Про дії Виговського та Пушкаря; про закликання орди і про розгром під Жуками Пушкаревого війська; про забиття самого Пушкаря і про зраду Виговського російському государеві; про Гадяцьку комісію та пакти і про вчинене тоді на Україні бідство, кровопролиття та розор; про змагання Ромодановського з Гуля- ницьким під Варвою і про постановлення там нового й першого на цім боці Дніпра гетьмана Безпалого; про відступ його, Ромода- новського, з новим гетьманом від Варви до Лохвиці.

Ще не згас вогонь багатокровної і багатоплачевної війни Хмельницького, запаленої з поляками, війни, яка сильно палала вісім років і з’їдала тоді Україну з Короною Польською, взаємними руйнуваннями, ще не зітліли до решти людські трупи, прослані на всіляких лядських й українських бойовищах від посварної зброї, ще не змита дощовими краплями очервонена людською кров’ю на багатьох крайоглядах земля, ще не очистилося до чистого свого первісного й нешкідливого стану посмерджене від людських трупів повітря, ще не засохли сльозотічні зіниці матерів по синах, а жінок по чоловіках та інших своїх кревних, побитих військовою зброєю, ще не могли ні Україна від поляків, ні поляки від України зійтися з кревними своїми в господах своїх у любому колі чи поспати солодким сном, бувши впевненими у сподіваному мирі, аж тут, на цьому боці Дніпра, від Переяславля й Полтави, з причини двох людей, нового тоді гетьмана Виговського і полтавського полковника Мартина Пушкаря, запалав і набрав своєї сили до людського розору

Портрет I.

новий великий вогонь внутрішніх чвар та кровопролиття, який спалював людське добро і знищував усе в корінь. Було це так.

Згаданий раніше полтавський полковник Пушкар вдовольнився перемогою над сербами Виговського, як про це вже вище згадувалося, і почав готуватися до подальшої війни проти Виговського і його прихильників, полковників — миргородського Григорія Лісницького, ніжинського — Гуляницького, лубенського — Павла Шевця, чернігівського — Силичича, прилуцького — Петра Дорошенка та інших. Він зібрав до себе піхотний полк із винників, броварників, пастухів та людських наймитів, назвавши його дейнеками, і цей полк мав у собі мало товариства з добрим християнським сумлінням, та й зброї не мав пригожої до війни, а лише рогатини, коси та киї, зате мав готові до вбивства і грабунків людських маєтків серця.

⁷⁶³ Після відходу Лісницького мирго- родці рибрали полковником його ворога C. Довгаля. Це було на початку березня 1658 p.

⁷⁶⁴ Пушкар спинився в Лубнах і зустрівся там з Хитровим. Після того подався до Лохвиці, яка відтоді стає осередком розрух. Тут діє I. Донець.

⁷⁶⁵ Ha початку березня. Мав три полки: Прилуцький, Ніжинський та Чернігівський.

⁷⁶⁶ Про друге посольство Хитрова нема даних. Але місію заспокоювача Хитров таки виконував.

⁷⁶⁷ Лісницького послано 19 березня. Основна мета його посольства — виправдатися за Виговського, що той не поїхав у Москву, а також зняти звинувачення, які накидали тоді на гетьмана. Йшлося і про Пушкаря.

⁷⁶⁸ Цар діяв дуже мляво. He виконав навіть прохання Виговського заарештувати в Москві послів Барабаша, до Пушкаря ж посилав тільки замирливі грамоти. B Чигирин приїхав російський посол Апухтін і відмовляв Виговського йти на Пушкаря збройно. Виговський просив у царя тисячу драгунів і тисячу солдат. Пушкар, зі свого боку, просив допомоги у Ромодановського.

⁷⁶⁹ Указ Ромодановському було дано 22 червня, тобто вже після розгрому Пушкаря. Частину війська наказано було послати в Київ В. Шереметьєву. B інструкціях Ромодановському було побажання роз’єднати Виговського з татарами: послухає — боронити його, ні — боронити Пушкаря.

⁷⁷⁰ Татари прийшли на початку квітня. Щодо їхньої кількості дані розходяться. Є низка свідоцтв, в тому числі і з листів Виговського, про 40 тисяч орди; татарські бранці казали, що з Карач^еєм було 12—15 тисяч чоловік.

⁷⁷¹ Виговський рушив з Чигирина 4 травня і через два дні переправився через Дніпро.

