<<
>>

Зовнішні фактори продуктивності.

Перша група включає фактори, що діють у напрямку підвищення про­дуктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва та соці­альних умов життя трудящих. Другу tpyny становлять фактори, що нега­тивно відбиваються на продуктивності праці: несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна об­становка.

На рівні окремого підприємства чи організації усі фактори можна поділити на внутрішні і зовнішні. Перші включають рівень технічної озброєності підприємства, ефективність технології, енергооснащеність, організацію праці і виробництва, дієвість систем стимулювання, навчан­ня кадрів і підвищення кваліфікації, поліпшення структури кадрів і ін., тобто все те, що залежить від колективу підприємства і його керівників. До зовнішніх^ факторів слід віднести: зміни асортименту продукції і її і рудомісткості в зв'язку зі зміною державних замовлень чи попиту та пропозиції на ринку; соціально-економічні умови в суспільстві і регіоні; ріиень кооперації з іншими підприємствами; надійність матеріально-тех­нічного постачання, природні умови і т. п. Внутрішні і зовнішні фактори можна розглядати також за принципом рівня регулювання, тобто ті, які може регулювати суб'єкт, що хазяює (управління, організація, трудові підносний, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умо-іні праці, інновації й ін.), і ті, що знаходяться поза сферою регулювання суб'єкта, що хазяює (політична ситуація в країні й у світі, рівень розвит­ку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, загаль­ний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури й ін.).

За своїм внутрішнім змістом і сутністю усі фактори прийнято поєдну-ішти в три основні групи:

1.) матеріально-технічні, пов'язані з рівнем розвитку техніки і техноло­гії, впровадженням у виробництво наукових відкриттів і розробок, удос­коналюванням знарядь і засобів праці;

2) організаційні, обумовлені організацією виробництва, праці і управ­ління;

'Л) соціально-економічні, пов'язані зі складом працівників, рівнем їхньої кваліфікації, умовами праці і побуту, відношенням працівників до ііллсності, ефективністю стимулювання праці і зацікавленістю в кінцевих результатах виробництва, тобто з усім, що стосується людини і її став­лення до праці.

Матеріальною основою підвищення продуктивної сили праці і її продуктивності є розвиток науки, техніки і технології, впровадження у ви­робництво їхніх досягнень, тому група матеріально-технічних факторів звичайно розглядається як провідна і визначальна.

До матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці відноситься підвищення технічної й енергетичної озброєності праці на основі безупинного розвитку науково-технічного прогресу. Головними напрямками науково-технічного прогресу у виробництві є: механізація виробництва з переходом до автоматизації; збільшення одиничних по­тужностей машин і устаткування з підвищенням енергооснащеності пра­ці; електрифікація виробництва; хімізація виробництва в ряді галузей промисловості і сільському господарстві; створення принципово нових технологій, що забезпечують інтенсифікацію виробництва і різке скоро­чення витрат живої праці; зниження матеріалоємності продукції й еконо­мія матеріальних ресурсів; поглиблення спеціалізації машин і устатку­вання. Важливе значення має освоєння нових могутніх джерел енергії — атомної, внутрішньоядерної, геотермальної, космічної.

У результаті дії матеріально-технічних факторів у багато разів зростає продуктивна сила праці і знижується технологічна трудомісткість про­дукції.

До організаційних факторів зростання продуктивності праці відно­ситься організація виробництва на рівні підприємств, галузей і націо­нального господарства в цілому. Велике значення тут мають розміщення підприємств по території, організація транспортних зв'язків як усередині країни, так і з зарубіжжям; спеціалізація підприємств і їхня надійна по­дальша кооперація; організація матеріально-технічного постачання, енер­гопостачання, ремонтного обслуговування і т. д. Усередині підприємств найважливішими задачами поліпшення організації виробництва є: підви­щення якості планування з урахуванням перспективних потреб ринку, що розвивається; організаційно-технічна підготовка виробництва; своє­часне впровадження нової техніки і технології; модернізація діючого устаткування; забезпечення поточних і капітальних ремонтів і безпере­бійної роботи машин, механізмів, устаткування, апаратури, а також чітка організація внутрішньозаводського матеріально-технічного постачання.

Особливе місце серед організаційних факторів займає організація пра­ці. Вона тісно пов'язана з організацією виробництва і включає такі на­прямки: раціональні поділ і кооперацію праці між різними категоріями, групами працюючих і між окремими виконавцями; організацію й обслу­говування робочих місць; поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці з доведенням їх до комфортних, усунення всіляких виробничих шкідли-востей і небезпек; підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів; вивчення і системне поширення передових прийомів і методів праці; організацію раціональних, науково обґрунтованих режимів праці і відпочинку; зміцнення трудової і виробничої дисципліни. Велике значення в сучасних умовах мають розвиток бригадної й інших організаційних форм колективної праці, упровадження підрядних, орендних форм орга­нізації і стимулювання праці, розвиток багатоверстатного і багатоагрегат-иого обслуговування в умовах автоматизованого і нанівавтоматизованого виробництва. Усі ці напрямки зводяться до системи наукової організації праці.

Організація управління виробництвом також включає ряд важливих напрямків. На рівні управління господарством країни в її задачі входять створення галузевих і територіальних органів керування підприємства­ми, забезпечення їхньої ефективної взаємодії, координація роботи під­приємств як усередині країни, так і з ближнім зарубіжжям. На підпри­ємствах задачами організації управління є створення економічної і дієвої управлінської структури, укомплектування всіх підрозділів компетент­ними керівниками і фахівцями, їхнє правильне розміщення і викорис­тання; в економічній сфері — організація внутрішньогосподарського гос­прозрахунку, оренди, акціонування підприємств, ефективного стимулю­вання праці, а також контроль за виробництвом, реалізацією продукції і всіма економічними показниками.

Всі організаційні фактори тісно взаємозалежні і являють собою єдину систему організації виробництва, праці і управління. Неповне викорис­тання організаційних факторів, наявність організаційних недоліків від­биваються на використанні робочого часу і через цей екстенсивний по­казник впливають на продуктивність праці. Усі втрати робочого часу, викликані недоліками в організації праці і виробництва, за інших рівних умов, майже прямо пропорційно знижують продуктивність праці, а ско­рочення втрат забезпечує її зростання.

<< | >>
Источник: Шпаргалки.com. Відповіді на екзамен Економіка праці та соціально-трудові відносини (ЕП та СТВ). 2016

Еще по теме Зовнішні фактори продуктивності.: