Національні релітії

Синтоїзм — стародавня політеїстична релігія мешканців Японського архіпелагу. В її основі лежать анімістичні, фетишстичні, тотемістичні вірування, які склалися у середовищі різних етнічнографічних груп Японії.

На відміну від світових релігій, Синто не має усталеного «священного письма». Натомість існує цілий ряд кодифікованих книг, так звані «Божественні правила» до якого входять «Кодзікі», «Ніхон сьокі», «Кого дзюі» та інші, які містять основні положення, опис церемоній та тексти молитов цієї релігії.

Об'єктом поклоніння в Синто є боги-духи камі. що заселяють увесь всесвіт. Вони умовно поділяються на небесних і земних. Важливою складовою релігії є вшанування померлих родичів та проведення свят (мацурі). Головним принципом, яким керуються віруючі, є жити «чисто, радісно, правильно і відверто».

Синто не має моралістичних концепцій подібно іншим філософсько-релігійним системам. Це гедоністична релігія, яка розглядає людську природу як апріорно добру. Головним кредом цього вчення є жити зараз, а не готувати себе до загробного життя.

Індуїзм — найстаріша світова релігія, корені якої ведуть до ведичної цивілізації.

Третя по числу послідовників релігія у світі після християнства та ісламу. Індуїзм сповідує більш 1 млрд. людей, з яких близько 950 млн. проживають в Індії та Непалі.

Монотеїстична релігія, послідовники якої вірять у те, що Бог проявляє Себе в різних іпостасях. Людина може поклоняться тієї з іпостасей Бога, яка найбільш близька йому, при цьому ставлячись шанобливо до інших форм поклоніння. Згідно зі школою адвайта-веданти, метою життя є усвідомлення своєї єдності, як атмана із Брахманом. У деяких Упанішадах стверджується, що той хто повністю усвідомлює атман усередині себе і його єдність із Брахманом, досягає мокші (звільнення)

Індуїзм — дуже різноманітна релігія.

Індуїзм — дуже різноманітна релігія. У сучасному індуїзмі існує чотири основні напрямки, до яких належить абсолютна більшість індусів — вайшнавізм, шиваїзм, шактизм і смартизм.

Вчені-Індологи виділяють шість основних видів індуїзму, і ряд менш значних його різновидів. Згідно із даною типологією, найдавнішою формою індуїзму виступають народні вірування, для яких характерне поклоніння місцевим божествам і обожненим формам. Другий основний різновид індуїзму - це ведичний індуїзм, заснований на священних текстах індуїзму, особливо на ведичних писаннях, найважливішим і прадавнім з яких прийнято вважати "Риг-Веду". Третій різновид індуїзму - ведантичний індуїзм — базується на Упанішадах — релігійно-філософських трактатах, які примикають до чотирьох Ведам. Напрямок йоги в індуїзмі являє собою його четвертий різновид, представлений у "Йога-Сутрах" Патанджалі. П'ятий вид індуїзму - це дхармічний індуїзм, котрий проявляється у повсякденному слідуванні певним моральним підвалинам. Він широко розповсюджений і його відрізняє невизначеність відносно приналежності до якої-небуть конкретної філософської школи або течії. Шостим типом індуїзму виступає бгакті, або шлях любовного відданого служіння Богу в одній з Його форм або іпостасей.

Учені не можуть сформулювати загальну доктрину, яку прийняли б усі напрямки індуїзму. Однак, існують основні вірування, які розділяють всі індуси –

* Дгарма — моральний борг, етичні зобов'язання.

* Самсара — круговорот народження та смерті, віра у перевтілення душі після смерті в тіла тварин, людей, богів.

* Карма — віра у те, що порядок перероджень визначається зробленими під час життя вчинками та їх наслідками.

* Мокша — звільнення із круговороту народження і смерті самсари.

* Йога у її різних напрямках.

Юдаїзм — одна з стародавніх етнічних релігій, релігія давніх юдеїв, що проживали на території Палестини та віруючих сучасних євреїв, заснована, відповідно до Старого Заповіту, на заповітах Бога Аврааму близько 2000 до Р.Х. і поновлена заповітами Мойсея близько 1200 до Р.Х.

Базується на концепції всюдисущого вічного бога, чия воля та особливе ставлення до єврейського народу відбиті в Торі. У Тору входять перші п'ять книг Біблії (П’ятикнижжя (створено 528 р. до Р.Х.)), що містять історію, закони і правила життя для гідної поведінки.