⁷⁷² Знаємо ще про два універсали Виговського, які той видав, ідучи на Полтаву. B універсалах наголошувалося на тому, що цар підтримує Виговського і пропонує мирно закінчити розрухи та розійтися. Частина пушкарців і справді відійшла від руху.

Барабаша з запорожцями та згаданих дейнеків, рушив до Миргорода на Григорія Лісницького. Лісницький, провідавши про той Пушкаре- вий на себе марш, вийшов із Миргорода на Лубни з певною кількістю товариства свого Миргородського полку, від якого мусив бути в не меншому страсі, бо боявся, аби те товариство не зрадило його і не перекинулося до Пушкаря ⁷⁶³. Пушкар також, нічого не справивши корисного собі над Лісницьким у Лубнах, відійшов до Лохвиці ⁷⁶⁴, куди прибув за розпорядженням Виговського на третьому тижні Великого посту й ніжинський полковник Гуляницький ⁷⁶⁵,— він мав тут поскоромити Пушкаря. Але так само, як Пушкар у Лубнах над Лісницьким, так Гуляницький у Лохвиці над Пушкарем нічого не досяг і в четвер, 18 березня, повернув від Лохвиці на Глинсько і далі, до себе. Провідавши про це повернення, пушкарівці виїхали з Лохвиці й немало шкодили війську Гуляницького, нагнічуючи ще більше вогонь неприязні та чвар.

Звідомився про такі шкідливі дії та чвари на Україні пресвітлий російський монарх. Він прислав того ж Великого посту в Чигрин до гетьмана Виговського нарочного посла Богдана Матвійовича Хитрова ⁷⁶⁶, закликаючи його, Виговського, до незмінної собі вірності й обіцяючи йому свою монаршу милість, казав, що заспокоїть ту завірюху. Виговський, бувши вдячний на ту монаршу милість, чесно відіслав невзабарі того посла Хитрова назад до Москви, а вслід за ним виправив до Москви миргородського полковника Григорія Лісницького з чолобиттям до свого пресвітлого монарха ⁷⁶⁷, у якому оскаржив своїх заколотників, полтавського полковника Мартина Пушкаря і запорозького полковника Якова Барабаша, і просив, щоб ці крамольники були, згідно його, монаршої, обітниці погамовані й поскоромлені. Ha те чолобиття Виговського були виправлені зараз-таки з Москви від пресвітлого монарха до Пушкаря й Барабаша в Полтаву нарочні посланці стольник Іван Олфімов та дворянин Никифір Волков з нагадувальними монаршими грамотами, щоб вони не бунтувалися й були слухняні гетьманові Виговському та залишалися з усім Запорозьким військом у любові та згоді.

Виговський тоді стягнув зобабіч Дніпра шістдесят тисяч козацького війська, і разом зі своїми ординцями переправився перед вшестям через Дніпро, та й рушив з ним і названою ордою до Полтави на Пушкаря й Барабаша⁷⁷¹. A коли він, Виговський, притягнув до Соколячих Байраків, що були за дві милі від Полтави (це сталося перед Святою неділею, у вівторок 25 травня), то до нього прибув з царського міста Москви миргородський полковник Григорій Лісницький, який тут-таки здав своє посольство і при монаршій грамоті, писаній до Виговського, подав і другу нагадуваль- ну грамоту до Пушкаря, щоб той більше не чинив колотнечі і схилився до приязні Виговському. Але оскільки та монарша грамота, відіслана від Виговського в Полтаву до Пушкаря ⁷⁷², нічого сподіваного не справила в затверділих і непокірних Пушкаревому та

⁷⁷³ Виговський прийшов під Полтаву в 20-х числах травня.

⁷⁷⁴ Виговський почав штурмувати Полтаву, і це тяглося півтора тижня.

⁷⁷⁵ Про розгром і втечу німців немає інших даних, є, однак, звістка, що вони там були,— захопили в пушкарців барабан.

⁷⁷⁶ Прогалина в тексті. Деякі дослідники відносять поразку Пушкаря на 30 травня, більшість, однак, визначають день остаточного розгрому Пушкаря, тобто і взяття Полтави,— 1 червня, як і Величко.

⁷⁷⁷ Барабаш утік не на Січ, а до Ромо- дановського, і згодом потрапив до рук Виговського.

⁷⁷⁸ Це сталося 1 червня. Вбито було пушкарців 15 тисяч. Інші дані: голову Пушкаря приніс на списі татарин. У цій війні загинуло близько 50 тисяч чоловік.

⁷⁷⁹ Прогалина в тексті.

