Лист, якого написав Хмельницький із Запорожжя
Знаю напевне, що вельможність твоя не тільки подивується, але й матиме на мене зло, що, піддягаючи дирекції й завідуванню твоєї вельможності, посмів виїхати зі свого дому без відома й дозволу до низового Запорозького війська.
Але оскільки я вчинив це, мавши певні причини, то сподіваюся, що твоя вельможність того мені не ставитиме за гріх. Твоїй вельможності вже почасти відомо з перших моїх донесень, чому я лишив свій малоземельний дім. A причиною було те, що в недавньому часі мене спіткало від п’яниці, наклепника та здирці чигринського старости Чаплинського несподіване гноблення й розор, побіч численних людських уярмлень і образ. Мою Суботівську слободу той Чаплинський забрав з усіма іншими грунтами й угіддями, наїхавши на мене без найменшої моєї вини. Він вимагав у мене королівські привілеї, надані мені на ті добра за вірні мої його королівській величності й усій Річі Посполитій дбання та службу, а коли я попросив у того Чаплинського уваги до себе й поваги і вимагав повернути виманені привілеї, то він, п’яний та здурілий, наказав кинути мене гвалтовно в тісну тюремну в’язницю поміж злодіїв на крайнє мені безчестя й наругу. Звідти я заледве на четвертий день увечері випросився через Чаплинську.Я кількаразово доповідав був твоїй вельможності про людські й мої образи, які мені наніс Чаплинський, але не дізнав ані найменшої
Портрет Б. Хмельницького (40).
допомоги й полегші. Отож і цього разу, терплячи крайню, вище описану біду й безчестя, я мусив кинути надію на ласку твоєї вельможності і вже більше не смів даремне непокоїти твою вельможність, жаліючись на свої образи й тяготи. До того всього я був напевне звідомлений від деяких моїх друзів, що безчесник Чаплинський, даремно й безневинно мене обезчестивши і віднявши собі мій маєток, намагався збавити мені віку, щоб.потім безпечніше й спокійніше пожиткувати й володіти моїм добром. Я мусив найшвидше тікати від такої злої і смертної участі, зі сльозами й гіркотою в серці лишив свій дімець, а з ним і останню надію.
Я подався без відома твоєї вельможності сюди, на Запорожжя, де можу нарешті бути певний, що жодна підступність та лукавство шаленого й бездушного Чаплинського мені не зашкодять і вже ніхто не зможе збавити мені віку. Я вірю, що ми сподобимося з усім Запорозьким військом такої божої ласки, коли його королівська величність, пан наш милосердний і ясновельможний, а також їхні милості панове сенатори коронні і вся взагалі Річ Посполита на підставі давніх королівських привілеїв, наданих малоросіянам на всякі вольності й свободи, зволять новими своїми преповажними привілеями здару- вати й упревілеювати нас усіх за нашу вірну службу. Про це ми через нарошних своїх послів маємо звертатися й писати до його королівської величності та ясновельможних панів сенаторів од імені шляхетно уроджених Запорозького війська й українського, малоросійського народу. A поки те збудеться, я дуже прошу твою вельможність,
Запорозькі військові клейноди (I).
щоб зволив на свою ласку заховати в особливій своїй протекції й обороні від ворожих утисків та нападів Чаплинського мій дімець і полишених у ньомулюдей. При цьому вручаю й самого себе неодмінній приязні та ласці твоєї вельможності.
3 коша Січі Запорозької, 27 грудня 1648 року.
Зіновій Богдан Хмельницький, товариш Запорозького низового війська.