Про безчесне повернення Чернецького з-під Монастирищ до Глинян і про невдоволення в обозі польського війська; про Бристський сейм, про прибуття в Глиняни короля і про вгамування війська; про третє прохання Хмельницького в короля прощення і про прохання його підтвердити давні українські права; про королівську на те відповідь; про сумну звістку для Хмельницького щодо ворожого до нього союзу Ракочого з мултянами; про вигнання з їхньою допомогою з Волох господаряу свата Хмельницького, і то через нах
Фортуна спочатку посприяла Чернецькому в його нападі, і водночас це принесло, як уже сказано, велику руїну для України. Але незабаром щастя зрадило його, і він мусив ганебно втікати з-під Монастирищ.
Після того він, сам поранений, пішов із рештками свого війська не до Ковеля, а до Глинян. Тут він уже застав генеральний обоз усього королівського війська, яке збиралося на з’єднання, і в тому обозі саме розпалилося було невдоволення щодо платні й харчів. Тому й було призначено в Бристю Литовський 234 Сейм у Бресті (Бристі) був у бе- сейм 234, на якому мали нарадити, як би затримати військо, щоб воно резні — квітні 1653 p. не пороз’їжджалося навсібіч. Але на той сейм мало хто поїхав
Битва з валахами (36).
із поважних поляків. Однак, коли в обоз до Глинян прибув сам король й ознаймував усьому військові, що хоче саморуч докінчити прийдешню війну з Хмельницьким, військо перестало невдоволитися й бунтувати. Ha той час туди ж, під Глиняни, Хмельницький втретє виправив до короля посланців з листом [40] від свого й Запорозького війська імені, у якому він, Хмельницький, просив королівського милосердя й прощення свого виступку, щоб король зволив усе, що сталося, вибачити Хмельниченку, і щоб він не йшов зі своїми військами розорювати Україну. Просив він також обов’язково зберегти для Запорозького війська давні вольності, свободи й військовий порядок, щоб військо це було при козацьких гетьманах, а також затвердити без найменшого порушення в старожитнім чинові й благочестиву віру. Той лист Хмельницького вважали за облудний, як і перші його листи, і довго думали, що на нього відписати.
Врешті король відписав Хмельницькому, зазначивши, що не вірить йому й ганить за кількаразові облудні до його королівської ласки прохання й убезпечення, після яких багато разів наводив на неприготованих польських гетьманів свої війська з ордою, як сталося й на Батозі; що він, Хмельницький, приніс численні шкоди Короні Польській, отож і зараз тяжко повірити йому і його бажанню. Однак, коли б він дав у заставу236 Мунтянського господаря звали Матій (Матвій) Басараба.
237 Такі поголоски ходили, але ініціативу приписують Лупулові. Деякі польські джерела приписують це і Хмельницькому.
238 Логофет буквально означає канцлер. Звали його Стефан Георгіца, який давно готував цей переворот.
239 Дані про кількість козаків розходяться: згадують 16 і 8 тисяч.
240 Проти Тимоша вийшов сам Стефан із тридцятитисячним військом. Битва з козаками тривала добу (30 квітня — 1 травня) і закінчилася повною перемогою українців. 2 травня Тиміш був уже в Яссах.
241 Йдеться про бій на річці Ялом- ниця під Торговищем. Проти Тимоша й Лупула виступали з’єднані війська Pa- кочія та Матія. Це було 27 травня. Бій під Тележиною був раніше і не дав якихось істотних результатів.
Битва з волохами (36).
сина й спекався братерства з татарами, може, й одержав би в тому своєму переступництві його королівське прощення.
Іще не встиг Хмельницький зібратися з думками на цю королівську відповідь, коли з боку венгерського князя Ракочого й мул- тянського господаря Радула 236 дійшли неприємні для Хмельницького й бажані полякам звістки, що вони, погодившись поміж себе, погано думають про Хмельницького і то з тої причини, що Тиміш Хмельниченко, бувши на весіллі в Яссах, промовився, що начебто його батько, Хмельницький, мав докупитися в Турецької Порти Мултянського володарства і через нього, Тимоша, посилити свій вплив і на Седмигродську країну, тобто на Венгерську державу 237. Здійснюючи той свій вопожий до Хмельницького замисел, Рако- чій намовив Логофета 233 на волоського господаря, свата Хмельницького, щоб зігнати того з волоського господарства, і дав йому для цього свого венгерського війська. Логофет уступив у Волоську Землю, вигнав геть із неї господаря, і той, з усім своїм найкращим майном, мусив вийти з Волоської землі до Кам’янця-Подільського.