Барабашевому серцях, то Виговський постановив неодмінно, не чекаючи Ромодановського, посмирити тих своїх задерикуватих противенців бойовою зброєю і відомстити таким чином кривду за сербів та й за своє безчестя, адже Пушкар не раз кидав на нього лайливими й укірливими словами. Через це 31 травня ⁷⁷³, на понеділок Тройці, залишивши під Соколячим Байраком орду, сам із усім військом рушив під Полтаву, а перейшовши за Жуківським Байраком долину Полузор’є і лишивши на ній два полки затяжної німецької піхоти Хмельницького, сам рушив ближче до Полтави. Він знову перейшов долини, що котяться від Жуків у Полузор’є, і, досягши Санжарова, став усім своїм обозом на горі поміж селами Жуками та Рибцями, лише за милю від Полтави, протягши свій обоз зі згаданої гори через долину, аж до Жученкового Байраку. Пушкар мав зібраний до Полтави свій полк і був начебто готовий до чинення бою з Виговським, але коли напевне прочув про близькість до себе й потугу Виговського, то його відвага значно зменшилася — він вирішив не виходити в поле для відсічі, а боронитися проти Виговського з Полтави ⁷⁷⁴. Однак чернь, або вбогі на одежу й розум, зганила ту боязнь у ньому, Пушкареві, і змусила вийти проти Виговського в поле.

За години дві чи півтори перед світанком Пушкар вийшов з усім своїм кінним та пішим військом із Полтави (був тоді вівторок Зелених свят, першого червня) і, коли сонце почало простирати з небесного океану на світ своє золотосяйне проміння, ударив міцно й несподівано на обоз Виговського, заставши його військо не готовим до бою — він налякав і вигнав його з обозу геть. Виговський, однак, відразу ж справився і повернув з усім своїм військом на Пушкаря, зразу ж вигнав його геть зі свого обозу і почав наступати на нього далі до Полтави. Але на той час приспів з Полтави до Пушкаря Барабаш із запорожцями, і військо Виговського було зломлене й відігнане, тоді як обоз Виговського був знову цілком опанований Пушкаревим військом. Одні почали тоді грабувати, а інші, п’яниці, засіли біля горілчаних куф і вже не сподівалися переміни своєму успіхові. Виговський же після такого подвійного свого посоромлення від Пушкаря лишився налегці й повністю голий — покинув-бо всі свої достатки в обозі, невільно залишивши їх у здобич пушкарівцям. Він подався якнайшвидше до орди і, взявши її з собою від Соколячих Байраків та з’єднавши з усім козацьким військом, а також з двома згаданими німецькими полками, знову приспів до свого опанованого Пушкарем обозу. Тут були збезчещені киями від Пушкаревих дейнеків німці ⁷⁷⁵, які не змогли встояти проти них своїми двома полками і з великим соромом утекли від єдиного Дейнецького полку. Вони не сподівалися собі на службу від Виговського жодної винагороди і пішли через Чигрин просто в свою Німецьку землю. A Виговський з козаками й татарами міцно вдарив на несправне Пушкареве військо, що розгостилося в його обозі, і, вчинивши велику січу, нарешті зломив його і побив усе до ноги, врізнобіч [...] ⁷⁷⁶ розігнавши і там його добивши. B цьому бою Барабаш із запорожцями мало працювали, бо, побачивши свій напевний програш, відлучилися завчасу від Пушкаря й пішли, хоч і не з усіма своїми запорожцями, назад до Січі ⁷⁷⁷ — вони не мали за собою ні від кого погоні. Пушкар же працював у тому бою пребагато і, підтримуючи своє військо, дійшов нарешті до того, що допустив, аби його молодецька голова була відсічена одним добрим козаком із пліч і принесена на списі в обоз до намету Виговського ⁷⁷⁸.

Після такої перемоги над Пушкарем і Барабашем Виговський трохи спочив у своєму обозі і рушив на Полтаву, а ввійшовши до неї без спротиву, значно повітав її вогнем і мечем, останок її зберіг цілим. Це ту Полтаву, яка від закладання свого, а було це 1608 року від Різдва Христового [...] ⁷⁷⁹ і квітла 49 років — її пошкоджено було й приведено до всеконечної руїни через того- таки Пушкаря.

'⁸⁰ Про такий дозвіл не відомо нічого. Знаємо, що Виговський розмістив татар за Ворсклою, звідки вони набігали на Полтавський полк самовільно. Деякі історики, однак, приймають розповідь Величка. Як там не було, вернулись у Крим татари без ясиру; є дані, що орда повернулась у Крим через напад на них запорожців.

