Сутність і завдання організації праці.

У широкому розумінні організація праці — це «приведення трудової діяльності у визначену систему, що характеризується внутрішньою упо­рядкованістю, погодженістю і спрямованістю взаємодії людей для реалі­зації спільної програми чи мети».

Організація праці па підприємстві — це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок і умови поєднання і здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців і їхніх груп із засобами праці й один з одним для досягнення поставленої мети спільної діяльності і забезпечення наміченого соціально-економічного ефекту.

Виходячи з наведеного визначення, можна виділити три основні ком­поненти мети організації праці (чи три критерії її раціональності):

• предметний — забезпечення передбачуваного обсягу виробництва про­дукції (робіт, послуг) необхідної якості в необхідний термін;

• економічний — досягнення предметної мети діяльності при максималь­ній економічній віддачі кожної одиниці використовуваної живої праці (оцінюваної як продуктивність праці чи зарплатомісткість реалізова­ної продукції) і сукупних витрат на виробництво (оцінюваних за шка­лою рентабельності);

• соціальний — у широкому значенні його можна визначити як гумані­зацію праці (удосконалення її умов і змістовності, підвищення якості трудового життя, розвиток і реалізація трудового потенціалу праців­ника, оптимізація особистіших відносин у процесі трудової діяльнос­ті, в кінцевому підсумку формування задоволеності працею).

Ціль організації праці досягається в ході розв'язання таких основних груп завдань:

• економічні: ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (включаючи скорочення його резервоутворюючих пря­мих і прихованих витрат), зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужніс­тю, підвищення якості продукції;

• організаційні: визначення порядку і послідовності виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперебійної роботи виконавців, забезпечення повної і рівномірної їхньої завантаженості, індивідуаль­ної і колективної відповідальності за результати діяльності, створення діючої системи стимулювання праці, а також системи її нормування, що відповідає специфіці виробничої діяльності;

• психофізіологічні: оздоровлення і полегшення праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення їхньої психологічної суміс­ності і відповідності їхніх психофізіологічних характеристик особли­востям трудової діяльності;

• соціальні: підвищення змістовності і привабливості праці, створення умов для розвитку працівників, підвищення їхньої кваліфікації і роз­ширення професійного профілю, реалізація їхньої трудової кар'єри і підвищення їхнього добробуту.

В умовах ринкової конкуренції ефективність діяльності стає вирі­шальною передумовою не лише розвитку, а й виживання підприємства. Тому суттєво зростає значення всіх факторів, що впливають на резуль­тативність виробництва.

Організація праці повинна розглядатися: по-перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов'язаних елементів і відповідає цілям виробництва; по-друге, як систематична діяльність людей з впро­вадження нововведень в існуючу організацію праці для приведення її до відповідності з досягнутим рівнем розвитку науки, техніки та технології.

Праця людей у процесі виробництва організується під впливом роз­витку продуктивних сил і виробничих відносин. Тому організація праці завжди має дві сторони: природно-технічну і соціально-економічну. Ці сторони тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють і визначають зміст організації праці.

У змісті організації праці, виходячи з особливостей вирішуваних зав­дань, виділяють такі елементи:

• поділ і кооперування праці, що передбачає науково обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне гру­пування і комбінування працівників у виробничі колективи;

• нормування праці, що передбачає ретельний розрахунок норм витрат праці на виробництво продукції і послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва;

• організація й обслуговування робочих місць, що включає їх раціональ­не планування й оснащення у відповідності з антропометричними і фізіологічними даними та естетичними смаками людини; ефективну систему обслуговування робочих місць; їх атестацію та раціоналізацію;

• організація добору персоналу та його розвиток, що включає плануван­ня потреби в робочій силі, профорієнтацію і профдобір, наймання персоналу, розробку концепції розвитку персоналу та ЇЇ реалізацію;

• покращання умов праці, що передбачає усунення шкідливості вироб­ництва, надлишкових фізичних, психологічних емоційних навантажень, естетику виробництва, формування системи охорони і безпеки праці;

• ефективне використання робочого часу, оптимізація режимів праці й відпочинку;

• раціоналізація трудових процесів, впровадження оптимальних прийомів і методів праці;

• планування й облік праці;

• мотивація праці;

• зміцнення дисципліни праці.

На різних підприємствах праця організовується в різноманітних формах. До основних факторів, що спричиняють цю різноманітність, належать:

1) науково-технічний прогрес, систематичне вдосконалення техніки і технології;

2) система організації виробництва;

3) психофізіологічні фактори й особливості екологічного середовища;

4) фактори, пов'язані з характером завдань, що вирішуються в різних ланках системи управління виробництвом.

Організація праці має змінний зміст. Мірою розвитку матеріально-технічної бази виробництва і підвищення культурно-технічного рівня працівників є зміни в організації праці. Механізація, застосування нових видів енергії і матеріалів для виготовлення нових видів товарів змінюють якісний зміст трудових процесів і, відповідно, потребу в кількості праців­ників, їх професійний і кваліфікаційний склад.

Нині в закордонній практиці організації праці основною вважається концепція якості трудового життя, що охоплює як фізичне, так і соціаль­не середовище перебування працівника. Саме частиною цієї глобальної концепції стала теорія гуманізації праці. У її основі лежить визнання того факту, що середовище впливає на емоційний і психічний стан лю­дини і відповідно на результати його праці.