Про марнотний Флоренсъкий з'їзд римлян задля унГі з греками; про введення унії в православну Русь, що лишалася під польським володінням, і про скасування тієї унії найсвятішим єрусалимським патріархом Теофаном і козацьким гетьманом Сагайдачним; про унітів, що ховалися поміж православних; про нещирість короля Собеського щодо православноїРусі і про Люблінський з'їзд для введення унії в Русі; про вимовки й руську нехіт

до розмови на тому з'їзді з унітами; про літургії, казання та інші тодішні церемонії; про виправу послів від руського духовенства до короля з інструкцією; про беззвісний кінець і роз'їзд з Любліна з'їзду, який там був; про турецьку поголоску щодо знищення низового Запорозького війська і про лист гетьмана Самойловича до запорожців з обіцянкою щирої їм допомоги; про повноважних московських послів у Варшаву до поляків, щоб якнайшвидше постановити союз з поляками на спільну війну супроти турчина; про Косогова, який міряв за Ворсклою степ від слобідських міст до Дніпра; запорозький лист про Сіркову смерть і про бусурманську поведінку; про мор у Січі й Кази- кермені; про турецький кордон; про польську комісію з турками; про комету, що була на небі.

Року від створення світу 7188, а від олюднення божого 1680 мені трапилося відшукати на самий початок до опису цьогорічних подій поміж шпаргалами тільки один рукописний польський аркуш — частину руського діаріуша, де йшлося про Люблінський з’їзд. Із тієї частини діаріуша я трохи довідався, що той Люблінський з’їзд хотів відновити й утвердити на благочестивій Pyci унію. Це ту унію, що супротивна східному благочестю і шкідлива його спасінню; вона була спершу усилувана постановитися 1438 року схизматиком Євгенієм ⁸⁹⁸, папою римським, на розбійницькому Феррар- ському чи Флоренському з’їзді ⁸⁹⁹ з православними греками, які нерушно трималися семи світових соборів. Але він, папа Євгеній, нічого сподіваного з православними греками не досяг (і взагалі був посоромлений зі своїми кардиналами від греків, які учинили з божественного писання достеменні аргументи про святе православ’я і вказали схизматикам-римлянам шлях до спасіння), і той розбійницький Флоренський з’їзд закінчився самим лише кровопролиттям і вбивством багатьох православних греків та розоренням афонських монастирів (про що осібно, хто хоче, хай читає просторішу історію деінде) .

⁹⁰¹ До них долучалися ще Г. Балабан, єпископ львівський, та M. Копистенсь- кий, єпископ перемишлянський.

⁹⁰² Пропуск в тексті.

К. Терлецький (43).

I. Потій (43).

її владик і перших відступників од святого православ’я Кирила Tep- лецького, єпископа луцького й острозького, та Іпатія Потія, єпископа володимирського і брестського, з кількома іншими руськими владиками ⁹⁰¹. Вона була введена й прийнята через Михайла Рогозу, київського митрополита, якого злохитро вловили й намовили до відщепенства ті ж принципали Терлецький і Потій (про що трохи просторіше дивися позаду на [...] ⁹⁰² листі).

Ота унія й панувала на Pyci 26 років від свого тодішнього початку, однак потім за дозволом Жигмонта Третього, короля польсь-

⁹⁰³ Теофан приьжджав до Києва 1620 p. Православні звернулися до нього з проханням поставити єпископів. Теофан затвердив митрополитом I. Борецького. Жигмунд III, навпаки, видав указ про пе- реслщування нових єпископів. Унія ж знищена не була. Найсильнішого удару їй було завдано за козацьких воєн, але теж не знищено до решти.

кого і шведського, і за ретельним дбанням козацького гетьмана Петра Сагайдачного та через найсвятішого єрусалимського патріарха Теофана, що прибув тоді з царського міста Москви до Києва і жив у ньому деякий час, її було 1621 року скасовано й відкинено ⁹⁰³. A святе православ’я засяяло і дістало свою честь зі встановленням у Києві митрополита Іова Борецького, а на інших місцях інших православних єпископів та владик, як про це було коротко сказано раніше у згаданому 1621 році.

Єрусалимський патріарх Теофан (54).

ховалися й уніати і таємно зичили зросту унії та й намагалися завжди завести її з польською допомогою в православну Русь.

У такому стані благочестива Русь, що була під польським володінням, пригнічувалася, як рожа терням, і це незмінно тяглося протягом 59 чи 60 років, від вищезгаданого 1621 року до цього 1680 року. A тепер, знати, той-таки сатана, що відвів римлян од грецького благочестя і вкинув їх у рів схизми, з неледачим дбанням міркуючи про погибель християнського народу, знову спрямував їх-таки, римлян (вони ж і поляки), які відхилилися зі шляху східного благочестивого сповідання до західної римської омани, на те, щоб вони знову намагалися відкинути православний руський народ, який лишається під володінням Корони Польської, від святої благочестивої грецької віри і нахилити його через неспасенну унію до свого однодумства та й закинути в рів того-таки власного блуду. Поляки тоді з уніатами, які сліпотствували щодо догматів благочестивої грецької віри, а потопилися в римо-схизматичному блуді і ніяк не хотіли виправитися дая свого спасіння, намовили й упросили свого короля Собеського, щоб став при тому, аби благочестя в Русі, яка лишається під лядською державою, було скасовано й перетворено на унію і щоб звелів він бути про те з’їзду й розмові руських з поляками й унітами. Король Собеський тільки позверховно був схильний

захищати старовічне грецьке благочестя, внутрішньо ж був схильні- ший до розширення віри й мудрувань римських, у яких і сам був, і, схиляючись більше до римлян, ніж до русів» допустив скликання в Любліні з’їзду й розмов про віру, а в минулому літі 9 жовтня 1679 року розіслав із Яворова в Польщу й Русь свої універсальні коро- ⁹⁰⁴ Другий універсал було послано 10 лівські розпорядження ⁹⁰⁴ (з яких універсалів список одного покла- ^жовтня* дено в минулому 1679 році), щоб на ті розмови з’їздились у Люблін

на 14 січня цього року.

Портрет П. Сагайдачного, 1622 (9).

⁹⁰⁵ Ha цей з’ізд Й. Шумлянський не поїхав, не було на ньому жодного православного єпископа, тільки намісник Могилівського монастиря Волчацький, взагалі православних там було мало. Натомість з’їхалися уніати й католики. Запрошення на з’їзд було послано й православним владикам Східної України, але вони в Люблін не поїхали.

⁹⁰⁶ Уніатським митрополитом був тоді Кипріан Жоховський.

"' Цей з’їзд було описано у кн.: Жоховський K. Coloquium Lubelskie...— Л., 1680, але C. Величкс користувався якимось іншим джерелом, не зовсім точним. Запротестували проти унії не Й. Шумлянський з духовенством, а Луцьке братство.