⁷⁸¹ Див. приміт. 769. 3 ними був і Барабаш з 500 козаками. Барабаш розсилав на Україну універсали, цікаво, що підписувався під ними гетьманом. Росіяни відправили його до Києва, але Виговський напав на екскорт і захопив Барабаша.

'⁸² Указ послано 23 липня.

⁷⁸³ Переговори з поляками вів Виговський через П. Тетерю, який виїхав у порубіжні міста ще в березні. Секретну місію до поляків (посольство T. Томке- вича) посилав Виговський і в лютому. Але мав він з поляками і військові пересвари, особливо з Литвою щодо Пінська, доходило і до сутичок. Тетеря мав улагодити й ці суперечки. Ta з конкретнішими пропозиціями і повновластю як посла виїхав Тетеря до Межиріччя аж у червні.

⁷⁸⁴ 1 1 серпня знову зібралося військо, прийшли татари, і гетьман рушив на Задніпров’я. Татар було 20 тисяч.

⁷⁸⁵ Під Кам’яне Виговський прийшов 1 вересня.

'⁸⁶ Беневський, смоленський каштелян Євлашевський, радник Голінський зі Львова, Зажина, Карась, Перетяткович та ін.

⁷⁸⁷ Посли прибули 30 серпня (за ст. ст.).

⁷⁸⁸ Величко не мав під рукою, як пише і сам, автентичних пактів, звіряємо їх за друкованим текстом у ЗНТШ.— Львів, 1909.— T. 89.— Вип. III.— C. 82— 90.

Виговський прожив у Полтаві від першого по четверте червня і покинув її в п’ятницю. Але перш ніж рушити з Полтави, він, відпустивши Карач-бея з татарами до Криму, дозволив йому винагородити свій труд ясиром з Полтавського повіту ⁷⁸⁰. Ясиру була набрана велика сила і звезена до Полузор’я під Стасівцями, звідкіля татари хотіли рушати за Ворскло у Крим. Тоді козацьке військо, що було в Полтаві, прикрикнуло на Виговського й одержало від нього дозвіл відняти собі в татар ясир. За цим дозволом до кільканадцяти тисяч добрих молодців сіли на коні і, прибувши на згадане Полузор’я до орди, сказали їй, щоб відпустила весь ясир на волю, а коли не зробить цього, то з нею учиниться розбрат. Почувши це і застрашавшись, орда вимушено відпустила весь ясир, а сама пішла до Криму з порожніми руками. Виговський же, рушивши з Полтави у згадану п’ятницю четвертого червня, ночував на долині Голтви, а, переночувавши і розпустивши по домівках сьогобічні полки, сам з тогобічними полками рушив був до Дніпра й Чигрина. A розпускаючи полки, як сьогобічні так і тогобічні, наказав їм бути у всілякій готовності до воєнної оказії, яка мала настати по його зраді.

Після такої розправи над Пушкарем та Барабашем і після прибуття Виговського у Чигрин на Петрів піст прибули на Україну численні московські війська ⁷⁸¹ на чолі з воєводою князем Григорієм Григоровичем Ромодановським, щоб присмирити Пушкаря. Вони стояли під Прилукою тижнів зо три, але Виговський, звідомившись про те, написав до свого пресвітлого російського монарха, доносячи, що вже присмирив і розгромив свого противенця Пушкаря козацьким та ординським військом. Татар відпустив у Крим, а великоросійські війська хай по монаршому указу вийдуть із України, як уже непотрібні, додому. Це було тоді ж на прохання Виговського і за монаршим указом справлене ⁷⁸², і ті війська повернули від Прилуки до Білгорода.

Потім Виговський, слабуючи на неправду, почав хворіти своєю беззаконною зрадою, бо, схиляючись до Корони Польської, учинив був через своїх послів ⁷⁸³ звідомлення королеві Янові-Казимиру про своє щасливе звитяжництво над Пушкарем і про подальший свій намір, а також прикликав із Криму більші від перших орди і, з’єднавши їх із своїми козацькими полками, що були обіруч Дніпра, знову рушив з Чигрина ⁷⁸⁴, а після Першої Пречистої пройшов повз Лубни і виявив відверту зраду своєму пресвітлому монархові, бо напав війною в його царську державу під порубіжне містечко Калильноє, чи Каменноє ⁷⁸°, де, мало що зашкодивши сільському людові, добував те містечко. Але нічого йому не зміг учинити і, покрутившись трохи коло Веприка й нічого корисного собі не справивши, рушив із ганьбою до Гадячого і став непооддаль. Сюди відразу ж прибули до нього, Виговського, прислані від Яна-Кази- мира посли й комісари — Беневський ⁷⁸⁶, за козацьким літописцем, чи Пнемевський, генерал, який був і раніше, при смерті Хмельницького і при постановленні гетьманом Виговського у Чигрині, що було вже викладено під 1657 роком. Той посол був управний і кучерявий у мові і з останніх чисел серпня ⁷⁸⁷ до шостого вересня постановляв із Виговським та Запорозьким військом, що було на боці Виговського у Гадячому, комісію й пакти миру, які мали в собі таке, як свідчить Твардовський на 263 листі ⁷⁸⁸.

