йому, Бара- башеві, з усім Запорозьким військом і народом україно-малоросійсь- ким було дано привілей при печатці й підписі власної Владиславової королівської руки, що стверджував, за прикладом попередніх польських королів, усі козацькі й малоросійські старожитні права й вольності, а також дозволяв їм, козакам, мати собі на Україні гетьмана. Окрім того, при їхній відправі, а була вона приватна, сказано було ще до нього, Барабаша, з товариством і таке усне королівське слово: «Ми пам’ятаємо, панове козаки, і давніші вірні ваші послуги нашим попередникам, найяснішим королям польським, та своїй Короні, і недавно минулу Хотинську війну, коли ви показали нам вірну й зичливу проти султана турецького Османа службу. Як і найясніший Жигмунд, батько наш, король польський, так і ми були дуже вдячні Запорозькому війську й оголосили йому тоді, як і цілому народові українському, що матимете таку нашу ласку й уважність, яких від нас зажадаєте й забажаєте. Тепер цієї декларації ми не касуємо й не змінюємо. A оскільки поляки, що панують

³⁷ Шах Яків — «гетьман низовий», * був запорозьким ватажком у 1577— 1578 pp., побратим I. Підкови, якому допомагав здобувати Молдавію, водив козаків на поляків.

³⁸ Наливайко Северин був не гетьманом, а тільки козацьким ватажком, ходив з козаками на Бендери й Угорщину, потім підняв повстання проти прихильників унії (1594—1596). Страчений поляками.

³⁹ Косинський Криштоф — гетьман, ватажок запорозьких козаків, підняв повстання в 1591—1593 pp. проти K. Острозького, пізніше — проти Виш- невецького. Загинув у бою під Черкасами 1593 p.

⁴⁰ Сагайдачний Петро — один із най- видатніших українських полководців. Був гетьманом у 1614—1622 pp.

⁴¹ У 1625—1628 pp. гетьманом був Михайло Дорошенко. Можливо, йдеться тут про Костянтина Вовка, одного з визначних козацьких старшин, що готував похід на Балтійське море в 1635 p.

⁴² Тарас Федорович (Трясило) був гетьманом нереєстрових козаків, очолив повстання 1630 p., яке кінчилося знаменитою Тарасовою ніччю і Переяславською угодою 1630 p. Дані про нього губляться після 1636 p.

⁴³ Величко взяв це ім’я у Пуфен- дорфа. Кодак зруйнував Сулима, і за це його видано полякам і страчено.

⁴⁷ Б. Хмельницький, тоді один із депутатів реєстрових козаків, їздив до Варшави у 1638 p. і з іншого приводу — після закінчення війни з Острянином та Гунею. Був з Хмельницьким у короля і Барабаш. Ha цій секретній аудієнції (близько 20 квітня 1646 p.) обговорювався план морської експедиції козаків проти турків. Король дав гроші на експедицію (6 тисяч талярів) , дозвіл на збільшення війська і дозвіл іти у море.

⁴⁸ За логікою, король не міг такого сказати козакам, але до цих слів є документальна підстава. Один польський, сучасний цим подіям памфлет проти канцлера Осолінського, автором якого вважали Вишневецького, каже, що козаків «намовлено, аби скинути з себе ярмо і йти на море». Сам Хмельницький свідчив також, що король казав їм «доходити вольностей шаблею».

на Україні, не хочуть слухати нашого королівського наказу і не припиняють чинити вам, козакам, як і всім малоросіянам, кривд і прикростей, то хочу нагадати, що ви військові люди і можете, маючи шаблю при боці, а в руках самопали, дійти тією зброєю своїх стародавніх вольностей самі» ⁴⁸.

Оці усні королівські слова, що дозволяли козакам боронити свої вольності зброєю, були повторені й потверджені приватним королівським Владиславовим листом, якого він написав Барабашеві з товариством. Але Барабаш добре прижився на черкаському полковництві і тримав ті королівські привілеї при собі. Про це добре відав Хмельницький і навіть знав, де ті привілеї лежать у Барабаше- вій схованці. Багато було вже тоді ображених, усі вони, особливо Хмельницький, побуджували Барабаша обов’язково стояти при тих

Острів Мала Хортиця.— План (19).

