Сутність попиту і пропозиції на робочу силу.
У своїй діяльності фірми (підприємства) об'єднують різні фактори виробництва, передусім, капітал і працю, для того щоб випустити товари чи зробити послуги, що продаються на ринку продуктів.
Загальний обсяг продукції, що випускається, і те, як фірми об'єднують працю і капітал, залежить від попиту на продукт, від того, скільки праці і капіталу вони можуть одержати за даними цінам, і від вибору тих технологій, що маються в їхньому розпорядженні. Коли ми вивчаємо попит на працю, то хочемо з'ясувати, яким чином число робітників, зайнятих на підприємстві чи на ряді підприємств, залежить від тих змін, що відбуваються в одному чи більш ніж у трьох зазначених вище факторах. Аби спростити характер дискусії, ми будемо розглядати ту чи іншу зміну окремо від інших факторів.
Зміни в зарплаті
Здебільшого особливий інтерес становить питання про те, яким чином число працівників (чи іншими словами, число загальних годин, витрачених на працю), на працю яких існує попит, змінюється, коли змінюється заробітна плата. Припустимо, що ми можемс змінювати заробітну плату, що виплачується в тій чи іншій галузі промисловості впродовж тривалого часу, але при цьому залишаються без зміни рівні використовуваної технології й устаткування, умови, на яких надається капітал, і співвідношення між ціною на продукт і попитом на продукт. Що відбулося б з кількістю необхідної праці, якби ставка заробітної плати виросла?
По-перше, більш висока заробітна плата передбачає більш високу вартість виробництва і звичайно більш високу ціну на продукт. Споживач реагує на більш високі ціни тим, що купує менше, роботодавці прагнуть скоротити випуск готової продукції. Знижений рівень виробництва, у спою чергу, веде до зниження зайнятості (за всіх інших рівних умов). Таке скорочення зайнятості називається ефектом масштабу, тобто пере-нага меншої зайнятості при меншому масштабі виробництва.
По-друге, при зростанні заробітної плати передбачалося, що ціна капіталу не змінюється принаймні спочатку, роботодавці прагнуть зберегти мартість виробництва шляхом застосування такої технології, що великою мірою спиралася б на капітал, а не на робочу силу. Таким чином, якщо заробітна плата підвищиться, рівень зайнятості знизиться через зрушення до капіталомісткого способу виробництва. Цей другий вплив може бути названо ефектом заміщення, оскільки в міру зростання заробітної плати в процесі виробництва капітал заміняє робочу силу.
Крива попиту на працю показує, яким чином потрібний рівень зайнятості, що обміряний або числом робочих годин, або числом працівників, змінюється у зв'язку зі зміною вартості робочої сили при інших незмінних факторах, що впливають на шкалу попиту. Наголошуємо, що й у ці фактори входять рівень попиту на продукти, умови, за яких здобувається капітал, і наявна технологія.
Якщо заробітна плата змінюється, а інші фактори ні, тоді можна розраховувати зміни в кількості необхідної робочої сили, пересуваючи або вгору, або вниз по кривій попиту (рис. 7.5.).
Крива попиту на працю показує потребу в робочій силі як однієї з функцій ставки заробітної плати. Коли змінюється заробітна плата, а інші фактори залишаються незмінними, попит на працю рухається уздовж кривої. Однак коли змінюється один з інших факторів, тоді зрушується сама крива попиту на працю, Якщо виникає необхідність у збільшенні кількості праці при даній ставці заробітної плати, то крива попиту зрушується вправо, якщо потрібно менше праці при кожній переважаючій ставці заробітної плати, тоді крива попиту зрушується вліво.
Якщо попит на працю пред'являють фірми, то пропозиція праці виходить від тимчасово незайнятих працівників. Яким же чином люди приймають рішення про вихід (чи про невихід) на ринок? Насамперед, вони керуються оптимальним розподілом свого часу між працею (оплачуваною зайнятістю) і дозвіллям (неоплачуваним проводженням часу).