Гадяцькі пакти,

складені Виговським із польськими комісарами 6 вересня 1658 p., виписані з Твардовського: ^[101]

'⁸⁹ Тобто луцьким, львівським, перемишльським, холмським і п’ятим мсти- славським (з Великого Князівства Литовського) .

⁷⁹⁰ Тут плутанина: воєводою київським мав бути Виговський, так само і найпершим генералом (гетьманом).

^/91 Компут — розкладка податків, компутовий — той, що утримується на податки; тут мається на увазі — реєстрове військо.

'⁹² Пропущено: «або як вельможний гетьман на реєстрі подасть». Мало бути й 10 тисяч затяжного війська.

⁷⁹³ Цей пункт мав ширшу розробку: йшлося про Київську академію на тих правах, що й Краківська, при умові, щоб не було там представників сект: аріанських, кальвіністських та лютеранських, тобто професорів і студентів тих вір. Крім того, мала бути друга академія на тих таки правах і застереженнях, її учинять, де захочуть. Вільно буде відкривати гімназії, колегії, школи і друкарні, скільки їх треба буде, друкувати всілякі книги, крім супротивних релігії і тих, в яких ображається особа короля та його маєстат.

⁷⁹⁴ Нобілітувати — піднести до шляхетського стану, надати шляхетське звання.

⁷⁹⁰ Неточно: по сто осіб з кожного полку.

яла поміж руським і польським народом і не поширювалася поміж греко-руською та римською релігією. A ще кажемо ми: чому це так? Відповідаю: через те, що коли буде лише дві релігії, греко- руська та римська, то як із римської у греко-руську, так і з греко- руської в римську мало хто, а радше ніхто не захоче хилитися. A коли поміж цими двома релігіями, греко-руською та римською, стоятиме посередині унія, го через ^e православним може бути вчинена немала ураза, оскільки багато хто з православних, як/ живуть під владою польських римлян, заради достойностей, гонорів та інших тимчасових цьогосвітніх марнотностей захотіли б (як багато хто уже й зробив) відхилитися від батьківського греко-русько- го благочестя і стати схизматиками-уніатами. АЬлм ж кажуть, z^o6 терпіти надалі як римську, гяк / грецьку релігію, го ^e треба розуміти, z^o поляки при римській, α Русь при грецькій вірі несхитно мають лишатися без жодного посередництва унії.

Самійло ВЕЛИЧКО.

2. Київський митрополит зі своїми чотирма владиками ⁷⁸⁹ хай завжди матиме місце в сенаті Корони Польської і буде вічним і найпершим генералом Запорозького війська та київським воєводою ⁷⁹°. Також війська компутового ⁷⁹¹ козацького має бути не більше шістдесяти тисяч ^/92. Мають бути також з Pyci й інші сенатори.

3. Старожитні церкви, монастирі з усіма своїми господарствами мають бути привернені козакам. A щоб не були вони під світським завідуванням, то хай мають для себе свої академії й науки, архіви та друки ⁷⁹³.

4. Всім має бути даровано і щиро відпущено все минуле, а коли б було не так, але інакше, то й перемир’я розривається.

5. He платити податків до Корони і не знати по обох Українах іншої якої юрисдикції, окрім самого свого козацького гетьмана. Йому ж, гетьманові, вільно представляти королеві того зі своїх козаків, кого захоче нобілітувати ⁷⁹⁴, а щоб мало те свою міру, то хай для того вибере гетьман зі своїх підлеглих сто осіб ^79δ.

6. Ha Україні не має бути ніяких коронних обозів, хіба довелося б їх туди затягти задля потреби, але ними буде командувати сам гетьман, і вільно їм буде стати по королівських та духовних волостях, де вподобають ^[102].

7. При таких волостях і установах вільно буде кувати козацьку монету для заплати козацькому війську.