⁴⁹ Прогалина.

правах, постановити з-поміж себе нового гетьмана, а також знову просити через своїх послів королівську величність та Річ Посполиту, щоб ті їхні давні прагнення були повторно потверджені новими привілеями й мандатами і щоб польських панів було застережено від чинення наруги й утисків над козаками й усіма малоросіянами. Однак Барабаш через своє себелюбство та владолюбство нітрохи не слухав порад тих ображених людей і не бажав знати їхнього горя — він ховав і втаював ті привілеї без жодної козакам і народові малоросійському користі. Барабаш кілька років відкладав, марно зволікаючи й обрання гетьмана. A може, додумався, що не його настановлять гетьманом, а коли кого іншого оберуть на гетьманство, то й на полковництво черкаське може знайтися кращий за нього, а про людське добро дбати він не хотів зовсім. Можливо, що творив він зволоку й пролонгацію тому обранню гетьмана ще й для корупцій, які мав від панів українських державців,— цього також можна було сподіватися. Річ можлива, що робив він це ще й для того, щоб заховати у цілості без ушкоди трактат, підписаний біля Маслового Ставу, після закінчення Острянинової війни 1638 року, як стоїть на листі [...] ⁴⁹.

Богдан Хмельницький, на той час сотник чигринський (про нього я вже написав у виводі, хто він і звідки був), бачив, як пани польські й дозорці пригноблюють та озлоблюють своїх українських людей, і вболівав на їхній плач та стогнання братерським, а скоріше батьківським серцем. Він завжди мав на думці, в який би спосіб відібрати з Барабашевих рук королівські привілеї, видані на користь малоросіянам,— хотів з ними щось досягти корисного для підупалої України. Тим часом і самого Хмельницького спіткали кривда й безчестя, що заподіяв йому Чаплинський, котрий був тоді від пана Конецпольського підстаростою в Чигрині. Цей Чаплин-

⁵⁰ Вважають, що Хмельницький був безправним державцем Суботова.

Портрет Б. Хмельницького (20).

ський, заздрячи на людське добро, з дозволу свого пана хоружого Конецпольського поминув королівську волю й відібрав у Хмельницького Суботівську слободу та інші вгіддя, виманивши при цьому королівські права⁵⁰. До того він збезчестив Хмельницького, бо тільки-но той промовив кілька слів до Чаплинського про свою кривду, домагаючися повернення королівських привілеїв, зараз же був ув’язнений з великою для себе наругою та знущаннями — його кинули, наче якого лотра, поміж злодіїв, там його тримано

⁵¹ Хмельницького випущено на поруки приятелів, а не завдяки дружині Чап- линського. Взагалі про арешт Хмельницького Чаплинським немає даних у джерелах, є, однак, дані, що його арештував Конецпольський, бо той хвалився в шинку, ніби зірвав Конецпольському похід на татар, попередивши їх.

⁵² Інакше — Кричевський. Був не переяславським полковником, а чигиринським. Переяславським полковником називає його «Война домова», і Величко йде тут за цим джерелом.

⁵³ Див. приміт. 65.

⁵⁴ Оповідання про привілеї, які Хмельницький відібрав у Барабаша, широко ходило по Україні, його засвідчує Літопис Самовидця, Грабянки і народні думи. Перші згадки про це належать до 1649 p.

три дні, і тільки як він перепросив Чаплинського через його жінку, його насилу випустили з того тюремного ув’язнення⁵¹. Хмельницький тоді запізнав на власній шкурі кривду й безчестя від Чаплинського, а, крім того, один його друг з дому Чаплинського застеріг його, що той зазіхає на саму голову Хмельницького. Звідомив його достовірно ще й приятель його, полковник переяславський пан Kpe- човський ⁵², про те, що гетьман коронний Потоцький написав до нього, Кречовського, листа, в якому наказує заарештувати Хмельницького ⁵³.

