Лист, якого Хмельницький написав із Запорожжя до гетьмана коронного, пана Миколи Потоцького [7].
Ясновельможний пане гетьмане великий Корони Польської, до мене вельми милостивий пане й ласкавий добродію!
He знаю, чи є в цьому житті щось тяжче для людського серця, ніж коли без найменшої провини в когось відбираються добро й маєтки.
He знаю й такого недбалого до себе, у якого б віднімали добро, який чув би вороже нахваляння збавити йому віку і який водночас не намагався б від такого зла та нахабності винести й схоронити свою голову. He знаю також і такого, крім святих угодників божих, хто б, живучи в нашому світі, зносич образу, безчестя й зазіхання на своє здоров’я і міг залишатися терплячий, кинувши й пустивши на остаточне забуття зловорожі вчинки.Я сам нині у тяжкому становищі, адже Чаплинський без жодної моєї вини позбавив мене ствердженого королівськими привілеями мого добра. Ці привілеї Чаплинський відібрав від мене підступом, а добро я склав і набув великою працею й трудом військовим його королівській величності Владиславові Четвертому, панові моєму милостивому, який щасливо нині панує, і попереднім польським монархам, а також ясновельможним панам сенаторам і цілій Річі Посполитій Польській. A що найгірше і найсумніше — цей Чаплинський, відібравши маєтки мої та привілеї, п’яний і здурілий, тяжко мене збезчестив, ув’язнивши між злодіїв на чотири дні у тісну тюрму. I коли б не допомогла своєю участю й проханням Чаплинська, ця розсудлива невинних людей жалібниця-Есфір [8], то не знаю, що б сталося від ворожого наклепу Чаплинського з моєю головою далі? Мене застеріг один мій друг з його ж, Чаплинського, дому, що він, Чаплинський, віднявши майно, намагався водно відняти й життя мені. Думаю також, не через що інше, як тільки через його ворожу підступність й наклеп, і ваша вельможність, добродій мій, наказав був панові Кречовському, переяславському полковникові, взяти мене в міцні шори й тримати так до подальшого свого розпорядження.
Але я знаю напевне, судячи з наклепів і брехливих удань Чаплинського, що доля моя була б така, яка спіткала передоцім не одного з нашої братії, шляхетно уроджених козаків, добрих рицарів, вірних слуг королівській величності й Річі Посполитій, якихвидав коронний хоружий — про розорення України і про втікачів на Січ. Лист писано 3 березня 1648 p., а не в грудні, як Величків. Можна помітити, що Величків лист — розширена реляція справжнього, з великими відступами і додатками.
66 Есфір — персидська цариця, яка, за легендою, врятувала своїм мужнім вчинком іудейський народ.
через фальшиві доноси і свідоцтва позбавлено життя. За це хай буде Бог мстивцею неправедним свідкам і суддям — і не мине їх господь карою. Хай би кожен із них отримав таку милість від Бога на свої замисли й бажання, якої дотримувалися вони правди,— одні в наклепах на небіжчиків, братів наших, а інші в їхньому суддівстві.
He виписую тут, скільки праці й труда моїх покладено для спільного добра Корони Польської цілої Річі Посполитої в багатьох військових діях на воді й на землі проти головного ворога всіх християн — бусурмана. Чимало-бо я витратив у тих січах свого здоров’я й пролив крові, сам про те добре відаєш, ваша вельможносте. He марно й королівська величність, пан мій милосердний, ударував
мене значною частиною земель і грунтів у Чигринському повіті і ствердив ту даровизну своїми високоповажними королівськими привілеями. Він побачив мою дбайливу військову службу для нього й усієї Корони Польської, а у воєнних виправах, старанне дбання і визначив мене з ясновельможними панами сенаторами коронними за гідного такої своєї благодаті й пошанування. При цьому й я до кінця свого життя зобов’язався лишатися вірним і в честь королівської величності та Корони Польської не шкодувати в різних військових пригодах свого здоров’я. Але не знаю, звідки взявся паскудник мого доброго життя Чаплинський, байстрюк литовський, опіяк польський, злодій і здирця український, старостка чигринський! Він-бо, сидячи в Чигрині як дозорця, за вісім років через свого вельможного пана Конецпольського, коронного хоружого, своїми брехлими свідченнями і наклепами багатьох із нашої братії зовсім загубив, а маєтки їхні собі привласнив. Це вже очевидно, що не пан коронний володіє Чигринщиною, але служкар його, брехун, ошуст і п’яниця Чаплинський.