8. Мати поміж собою загальні узгодні ради, за якими могла б відкритися Дніпром аж до самого Чорного моря навігація ^[103].

9. До тієї війни, коли Польщу уражатиме Москва, козаки стосунку не матимуть, але повинні будуть боронити свої кордони лишень удома ^[104]. A коли б щось із провінцій було свіжо відірвано до Москви і через трактат те повернути вона не захотіла б, то мають добувати того спільною військовою силою.

10. Всім тим людям Корони Пол^ької, які лишилися на козацькому чи шведському боці, має бути повернений їхній гонор з усіма їхніми добрами, а коли тим титулам роздано було знесення, то це має бути відмінено і навічно зачорнено в листах.

11. Гетьманові козацькому не шукати в сторонніх монархів жодної протекції, а знати себе вірним лише своєму королеві.

⁷⁹⁷ Тут з’єднано два пункти: мати спільні ради і спільні сили супроти ворога і дбати всілякими способами, щоб була вільна навігація до Чорного моря.

⁷⁹⁸ Цього зауваження в договорі нема.

⁷⁹⁹ Цього зауваження в договорі нема.

⁸⁰⁰ Пропущено: «має бути особливий трибунал, в Овруцькому та Житомирському староствах мають бути свої суди».

⁸⁰¹ 3 тим зауваженням, щоб не видавалося ніяких рескриптів, універсалів, привілеїв, що суперечили б цьому постановлению.

⁸⁰² He подано тут ще такі пункти: «Справи всіх майбутніх свавільників розглядати на земських та міських трибуналах і виносити персональні засуди, особливо у воєводствах Київському, Волинському, Брацлавському і Чернігівському», і «Коли б постановили мир із царем, то й цей договір мав би бути взятий до уваги».

Підпис I. Виговського.— Факсиміле (32).

⁸⁰³ Доліопи (у Твардовського dolo- py) — плем’я на півночі давньої Греції, загальна назва — пелазги.

⁸⁰⁴ Тобто Стефана Баторія.

⁸⁰⁵ Виговський, однак, домовився з російським послом Кікіним про мирне залагодження справи. Але до повернення з відповіддю російського посла татари і серби почали грабувати Україну. Військо з того було невдоволене, і в жовтні Виговський повернувся в Чигирин.

⁸⁰⁶ Гонсевського (Госевського) було полонено у жовтні 1658 p. Долгорукий напав на нього у Верках під Вільном. Перед цим велися у Вільні переговори між російськими та польськими комісарами (див. приміт. 846).

⁸⁰⁷ У Сапіги були сутички з російським військом ще в час роботи Вілен- ської комісії.

12. Маючи приязні стосунки з Кримською державою, стерегтися, щоб не уразити й московського монарха ⁷"; повернутися також додому, не творячи у вітчизні своїй шкоди.

13. Міста, села, й городи свої, і що коли в кого взято у тій війні, як у духовних, так у світських, забирати назад, а щоб спокійніше те виконувалося, брати на те королівські й гетьманські універсали, а свої трибунали мати, щоб судити, де треба ⁸⁰⁰.

14. Також печатарі, маршалки та інші дворові достойники мають бути подібні до коронних ⁸⁰¹.

15. Чигрин, як то й було перед оцім,лишиться пригетьманській булаві ⁸⁰².

Для ствердження всього цього має бути невзабарі скликаний у Варшаві сейм, де на ті пакти присягнути з обидвабіч.

Після викладу цих Гадяцьких пактів, що постановляли на Україні Річ Посполиту, прикладає Твардовський і таке: що обидві сеймові коронні палати поклали й узгодилися, аби в козаків не було так, як постановлено Гадяцькими пактами, але суперечили в цьому їм небесні сфери, що інакше не могло бути, як уже постановлено. Досить того козакам, що вони, здобуваючи те, нікому не кланялися, не купували того золотом і не доступали гонору шляхетства через якісь інші дворові посередництва, але добилися мужнім серцем та шаблею того, що мають. Менше про те, що вони були хлопи, а тепер шляхта, бо були перед цим такі ж македонці й грубі доліопи , римляни також постали з пастухів, а турки показали світові свою голову з розбійників. Ta й наші, каже, поляки не завжди були шляхтою, але заробили собі те шляхетство завдяки крові й відважній силі,і не порожнє колишнє жартівливе Стефанове ⁸⁰⁴ пророцтво, що з тих лотрів козаків мала бути вільна Річ Посполита, якою вже є й тепер, бо знаменита й добре споряджена. Але з огляду на зухвалість військової черні, каже Твардовський, не можу сподіватися, щоб довго втримався той порядок. A для виконання свого слова й дійового потвердження присягою тих Гадяцьких пактів мають бути прислані від Виговського на сейм товариство з кожного полку на чолі з генеральним обозним Тимофієм Носачем і з двома осавулами.

