Про хана, чому він порушив Жванецький мир з поляками і, пустивши до Польщі загони, вчинив у ній великі спустошення; про ханську озлобу на козаків, що були при ньому; про польську відсіч татарським загонам і про загибель сапіженських хоругов; про ханське рушення з Польщі до Криму і про те, як козаки таємно його покинули; про шкоду, яку заподіяв хан Україні, і про жаль Хмельницького; про помсту Хмельницького татарам під Межигором; про віднятий й відпущений назад польський ясир; про тамтешню здобич
304 Вруці літо — букви в церковному місяцеслові, які вказують неділі в році.
оку від створення світу 7162-го, а від утілення сина слова божого, нашого спасителя Христа 1654-го, була тоді чорна великодня літера «Д», а вруці літо 304 буле шосте, сталася знаменна в нашій європейській стороні, а в Польській державі зміна з превеликим для неї ущерб- ком — відлягла від її польської влади Мала Росія, і кримські татари завдали їй крайні ушкодження.
A було це так: кримський хан, недочекавшись (як вище мовилося) від польського короля ні виконання Жванецького трактату, ані жодного листовного відгуку, рушив зі свого розташування, а було це на україно-польському порубіжжі, в середину Польщі. Наблизившись до Львова, він розпустив звідтіля на всю Польщу, на Волинь і Полісся значні й густі свої ординські чати, наказавши йти разом із ними й козакам, яких залишив Хмельницький 305. Але козаки, виконуючи грізного наказа свого гетьмана Хмельницького (щоб не чинили жодної оказії полякам до порушення Жванецького миру), не послухали ханського домагання, відмовивши, що їх залишили при ханові зовсім не для того, щоб порушувати новонастановлений мир, а остерегти цілість його ханського здоров’я 306. Хан цим, хоч козаки відповіли йому слушно, неслушно був уражений і таємно заховав до певного часу в своїм серці гнівну труту. Загони ж, виправлені від хана, пробігли своїми швидко- тічними кіньми вже зруйновану й обернену в попіл Малу Польщу поза Любліном і Замостям і, не зустрічаючи ні від кого відсічі та спротиву, вдерлися аж до поліських рік Прип’яті й Піни, знісши вогнем і мечем Луцьк і все Полісся, які не знали дотіль жодної руїни і розкошували в гаразді. Вони згорнули в свої бусурманські руки велике множство тамтешнього християнського люду, взявши навіть повністю з усім прибором і музиками весілля якогось шляхтича Кассовського і каштеляна.
305 Хан вибирав ясир за домовленістю з поляками (див. приміт. 294).
306 Див. приміт. 297.
Замок у Луцьку (30).
307 Брати Сапіги хотіли визволити бранців зі своєї ініціативи. їм це не вдалося, і вони самі потрапили в татарський полон.
308 Козаки не брали участі у виборі ясиру. Тут, очевидно, змішано дані про вибір ясиру в 1649 p.,— помилка, яку повторювали й багато пізніших істориків.
Гетьман польний Потоцький, одержавши звістку про такі шкідливі несподіванки, що вкрай руйнували Польську державу, наказав двом Сапігам 307 з їхніми хоругвами, що були поблизу, пильно слідкувати за тими ординськими загонами і відбирати узятий ясир. У цьому їм, Сапігам, спершу добре пощастило, бо вони розбили ущент кілька чат і відібрали назад ясир. Однак невзабарі вони з запалу чи з необачності наткнулися на більшу силу, чи не кіш, тих татарських загонів, потрапили в оточення й були самі до решти розбиті.
Після того як татарські загони (хоч і не всі) повернулися до ханського коша зі значною кількістю полонян та польським, поліським і волинським добром, хан рушив із Польщі через Україну до Криму, вже ніяк не відзиваючись до короля, не впоминаючись собі подарунків, зумовлених Жванецьким трактатом, і не чекаючи від короля вже ніякої кореспонденції,— хан був цілком задоволений вищеназваною польською й литовською здобиччю. Під час тої ханської подорожі з Польщі на Україну козаки 309, що були при ханові від Хмельницького, спостерегли певну до себе ханську й татарську озлобу й неприязнь і, рятуючись від можливого собі лиха, зажили такого способу, що подалися вночі геть на Полісся — пішли від
309 У цей час татари, втративши коней, стояли під м. Животовом. Хмельницький послав до хана сотника I. Бородатого із застереженням не руйнувати козацьких міст. Хан відповів, що чекає повернення своїх загонів, і просив для татар провіанту.
