Передмова до читача
Цікавому норову людському не може нічого бути сподобнішого, ласкавий читальнику, як читати книги й дізнаватися про давні людські діяння та вчинки. Бо чи може у печалі щось швидше стати ліком, як той же книжковий, пильно й до речі вжитий, медикамент? Спізнав я те сам, коли мав скорботу; читаючи та слухаючи книжки і дізнаючися з них про всілякі людські пригоди й біди, я вчився зносити терпляче і власні злигоди; покладався-бо на приказку — в терпінні вашім знайдеться душа ваша.
Думаючи про це й оглядаючи літописні та історичні писання чужоземних письменників, читав я про всілякі діяння й побачив, що славу тих чужоземців пояснено й не затемнено. Цього не скажеш про наших сармато-козацьких предків, що так само, як і чужинці, вели війни й славилисялицарською відвагою та богатирськими подвигами. Наші письменники про них нічого не написали і не розтлумачили: я побачив, що славу нашу сховано під плащем їхніх нікчемних лінощів. Бо коли хто з давніх слов’яно-козацьких письменників і відтворив якусь варту пам’яті, сучасну йому подію, то записав це вельми куцим і коротко- слівним реєстриком, не відзначивши, з яких причин те постало, як відбувалося і як закінчилося, не зазначивши й побічних обставин.1 Маються на увазі записки M. Тит- левського, які відкривали літопис C. Be- личка в рукописі. їх уміщено в додатках до видання: Летопись Самоила Be- личка.— K., 1848.— T. 1.
2 Йдеться про наступ Карла XII на Польщу в 1701 —1702 pp. Війна закінчилася поразкою саксонсько-польських військ (під Клішовом, 1702 p.), після чого було скинуто 3 польського престолу Августа II.
Отож гідні похвали подвиги наших козако-руських предків описали не наші ледачі історики, а чужоземні: грецькі, латинські, німецькі та польські. Можна прочитати там і про описану вже в мене Хотинську війну \ проте ці книжки важко не тільки витлумачити й перекласти на козацьку мову, але й дістати в Малій Росії.
Річ відома: як мертвої плоті ніхто, крім божої благодаті, не воскресить, так не може людина навіть суєтну сьогосвітню славу вияснити й описати без літописних свідчень. Тим-то я й не посмів писати того, про що не мав певного знаття. I це не через лінощі, а тому, що наші козацькі літописці, наслідуючи давніх ледачих письменників, через недбальство не описали славні й великі діла своїх вождів. У ті роки, коли шведські війська перебували в Польщі та Саксонії 2, я проходив з помічним малоросійським військом, яке було послане за монаршим, його царської пресвітлої величності, указом на допомогу полякам проти шведів, через тогобічну малоросійську Україну, що лежить на захід від Корсуня й Білої Церкви. Перейшов я Волинь та князівство Руське до Львова, Замостя, Бродів і далі, і перед моїмиочима постали численні безлюдні міста й замки, порожні вали, колись висипані працею людською, як гори й горби. Bci вони правили тоді за пристановище і поселення диких звірів. Я побачив, що фортеці, які траплялися нам на шляху у військовому поході (у Чол- ганському, в Константинові, Бердичеві, Збаражі і Сокалі), одні стоять малолюдні, інші зовсім спорожніли — розруйновані, зарослі землею, запліснявілі, обсаджені бур’яном і повні лише червів, і зміїв, й усякого гаддя, що там гніздиться. Роздавившися, побачив я покриті мохом, очеретом і зіллям просторі тогобічні україно-малоросійські поля й розлогі долини, ліси й великі сади, красні діброви й річки, стави й занедбані озера. I це був той край, який правдиво колись, уже шкодуючи за втратою його, називали й проголошували поляки раєм світу — був він перед війною Хмельницького немовби друга обітова- на земля, що кипіла молоком і медом. Бачив я, окрім того, в різних місцях багато людських кісток сухих і голих — їх покривало саме тільки небо. Я питав тоді себе: «Хто вони?» Надивився я того' всього, що кажу, порожнього й мертвого, повболівав серцем і душею — бо ж зробилася пусткою ця красна колись і переповнена всілякими благами земля, частка вітчизни нашої україно-малоросій- ської, і впали в незвідь посельці її, славні предки наші!
Попитав я тоді багатьох старих людей, чому це так, через що і через кого спустошено тую землю нашу.
По-всякому відповідали мені,— один так, другий інакше, і не міг я з їхніх неоднакових розповідей достеменно довідатись про падіння й занепад тогобічної нашої вітчизни. Тільки заглибившись у козацькі літописання, спізнав
Передмова до читальника. Перша сторінка.— Факсиміле (9).
3 Твардовсъкий Самуїл (1600 —
1661) — польський поет.