А це, у свою чергу, залежить від величини корисності, що приносять людині «праця» і «дозвілля».Аспекти життєвого циклу в пропозиції праці. Оскільки ринкова продуктивність (заробітна плата) і продуктивність у домашньому господарстві змінюються впродовж життєвого циклу людини, змінюється також кількість годин, що вона пропонує на ринок праці. У молодому віці люди витрачають на роботу відносно невелику кількість годин у порівнянні з більш пізнім етапом, більше часу вони витрачають на навчання. По досягненню похилого віку люди ідуть на пенсію, повністю, або частково припиняючи роботу. У середньому віці (25—50 років) більшість чоловіків постійно беруть участь у робочій силі, однак рівень участі заміжніх жінок у робочій силі збільшується з віком.
Рішення індивіда про те, яку кількість праці запропонувати, можна аналізувати як своєрідний «компроміс» між двома товарами: дозвіллям і цупленими споживчими благами. Дозвілля необхідне для розваги, від-ноилення сил, виконання домашніх обов'язків. Час, витрачений на доз-иілля, не зайнятий основною роботою і, отже, він і не використовується цди одержання доходу, що може бути витрачений на придбання споживчих благ. Вибираючи між цими можливостями, споживачі зіштовхують-си л двома основними обмеженнями:
1) обмеженість часу в добі 24 години, який можна використовувати тільки на роботу і дозвілля;
2) погодинна ставка заробітної плати, що визначає купівельну спроможність індивіда.
Погодинну ставку заробітної плати можна розглядати як альтернативну вартість праці, тому що вона є грошовим еквівалентом товарів і по-'- слуг, що жертвує індивід для насолоди додатковою годиною дозвілля. 11 ідвищення ставки заробітної плати впливає на вибір між працею і доз-иіллям двояко:
1. Діє ефект заміщення: підвищення ставки заробітної плати збільшує альтернативну вартість праці, з'являється стимул заміни дозвілля на працю (і, отже на товари, куплені за рахунок додаткових заробітків).
2. Підвищення ставки заробітної плати створює «ефект доходу», скорочуючи кількість відпрацьованих годин.
Більш висока ставка заробітної плати — за умови, що ціни на послуги залишаться незмінними — підвищує реальні доходи робітників. Маючи вищі доходи, робітники схильні споживати більше нормальних товарів і менше — товарів нижчої якості. Дозвілля є «нормальним товаром». Як тільки доходи починають рости, люди, за інших рівних умов, звичайно прагнуть більше відпочивати, скорочуючи робочий час. Отже, сам по собі «ефект доходу» від підвищення заробітної плати виразиться в скороченні кількості праці, пропонованої робітником.
Як показано на рисунку, величина доходу від підвищення ставки заробітної плати залежить від відносної сили «ефекту доходу» і «ефекту заміщення». Загальновизнано, що у випадку дуже низької заробітної плати переважає «ефект заміщення», і тому кількість праці, пропонована індивідами при підвищенні заробітної плати, зростає. Однак у міру росту заробітної плати посилюється дія «ефекту доходу». Здається, що люди починають відноситися до дозвілля як до предмета розкоші. Після того, як вони забезпечили собі визначений рівень матеріального благополуччя, починають витрачати дедалі менше і менше часу на роботу. Якщо стане діяти ця модель, крива пропозиції індивідом своєї праці буде мати вигнуту форму, як показано на рисунку. Поки функція зростає на відрізку низької заробітної плати, домінує «ефект заміщення», при убуванні функції на відрізку високої заробітної плати превалює «ефект доходу».
З одного боку, більш висока заробітна плата може збільшити кількість праці, пропонованої індивідом, тому що додатковий доход компенсує час, витрачений на відпочинок. З іншого — більш висока заробітна плата дозволяє людині витрачати менше часу на роботу і зберігати при цьому високий життєвий рівень. Узяті разом, розглянуті впливи дають криву пропозиції індивідом своєї праці, що має, як показано на рисунку, вигнуту форму. Така ситуація характерна для розвинутих країн, де високий рівень добробуту забезпечує людині можливість більше часу витрачати на дозвілля.
Хоча економічна теорія не в змозі передбачити який з ефектів буде домінувати, вона може сприяти формуванню більш зваженої економічної політики. Важливим прикладом цієї політики можна назвати мотиваційний ефект ставки прибуткового податку.