Він бере з неї багато користі й багатства, сіючи крайнє розорення й кривавий плач наших братів шляхетних козаків та й всіх узагалі українських малоросіян. 3 усієї Чигринщини панові хоружому доходить від нього, злодюги Чаплинського, заледве десята частина пожитків,— це напевне виявилося б на ревізії, коли б її вчинити. Але я на те не роблю доносу, оскільки мені це й незручно, й не належить. Проте лише осмілюся дещо сказати до вашої вельможності у цім листі моїм, що вище названий Чаплинський, утискуючи всіх нас, малоросіян, брутально й безрозумно утискує й віру нашу православну, не дотримуючись цілості й твердості давніх королівських уставів та мандатів, які мали лишити віру нашу православну греко-руську обов’язково ствердженою на віки вічні своїми привілеями. Цей Чаплинський, як тільки побачить і порозмовляє з нашими православними священиками, ніколи не відпустить їх, не збезчестивши: вириває волосся й бороду і товче добре києм чи обухом ребра,— це кожен із нас, православних, чує і бачить кров священицьку, що проливається і віддається на наругу.
Військові шатра (45).
Портрет О. Конецпольського (42).
67 Олександра Конецпольського.
Відтак неважко додуматися, що й віра наша православна греко-руська лишається від ошуста й ледащиці Чаплинського та інших схожих на нього легкодумних поляків,віддана огуді й безчестю (а в ній спасалося багато божих святих, які спочивають нині у різних багатьох місцях кільканадцять сот років у нетлінних бого- вгодних тілах своїх; багато з них зціляють прийшлих до них із вірою і творять дивні чудеса). Bipy нашу православну достойні вічної пам’яті давні святі отці грецькі й наші греко-руські святителі, так само як і монархи, й князі польські, взнали й визнали за правдиву й святу і бути їй ні в чому не залежною утвердили вічними своїми привілеями. Однак ті шевлюги, п’яниці й зрадники власної своєї вітчизни Корони Польської і руйнівники святого спокою й тиші (хоча б і той Чаплинський) непутять віру нашу, роздирають і знищують.
Оскільки на кожного з них поодинці важко дїйти управи й справедливості в польських судах за всі ці образи й наші утиски, то все Запорозьке військо, коли я прибув сюди, до Січі, врадило виправити своїх послів до пана свого милостивого, найяснішої королівської величності й ясновельможних їхніх милостей панів сенаторів коронних та цілої Річі Посполитої Польської з покірним проханням застерегти й припинити ті нововведення, збитки, утиски й розорення України. Хочемо просити ми, щоб давні права та вольності козацькі й малоросійські були на підставі давніх привілеїв стверджені й закріплені новими найяснішої королівської величності привілеями, заховавши при цьому в непорушній цілості й нашу православну віру. Оці-бо посли війська Запорозького нині обов’язково мають виїхати у дорогу. A я, попереджуючи їхній виїзд, звіщаю вашій вельможності як про них, так і про моє відбуття з Чигрина до Запорозької Січі,— вчинив я те через уже згадані причини, був-бо підданий небезпеці. При цьому і самого себе вручаю покірно й назовсім вашій надійній панській ласці.3 Січі Запорозькоіі, 29 грудня 1648 року.
Вашій ясновельможності у всьому зичливий і слуга покірний
Зіновій Богдан Хмельницький, товариш Запорозького війська.