Отож він пильніше і вже ретельніше почав думати про заховані в Барабаша королівські права і про те, як би їх собі відібрати ⁵⁴. Заради того умислив він на день святого Миколи (а цей святий — найперший помічник усім бідарям, празникують його 6 грудня) учинити в Чигрині розкішний обід і прикликати на нього з Черкас полковника Барабаша з усією старшиною, а окрім того, закликати й обдарувати милостинею старців та калік. Він завабив таки Барабаша зі старшиною до себе в дім і вистарався добре наситити й найкраще підпоїти всю старшину, а особливо Барабаша, тоді як сам лишився тверезий. Старшина розійшлася п’яна по різних господах, а Барабаша, як найчиновнішого, Хмельницький відвів до себе. Полковник був досить утомлений міцними трунками, і, як це властиво людській натурі, сон зморив його. Хмельницький тоді взяв від сонного Барабаша для знаку й достовірності шапку й хустку і послав з тим знаком двома кіньми у Черкаси до Барабашихи одного доброго й справного свого чоловіка. Він навчив його: показати Барабашисі послані знаки,

шапку й хустку,і пильно та невідступно домагатися в неї королівських привілеїв, бо тих привілеїв начебто негайно потребує Барабаш, але вони зостаються у схроні і збереженні у неї. Барабашиха цьому легко повірила, відшукала й віддала ті привілеї до рук посланця Хмельницького, а той, отримавши пожадане, не пошкодував ні своєї, ні кінської сили й примчався з Черкас до Чигрина за кілька годин перед світанком. Хмельницький уже очікував на нього, не спав і пильнував разом із кільканадцятьма своїми друзями, добрими

Бердиш Б. Хмельницького (20).

⁵⁵ Неузгодження у самого Величка: перед цим він писав, що Чаплин- ський відібрав Суботів, а тут Хмельницький їде в Суботів. До речі, це повторюється в Грабянки і Самовидця.

⁵⁶ У Січ Хмельницький не міг прибути: там стояла тоді польсько-козаць- ка залога (Корсунський полк). Хмельницький пішов у низові краї, а Січ він захопив збройно на початку 1648 p. Реєстрові козаки пристали до Хмельницького.

й надійними молодцями, шляхетно уродженими козаками, які, прихилившись на той час до його, Хмельницького, думки, поклалися товаришувати йому в його намірах.

Тільки-но прибув із Черкас посланець, Хмельницький радо взяв у нього королівські привілеї і зараз-таки поклав на своє місце сонному Барабашеві його знаки, шлик і хустку. Тоді сів на коня і, не чекаючи світу, рушив із Чигрина до Суботова ⁵⁵. Туди прибув він так само ще перед світом і, захопивши на в’ючні коні потрібні в дорозі речі й узявши з собою свого старшого сина Тимоша, рушив уже на світанні спішною ходою разом зі своєю компанією в намічену вже дорогу із Суботова — на Низ, до Запорозької Січі⁵⁶. Туди він щасливо й без перешкод прибув 11 грудня й освідчив та добре вияснив усьому війську корисні козакам і всьому народові малоросійському їхні давні надання й вольності — королівські привілеї, які він забрав хитрощами від Барабаша. Хмельницький, радісно і вдячно прийнятий на січовому коші, був пошанований від усього Запорозького війська не як товариш і брат, а як добрий, дітолюбивий батько. Йому щиро побажало тоді військо, щоб був зичливий і добродумний, і висловило свою готовність підтримати його зачин. Тут же деякі запорозькі товариші нарекли його, Хмельницького, і гетьманом.

Барабаш, який спав у Чигрині в домі Хмельницького, заледве прочумав від хмільного сну, як уже зійшло сонце. Він довідався від господаревого челядника, що Хмельницький від’їхав до Суботова, але не сподівався від нього ніякої підступності. Отож він і собі спокійно від’їхав додому з Чигрина до Черкас, а коли прибув туди, дружина звістила його, що віддала посланцеві Хмельницького королівські привілеї. Це Барабаша дуже опечалило, а коли, вже опісля,

⁵⁷ Дані про «указ і наказ» короля та сенату документально не підтверджуються. Більше того, король навіть стримував Потоцького від походу проти козаків. Але розповідь про терор на Україні аргументована, хоч, може, й перебільшена. Агітація Хмельницького швидко перекинулася з низу на «волості». Як виправдовувався перед королем По- тоцький, «не було такого села, такого міста, де б не кликано до бунту». Тільки Вишневецький відібрав від своїх підданих кількадесят тисяч самопалів. Робилося це, ясна річ, по-варварському.