Довідавшись про це, Хмельницький виправив у поміч сватові, волоському господареві, свого сина Тимоша з полковником Богуном і дванадцятьма тисячами добрих козаків 239. Тиміш прибув до Ясс, коли Логофет звідти був вийшов, вирубав залишену тут Логофетом передню залогу 240 і повернув на волоське господарство вигнаного звідси Логофетом свого тестя. Пізнавши такий успіх, Хмельниченко рушив із Ясс і, переправившись через річку Серет, пішов на Мултяни, на захист яких стояло в потайному місці значне венгерське військо Ракочого. Тільки-но Хмельниченко переправився через річку Te- лежину 241, те венгерське військо кріпко і зненацька вдарило з тих потайних місць на Хмельниченка. Козацьке військо було так заско- чене, що там-таки, на бойовищі, розсипалося пріч, і тільки менша
242 Опис битви неточний. Козаки дали битву за всіма правилами тодішнього військового мистецтва, яка тривала сім годин. Дощ і буря зашкодили козакам (підмок порох), і їхня кіннота кинулася тікати. Піхота відійшла потому. Є дані про 4—5 тисяч полонених козаків, яких потім вирубано. 3 козаками було й Лупулове військо.
243 Ракочій посилав своїх послів до Яна-Казимира вже після вигнання Лу- пула.
244 Посли Хмельницького були в Цар- городі 12 червня.
245 Вирішили не укладати формального союзу, а тільки вступити в воєнну корпорацію — боялися втручання Туреччини. Це було в кінці травня.
Козацька порохівниця (13).
246 Хмельницький прибув на Поділля в червні. Стояв на лінії Липовець — Вінниця — Бар. B середині червня пішов далі на Поділля. Останнє місцеперебування — Бедрихів Городок.
його частина з Богуном ледве зібралася й прибула до Чигрина 242. Ракочій тоді, роздивившися, злякався, що не зможе встояти перед силою Хмельницького й орди, і, забувши свою колишню неприязнь, вдався до Корони Польської і просив короля Яна-Казимира допомогти йому проти Хмельницького 243, обіцяючи йому й свою допомогу проти Хмельницького разом з подунайцями, сербами та мултя- нами.
Він обчислював своє венгерське військо в тридцять тисяч і пропонував через свого посла, який прибув до короля в Глиняни, всілякі способи проти Хмельницького. Хмельницький тоді дав знати Порті про таку неприязнь до себе Ракочого 244 й мултян, і та послала Ракочому пропозицію й указ, як своєму підданому, щоб він не починав війну з Хмельницьким і дав спокій сватові Хмельницького, старому волоському господареві. Цієї турецької пропозиції Ракочій не послухався і все так само брався до союзу проти Хмельницького з поляками. Поляки ж не відправляли згаданого посла Ракочого, довго розмірковували, як тут вчинити, бо зважали, що за Хмельницьким може потягти й турчин і допомогти йому. 3 другого боку, Ракочій у час безкоролів’я в Польщі після смерті Владислава, силкуючись здобути корону, виступав у згоді з Хмельницьким проти поляків, і вони стереглися, щоб через цю згоду й тепер зрадою та хитрощами не було б учинено полякам якоїсь шкоди. Стало, однак, на тому, що король схилився до спілки з Ракочієм 245, виправив до нього свого посла, військового стражника Яскольського, щоб краще про все домовитися. Цей Яскольський, наближаючись зі своїм полком до Дністра, випровадив був набік у роз’їзд з найвиборнішим товариством свого поручника. Його застав на безпечному спочинку в Іллінцях роз’їзд Хмельницького і розгромив ущент.