Трудові ресурси як соціально-економічна категорія.

Трудові ресурси являють собою категорію, що займає проміжне поло­ження між економічними категоріями «населення» і «сукупна робоча сила». Стосовно наявного складу до трудових ресурсів входить усе пра­цездатне населення, зайняте незалежно від віку в сферах суспільного господарства й індивідуальної трудової діяльності (рис.

Трудові ресурси ~ це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знанням здатна працювати в на­родному господарстві.

У структурі трудових ресурсів з позиції їхньої участі в суспільному виробництві виділяють дві частини: активну (функціонуючу) і пасивну (потенційну).

Поняття «трудові ресурси« ширше, ніж поняття «економічно актив­не населення», оскільки включає ще і працездатних непрацюючих людей та тих, що навчаються на денному відділенні. Реально за поняттям «трудові ресурси» стоїть кількість населення, яку можна при­мусити працювати, тобто яка фізично здатна працювати. Поняття ж «економічно активне населення» — це та реальна частина трудо­вих ресурсів, що добровільно працює або хоче працювати. Оскільки Україна обрала курс на побудову вільного демократичного суспіль­ства і в її Конституції проголошена заборона примусової праці, по­няття «трудові ресурси» поступово втрачає своє економічне зна­чення. Адже ресурсами можна називати лише реальні джерела за­доволення споживання (у даному випадку — споживання робочої си­ли).

До трудових ресурсів в Україні відносяться: а) населення в працездат­ному віці, за винятком непрацюючих інвалідів праці і війни І і II груп і непрацюючих осіб працездатного віку, що одержують пенсії по старості па пільгових умовах; б) населення молоділе і старше працездатного віку, зайняте в народному господарстві.

Величина трудових ресурсів залежить від офіційно встановлених віко-ііих меж — верхнього і нижнього рівнів працездатного віку, частки пра­цездатних серед населення працездатного віку, чисельності осіб, що бе­руть участь у громадській праці та тих, хто знаходиться за межами пра­цездатного віку.

Вікові межі встановлюються в кожній країні чинним законодавством. В Україні працездатним віком вважається: у чоловіків — 16—60 років, у жінок — 16—55 років. Межі працездатного віку в різних країнах неодна­кові. У ряді країн нижня межа встановлена 14—15 років, а в окремих країнах — 18 років. Верхня межа в багатьох країнах складає 65 років для нсіх чи 65 років — для чоловіків і 60—62 роки — для жінок.

В Україні законодавча влада неодноразово розглядала питання про необхідність збільшення вікового порога: для чоловіків — з 60-ти до 65-ти років, для жінок — з 55-ти до 60-ти років. Однак важке економічне становище працюючого населення, низька тривалість життя, висока смертність у працездатному віці змушують державу відкладати вирішен­ня цього питання до більш сприятливого часу.

Провідну роль у трудових ресурсах відіграє населення в працездатно­му віці.

Працездатне населення — це сукупність осіб, переважно працездатно­го віку, здатних за своїми психофізіологічними даними до участі в тру­довій діяльності.

На практиці розрізняють загальну і професійну працездатність. За­гальна працездатність припускає наявність у людини фізичних, психофі­зіологічних, вікових даних, що визначають здатність до праці і не зумов­люють необхідність спеціальної підготовки. Професійна працездат­ність — це здатність до конкретного виду праці, що здобувається в про­цесі спеціального навчання.

Чисельність трудових ресурсів може бути збільшена за рахунок при­родного приросту населення в працездатному віці, скорочення частки непрацездатних серед осіб працездатного віку, перегляду вікових меж працездатності.

У сучасних умовах основними джерелами поповнення трудових ре­сурсів є: молодь, котра вступає в працездатний вік; військовослужбовці, що вивільняються зі збройних сил у зв'язку зі скороченням чисельності армії; вимушені переселенці з країн Балтії, Закавказзя, Середньої Азії.

5.