Основний принцип юдаїзму — віра в єдиного Бога, що сформувалася поступово шляхом злиття понять: Бог отців, Ягве (що був у давніх юдеїв богом гір та пустель), та Господь — грізний бог, який з`явився перед Мойсеєм. Бог Старого Заповіту має багато імен: Ягве, Й-Г-В-Г(ім'я, що не промовляється ніколи, навіть під час читання сакральних текстів та молитов) , Елохім - в залежності від контексту їх вживання. В юдаїзмі були заборонені криваві жертви.

Юдеї вірять в загробне життя (Садукеї не вірять в загробне життя), але найбільшу увагу юдаїзм приділяє земному життю. Засновником можна вважати Мойсея (жив бл. 1250 р. до Р.Х.), якому Бог передав Тору (заповіт). В основі юдаїзму лежить Тора, або “закон” – п'ять перших книг єврейської Біблії. Тора означає не тільки “закон”, а і “вчення”, “настанова”. Тора містить у собі вчення Бога про себе самого, про мету творіння і про те, що його народ мусить бути покірним йому. Читання Тори — найважливіша частина служби в синагозі (зібранні), там же віруючі звертаються до Бога з молитвою.

Тора містить 613 заповідей: 238 наказів і 365 заборон — це настанови Бога, яким мають слідувати віруючі.

Язичництво — будь-яка політеїстична релігія.

У Біблії язичниками названо, поміж іншими, давніх греків та римлян, що мали пантеони богів, яким вони поклонялися. (Серед найвідоміших: (грец.) Зевс, Аполон, Афіна, Деметра, Гефест; (рим.) Юпітер, Марс, Венера, Меркурій, Нептун).

На даний час під поняттям «язичництво» розуміють народні вірування та релігії, які поширені на планеті Земля і мають своєрідні ознаки (передусім іманентність божественного, культ предків, священний героїзм тощо).

Язичництво Русі. На Русі (у Києві) язичництво існувало офіційно до введення християнства. Найвідомішими руськими богами були: Сварог (бог небес), Ярило (бог сонця та весни), Дажбог (бог сонця та багатства), Велес (або Волос) (бог скота), Перун (бог грому), Род (бог народження). Язичництво скасував князь Володимир у 988 році, а замість нього було введено християнство візантійського (східного) обряду - православ'я. Попри намагання знищити будь-які прояви язичництва серед населення Русі, деякі язичницькі культи та обряди ще довго зберігалися та відправлялися потай, а деякi трасформувалися у християнські обряди з елементами язичництва (коломийки, веснянки, колядки, щедрівки, корогоди, свято Івана Купала, масляна) (оскільки православна церква намагалася підлаштувати язичницькі свята під християнські, щоб полегшити ідеологічне загарбання Русі) та й протривали дотепер.

Язичництво було цілісним способом життя, а не релігією у сучасному значенні цього слова. Божественне у язичництві іманентне - тобто розчинене у всьому навколо (тоді, як у більшості монотеїстичних релігій - трансцендентне, тобто відділене від видимого світу). Також язичництво є внутрішнім - переживання божественного відбувається передусім усередині конкретної людини, тоді як більшість семітських релігій - зовнішні (цінується передусім зовнішній вияв вірувань та релігійних переживань).

Національні релітії

Будди?зм — найдавніша з трьох світових релігій (поряд з ісламом і християнством), заснована на вченні Будди Ґотами Cак'ямуні, який жив приблизно з 563 до 483 року до н.е.

Основні положення буддизму викладені в Чотирьох благородних істинах: життя неминуче пов'язане зі стражданнями; причиною страждання є жадоба чуттєвих насолод; щоб уникнути страждань, треба звільнитися від цієї жадоби і досягти повного заспокоєння - Ніббани (санскр. Нірвани).

Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик – покласти край стражданням та досягти вгасання (Ніббана) жадоби, злості та омани, і тим самим досягти Пробудження (Бодхі).

Буддійська етика побудована на засадах незавдання шкоди та помірності. Виховання при цьому спрямоване на розвиток моральності (сіла), зосередженості (самадхі) та мудрості (пання). За допомогою медитації буддисти пізнають механізми роботи розуму та причинно-наслідкові зв'язки між тілесними та психічними процесами.

Хоча буддизм не заперечуе існування божествених істот (вони згадуються в буддійських текстах), він не приписує їм повноважень творіння, спасіння або суду. Вважається, що вони, як і люди, мають певний вплив на події в світі. Деякі буддійські школи звертаються до них за допомогою ритуалів.

Іслам — наймолодша світова релігія. За даними всесвітньої ісламської ліги, 1990 р. в різних країнах налічувалося понад 900 млн. послідовників ісламу. Мусульмани живуть більше як у 120 країнах світу. В 35 країнах вони становлять 95-99 % населення, в 13 державах — впливову меншість, у 28 країнах іслам є державною релігією (Іран, Пакистан, Мавританія).

Термін „іслам” у перекладі з арабської означає „покірність”, а того, хто прийняв релігію, називають відданим (з араб. — мусульманином).

Виникнення та поширення мусульманської релігії пов`язане з життям та діяльністю пророка Мугаммада. За уявленнями мусульман Мухаммад - посланець Всевишнього, через якого людям було передано текст Корану (з араб.

Іслам виник на початку VII століття на Аравійському півострові.

Засновник ісламу - пророк Мугаммад приблизно з 610 р. закликав у своїх проповідях вірити лише в одного Бога (Аллаха) і бути покірним його волі.

Основні джерела ісламу: Коран - священна книга мусульман, в якій зафіксовані ідеї та принципи віровчення Мугаммада; Сунна - зібрання текстів («хадісів»), які містять висловлювання пророка Мугаммада щодо норм права, звичаїв, правил поведінки.

Основне кредо ісламу (шахада): «Немає нікого гідного поклоніння, крім Бога, і Мугаммад - пророк його». Аллаг - у перекладі з арабської позначає "цей Бог", це також є одним з Його імен, яких взагалі є 99. Такі як Милостивий, Милосердний, Той, що Дає, Забирає, Вибачає, Карає і так далі. Основні напрями в ісламі: ортодоксальний - сунізм і опозиційний - шиїзм.

Мусульмани вважають, що Бог зробив одкровення в Корані Мухаммеду, Бог навернув пророка, і беруть до уваги Коран і сунна (слова і справи Мухаммеду) як фундаментальні джерела Ісламу. Вони не розцінюють Мухаммеда як засновника нової релігії, але як реставратор оригінальної монотеїстської віри Авраамаа, Мойсея, Ісуса, і інших пророків. Мусульманська традиція вважає, що євреї і християни спотворили одкровення, Бог надав цим пророкам змінений текст, вводячи різновид брехні.

Христия?нство — найбільша світова монотеїстична релігія, заснована Ісусом Христом і на заповідях Якого вона базується. Назва релігії пов'язана з іменем Христос, що грецькою означає Помазанець, Месія. Головні засади християнського віровчення викладені у Новому Заповіті, який є Священною та центральною Книгою християн. Християнський Новий Заповіт є новим примиренням між Богом та між усіма людьми через Самопожертву Христа за їх гріхи, на відміну від Старого Заповіту, який був заповітом закону лише між євреями (вибраним народом на той час) та Богом через посередництво Мойсея. Християнство розглядається завершенням та сповненням обіцянок, що звіщалися великими юдейськими пророками у Старому Заповіті. Таким чином Старий та Новий Заповіт складають єдине ціле Біблію — джерело духовного живлення християн.

Христия?нство — є віровченням про Всезнаючого, Всюдисущого та вічного Бога Творця неба і землі (Бога Отця Вседержителя), Його єдинородного несотворенного Сина — Господа Ісуса Христа (Бога Ісуса Христа), та Животворчого Святого Духа, що говорив через пророків (Бога Духа Святого), Їх Єдину Волю та Сутність у Святій Трійці. Центральне місце в християнстві займає втілення та зшестя на землю Сина Божого з метою спасіння людства від гріха жертівним Розп'яттям на Голгофі, Його Воскресіння, Вознесіння на Небо та Друге Пришестя судити усіх живих та мертвих людей. Християнство визнає існування світу видимого і світу невидимого (світу духовного), безсмертної людської душі та ангелів), визначає природу людини — її сотворення, гріхопадіння (перворідний гріх) та Викуплення Христом, її майбутню долю — воскресіння мертвих і страшний суд, її вічне блаженство (рай) або вічне прокляття (пекло). Віруючі послідовники цих догматів звуться християнами, беруть участь в видимому поклонінні Христу в церквах (місцях особливої присутності Бога) і духовному служінні цьому Богові через сповнення Його настанов, покаяння у випадку їх порушення, регулярно спілкуються з Ним через молитву. Сотні християн покидають світське життя і віддаляються в монастирі чи скити (див. ченці), щоби повністю посвятити себе служінню та хвалінню Христа. Християнство вчить, що метою людського життя є освячення людини, повернення до первинної природи, через обоження людини через причастя в Бозі Христі, завдяки Його Викупительній Самопожертві за людські гріхи. Особи, що досягли такого освячення, часто через мучеництво на взірець Христа і визначилися найвищими чеснотами християнської побожности, прославившись чудами, шануються у традиційному християнстві як святі.