4 ПуфендорфСамуїл (1631 —1674) — знаменитий німецький юрист та історик. Книга, якою користувався Велич- ко, звалася «Введение в историю европейскую».
5 Щодо особи Зорки в історичній літературі були великі суперечки. Акти не засвідчують такої особи як писаря Б. Хмельницького. Деякі вчені вважають його вигадкою самого Величка, завважуючи схожість імен при переліку джерел. Все-таки якимось джерелом Be- личко користувався. Можливо, іменем Зорки прикривався інший автор. Зорку визнавали C. Соловйов, M. Костомаров, M. Максимович, О. Левицький, K. Заклинський, В. Антонович, О. Лазаревський, В. Петрикевич, В. Липин- ський, Д. Багалій, П. Клепацький та ін.; заперечували його Г. Карпов, M. Гру- шевський, M. Петровський, I. Франко, I. Крип’якевич, В. Іконников.
Титул. — C. Твардовський. Війна громадянська (46).
я про деякі причини того занепаду (про це оповім далі, у розділі другому) . Багато дечого я взнав про той занепад і від віршованої книги Самуїла Твардовського 3, яка має назву «Війна домова»,— вона була надрукована в Каліші 1681 року. Скористався я книгою німецького історика Самуїла Пуфендорфія (її переклали з латини на російську мову й видрукували в стольному місті Санкт-Петербурзі 1718 року) 4, а також діаріушем Самуїла Зорки 5, секретаря Хмельницького (про Зорку я розповів докладніше в дев’ятому розділі першої частини). Однак і в людських розповідях, і в літописаннях я побачив розбіжності і був непевний, не знаючи, хто з тих істориків мав рацію, а хто ні. I все ж як воно не є, я, прагнучи праці, зважився вивести для твоєї вигоди, цікавий читальнику малоросійський, простим стилем і козацьким наріччям, розклавши на частини й розділи цю історію про війну Хмельницького з поляками і про тогобічний україно-малоросійський занепад.
Я брав те, що повідане в книзі Твардовського стислим, мережаним і заплутаним віршем (про це й сам автор свідчить в останній
своїй книзі), й, оминаючи панегіричний та поетичний непотріб, що належить знати тільки підліткам, виводив (тримаючись, як сліпий плоту) лише військові дії. Я змінював у деяких місцях зміст Твар- довського (через віршову трудність), але дуже не набагато. Правдивого ж викладу історії та військових подій я не порушував, а коли чого не було в Твардовського, те докладав із Зорки та інших козацьких літописів. A чого не було в Зорки, те додавав із Твардовського. Пуфендорфій же, як далекий від Малої Росії історик, описав ту війну Хмельницького дуже коротко. Треба ще додати, що Твардовський хоч і описав у одній книзі дванадця- 6 Домову — громадянську. тилітню домову 6 польську війну, однак відвів у ній боротьбі Хмель
ницького з поляками тільки вісім літ. Тобто йдеться там до того часу, коли Хмельницький з козаками та всією Малою Росією піддався під протекцію російському цареві. B подальші чотири роки поляки воювали з росіянами, шведами й венграми. За той час помер Хмельницький, гетьманував, а потім зрадив Виговський, була Гадя- цька комісія, впали на сьогобічну Україну великі біди, потім гетьманували Безпалий та Юрась Хмельниченко — збіглося це, на лиху годину, з тодішніми людськими розрухами.
Отож, ласкавий читальнику, коли що здасться тобі в цій моїй праці непевне й неправильне, то, може, воно так і є. Ти ж бо, коли добудешся досконаліших козацьких чи якихось інших літописів, забудь лінощі, полай мене за невігластво в цій справі і, покла- даючись на ті правдивіші літописи, але не знищуючи й моєї нікчемної праці, виправ мене даним тобі від Бога розумом. Бо нині, через сімдесят років після війни Хмельницького, важко домагатися досконалого знання і правди про ті військові події, тогобічні українські спустошення й сьогобічні шкоди. I це тому, що мало є, як я вже казав, козацьких літописів, та й ті письменники, що я їх згадував, не викладають, мабуть, правдиво подій, а з ними і я сам; недаремно ж бо кажуть: кожна людина — лож! Ти ж, ласкавий читальнику й правдолюбцю, все те мені вибач і покрий своєю благостинею. Покірно прошу тебе цього і навзаєм бажаю тобі мати від найвищого господа і творця всі тимчасові і вічні блага.
Пильно і всеістинно
правдешній Малої Росії син,
тобі ж, читальнику-співвітчизнику,
всіх благ завжди бажає твій брат і слуга
Самуїл Васильович ВЕЛИЧКО,
який був колись у генеральній
військовій гетьманській канцелярії
канцеляристом війська Запорозького.