Осібно ще на тій Гадяцькій комісії було домовлено й постановлено те, що козаки з Виговським мали з’єднатися з татарами і тягнути війною від Путивля у Великоросійську державу ⁸⁰⁵. A ще та комісія не повернулася з Гадячого до короля, як був хитро спійманий росіянами в Литві литовський гетьман Гонсевський, який стояв у Литві з військом проти російського війська князя Долгорукого. Гетьман був ув’язнений у Вільні, де лишався значний московський гарнізон. Довідавшись про це, польський король зачав з Росією відверту війну, яка доти утаємнювалася через Віленські пакти, в яких була обітниця польської корони російському государю. Для цього король виправив у Литву проти московського війська з литовським військом Сапігу ⁸⁰⁷, а з польським військом — великого коронного гетьмана. Довідавшись про це, князь Долгорукий познімав з литовських замків свої залоги, осадивши тільки міцним гарнізоном Вілень ⁸⁰⁸, і позадкував з Литви до Борисова й далі до російських кордонів. Виговський же, постановивши Гадяцьку комісію й пакти, відправив королівських послів назад, а сам, прибувши в Чигрин, розпустив козацькі війська по їхніх домівках.

⁸⁰⁸ Вільно. Інші дані: гарнізон був невеликий.

⁸⁰⁹ Це було в листопаді. Він поширив по Україні універсали, закликаючи повставати проти Виговського.

Побачивши такий початок зради Виговського, пресвітлий государ, цар російський Олексій Михайлович заслав свій указ князеві Ромодановському, щоб, знову зібравши свої війська, рушав на Україну й присмирив прихильників Виговського. Князь Ромодановський стягнув тоді значне військо й, рушивши від Білогоро- да ⁸⁰⁹, прикликав до себе згаданих Пушкаревих дейнеків, які врятувалися від погрому Виговського,— набралося їх знову цілий полк. Він перейшов річку Псьол і вдарив на Миргород, який застав безборонний. Тут він позабирав у тамтешніх жителів усі їхні маєтки і зволив потягти до Лубен. Лубенський полковник Павло Швець з усіма лубенцями, тим більше бувши прихильниками Виговського, забрали що могли зі свого добра й пішли геть із Лубен, розсипавшись світ за очі й полишивши в Лубнах самих убогих.

Ромодановський притяг до Лубен і, нічого тут не заставши, спалив їх дощенту, за винятком однієї Святотроїцької церкви, і по- мчався на чиюсь раду до Мгарського Лубенського монастиря. Тут його військо знайшло у винному саду заховані скарби багатьох заможних людей і розграбувало їх поміж себе. Te ж учинено було з монастирською скарбівнею і з усім узагалі монастирем, за винятком однієї тільки Великої церкви, та й то її оборонив та відвернув драпіжне військо від того грабунку сам Ромодановський.

Після зграбування Лубенського монастиря і спалення всіх Лубен Ромодановський звідомився, що за розпорядженням Виговського іде проти нього зі своїм полком разом із прилуцьким полковником Петром Дорошенком та з чернігівським полковником Оникієм Сили- чичем ніжинський полковник Гуляницький. Отож він рушив із Лубен до Пирятина, де, сходячись на різних місцях з Гуляницьким та іншими згаданими полками, чинив значний бій. Але вони не змогли нічого один одному вдіяти, і Ромодановський з усім своїм військом утиснувся в Пирятин. Гуляницький же з усіма перечи- сленими полками рушив від Пирятина й увійшов до містечка Прилуцького полку Варви, де почав готуватися до подальшої військової боротьби проти Ромодановського. A козацький полковник Іван Донець, який мав полк московської піхоти, що вручив йому Ромодановський, удався за розпорядженням Ромодановського від Пирятина до Чорнух, міста Лубенського полку. Там він мало попрацював і, злупивши до голого тіла всіх тамтешніх людей, повернув у Пирятиндо Ромодановського. Ромодановський же відпочив після воєнного труду, який мав із Гуляницьким, і, дуже обдерши Пирятин та пошкодивши його вогнем, рушив перед самим Михайлом до Варви на Гуляницького.

⁸¹⁰ Бачачи велику російську армію, Гуляницький разом з Цецюрою та Скоробагатьком, що підійшли до Варви, попросив миру, заприсягши на російське підданство. Ромодановський відступив від Варви.