Татари сильно до- саджали населенню: вбивали і грабували.310 Чи рушав Хмельницький під Межи- гору, даних нема, як немає даних, що Хмельницький після битви під Жванцем вирушав будь-куди. Російські посли Стрешньов і Бредихін, які були в той час у Чигирині, нічого не кажуть про розбрат між козаками і ханом. Такий розбрат, однак, був. Чи не були під Межигором ногайські татари, про яких згадував хан у розмові з козацьким послом полковником Савичем: «Нащо ви, козаки, ногайських татар побили 6 тисяч і ширин- ського князя взяли і держите?» Савич на це відповів: «Той ширинський князь із татарами великої шкоди наробив, тому козаки самі з ним і порахувалися».
Татари женуть полонених з Галичини і Волині (18).
орди всі до одного. Хан і орда були цим дуже роздратовані і, запідозривши щось особливе в приязні козаків до себе, йдучи по Україні до Криму, знищили в ній багато людей — татари тоді не тільки вирубали дощенту й унівець обернули численні села, але також розруйнували докраю і кільканадцять неміцних і безборонних містечок 309, увійшовши до них через оману й присягу. Хмельницький-бо ще раніше, сподіваючись, що хан повертатиметься з Польщі, розсилав був у всі малоросійські міста й села листовну пересторогу, щоб люди ховалися до міцніших міст, доки татарська сила, що має йти з Польщі, перейде через Україну. Але легковажний народ мало дбав на ту пересторогу свого гетьмана Хмельницького і через те здобув собі великий ущербок та шкоду, оскільки, як вище сказано, татари, досить набравши собі польського ясиру й маючи інші обтяжувальні здобичі, цього на Україні не шукали, лише вбивали людей і віддавали вогню їхні житла.
Хмельницький, почувши і побачивши це на власні очі, дуже засумував і повболівав серцем, що хан над його сподіванки перетворив свою приязнь на озлобу і вчинив Україні такий великий розор. Незабаром після того, як хан перейшов Україну і віддалився від неї через дикі степи до Криму, до Хмельницького прибуло козацьке військо, яке відлучилося від хана, що повертався з Польщі.
Вони донесли до його відома, що п’ятнадцять тисяч з лишком доброї орди, яка загналася далеко в Литву, повертає з численним грабованим добром назад і має простувати повз Київ. Одержавши цю звістку, Хмельницький зрадів, маючи надію хоч трохи помститися орді на ту свою українську шкоду, зразу ж узяв із собою дев’ять тисяч запорожців, яких ще не відпустив на Січ і які залишилися на квати- рях біля Чигрина, та добравши до них ще три тисячі свіжих охотни- ків, рушив просто й поспіхом на Білогородку до Межигора 31°; в певному місці він зустрівся з тією ордою і дав їй бій, у якому з божою поміччю всіх тих татар розгромив і дощенту розтрощив так кріпко, що від тієї поразки змогло врятуватися і донести про те ханові звістку хіба який десяток татар.Ординську здобич Хмельницький дозволив розділити поміж себе козакам, котрі брали участь у тій війні, а відбитий польський і литовський ясир відпустив вільно B їхні домівки. Собі ж він вибрав з-поміж півтори тисячі взятих живцем татар п’ятсот чоловік найкращих із одинадцятьма мурзами та іншими їхніми начальниками, а решту татарського ясиру також віддав своєму війську. Хмельницький щасливо повернувся з військом до Чигрина і відправив згаданих запорожців на кіш до Запорозької Січі.
Отак і з такої причини, через ординські задатки до неприязні, був посіяний між Хмельницьким і ханом та цілим Кримом розбрат.