⁵⁸ Величко виводить етнічний корінь поляків та українців від савроматів, як те робили і тогочасні польські хроністи.

⁵⁹ Цимбри — кімври.

⁶⁰ Капернаум — одне з міст, що нібито лежало на берегах Галілейського чи Тиверіадського озера.

він одержав звістку з Суботова та Чигрина, що Хмельницький з надійним товариством несподівано від’їхав незвідь-куди, то почав домислюватися, що Хмельницький, маючи королівські привілеї і бувши розумний та досвідчений у всяких діях чоловік, може затіяти і здійснити йому, Барабашеві, щось нове й неприємне. Тим-то про таємний від’їзд Хмельницького він одразу ж повідомив польського комісара, що був тоді на Україні замість гетьмана, комісар же хутко звідомив про те великого коронного гетьмана Потоцького, а від гетьмана ця звістка донеслася й до самого короля Владислава Четвертого, і всього польського сенату. Король же й сенат, слушно запобігаючи можливого зла і бажаючи затушити, як іскру в попелі, вогонь, що таємно палав проти них у серцях Хмельницького, всього Запорозького війська й малоросійського народу за свою озло- бу, послали на Україну грізний указ і наказ ⁵⁷, щоб не тільки самі господарі не важилися з домівок своїх іти на свої промисли до Запорозької Січі, але щоб не сміли посилати туди й челяді своєї. Надто в містах і селах україно-малоросійських,аби люди будь-якого чину не мали в будинках своїх ніяких сходин і бесід, а також,аби не стояли вкупі по двоє, троє, четверо по дворах, на вулиці чи на ринках та торгах і нічого поміж себе не обговорювали. A понад те вони, поляки, ще й унію намагались увести й міцно утвердити серед православного народу, тобто хотіли знищити благочестя й таким чином усилувати народ.

Подивіться-но,вільні навколишні всяких племен і мов народи, яку тоді зробив був наругу понад боже і природнє право вільному шляхетному, савроматійському ⁵⁸, козако-руському, здавна відвагою й мужніми ратоборськими ділами не лише у своїй Європі, але у далеких азіатських країнах прославленому народові інший, теж савроматійський народ — польський, що завжди був братом цим- брам ⁵⁹, скіфам і козакам! Дійшло, бачите, до того, що й вуста, дані Богом для розмови людської, наказали взяти на замок! Але що всемогутня й незбагненна воля божа має створити в людському роді, того не може ні запобігти, ні заборонити ніякий природний або через науку набутий людський досвід. Отож хоча й затулили тоді поляки вуста малоросіянам, щоб вони не говорили нічого поміж себе, але завдяки тому відчинили двері гнівові, що ховавсь у їхніх серцях. Бо всемогутній Бог і всього живого творець від власного, найвищої слави піднесеного до небес Капернауми ⁶⁰, престолу своєї імперії, побачив польські гонори і пригнічення рабів своїх, малоросіян,— так гнітили колись ізраїльський люд єгиптяни. Бог послав їм, як Мойсея, людину на ймення Богдан Хмельницький, і дав йому підставу й розум визволити від такої тяжкої кормиги лядської вільний малоросійський народ, і віднайти йому сподівану свободу.

Маючи такий, даний від Бога, розум, Хмельницький, ще доки розпочав своє діло й боротьбу і доки виїхав у Крим до хана, написав із Запорозької Січі до коронного гетьмана Потоцького й до інших свої листи, в яких виклав власні біди й описував своє безчестя, що їх мав від Чаплинського. Але ті листи писав Хмельницький не тому, що міг щось учинити чи зашкодити Чаплин- ському (було то неможливо), але тому, що хотів якось завести й обдурити поляків і стримати та відволікти їхні військові приготування для відсічі собі. Цей задум Хмельницького здійснився, а листи, які він писав тоді, пропоную тобі, цікавий читальнику, для знаття^[6].

було в Січі, а стояла там військова залога. Хмельницький прибув у Січ пізніше.