Після такої нещасливої і згубної поведінки та дій Пушкаря й Виговського згадані нечестиві сини дейнеки, а разом із ними і слобідські козаки нападали, за дозволом Ромодановського, на українські містечка та села і без жодної поваги й милосердя шарпали, обдирали, й руйнували, не без убивств, людей, і обертали все внівець. Ромодановський, прибувши до Варви, спробував там із Гуляницьким воєнного щастя, але нічого корисного собі не досяг ⁸¹°, лише те хіба, що поставив там, під Варвою, аби більше перешкодити й завадити інтересам та намірам Виговського, нового гетьмана.

⁸¹¹ Тут неточність. Безпалий не був повновласним гетьманом, а тільки наказним, перед цим він займав посаду генерального судді.

⁸¹² Ha Ромодановського напав татарський загін. Інші дані: козаків там не було. Це сталося з 1 на 2 грудня, як і у Величка.

⁸¹³ Конвокація — зібрання чинів.

⁸¹⁴ Затяжні — закликані збоку.

Перший на цьому боці Дніпра гетьман Іван Безпалий,

1658 року, в листопаді.

Отже він, князь Григорій Григорович Ромодановський, із великоросійським військом, як уже говорилося, лютуючи в Миргороді, в Лубнах та Пирятині і розправляючись на різних місцях війною з прихильниками Виговського, вищезгаданими полковниками, побачив, що ні Виговський, ні його прихильники не схиляються до союзу й вірності великому російському государеві. Побачив він і те також, що Запорозьке городове військо розділяється надвоє: одні хочуть лишатися під Короною Польською і тримаються Виговського (це вони постановили разом із ним у минулому місяці вересні і завершили в Гадячі при королівських послах та комісарах свої пакти з Короною Польською, бажаючи непремінно лишатися з нею, згідно тих пактів, у союзі), а інші хочуть лишатися в непохитній вірності під православним російським монархом і стоять на боці його, Ромодановського. Отож він зважив за добре поставити іншого гетьмана у згаданому, що було при ньому, козацькому війську і на всій цьогобічній, аж від Переяславля, Україні. Коли він ознаймував і запропонував це козацькому війську, тоді воно, вдячно прийнявши таку раду князя Ромодановського, вибрало поміж себе і постановило гетьманом значного військового товариша Івана Безпалого,— це сталося під Варвою в останніх числах листопада,— якого князь Ромодановський там-таки під Варвою потвердив на той гетьманський уряд превисоким монаршим іменем та словом ⁸¹¹. Цей Безпалий, бувши першим цьогобічним гетьманом і маючи в себе до кількох тисяч козацького війська, що зібралося з різних полків, тримався боку Ромодановського та інших російських князів, як вовк кожуха, боячись хоч трохи віддалитися набік, щоб не потрапити до рук Виговського. Тим часом до Гуляницького, який був у Варві, прибула прислана від Виговського орда, яка несподівано й міцно вдарила на Ромодановського, вчинивши його війську значний ущербок і нагнавши йому великого страху. Через це він, Ромодановський, засумнівавшись за свою цілість, позадкував від Варви до Лохвиці і не без великих труднощів, маючи значну втрату в тому марші своїх ратних людей від орди й козаків Гуляницького, 2 грудня вночі⁸¹², о третій годині, заледве вскробав у Лохвицю разом із новим гетьманом Базпалим.

⁸¹⁵ Це було на початку 1658 p. у Зеландії.

^8,6 Провінції Голштинія (Голштин), Шлезвінг та Ютландія було відторгнено від Данії ще в 1657 p.

⁸¹⁷ 11 лютого 1658 p.

⁸¹⁸ Йдеться про посольство K. Macci- ні, через якого поляки звідомляли Леопольда I, що хочуть миру зі шведами, або ж хай зважиться йти з’єднаними силами на Помор’я. Ha конвокації йшлося ще про французьке посередництво у справі миру зі шведами.

⁸¹⁹ Однак питання про війну з Росією ще не було вирішене, це стало фактом в кінці 1658 p. Вирішили чекати сейму. Відкладалося й еклекційне питання.

⁸²⁰ Це було в березні. Прізвище посла Голенцький.

⁸²¹ Бельт — назва проток у Балтійському морі. Є Малий і Великий Бельт. Розташовані вони між островами Зеландією та Ютландією. Тут ідеться про Малий Бельт.

⁸²² Тобто острів Фюн (Фіонен).