Суб'єкти соціального партнерства.
Важливим питанням у системі соціального партнерства є розподіл ролей між соціальними партнерами.
Держава, як правило, бере участь у соціальному партнерстві на національному, регіональному та галузевому рівнях, виконуючи функції гаранта, контролера, умовлювача, арбітра та ін.
По-перше, держава — гарант основних громадянських прав, які дуже важливі для вільної реалізації прав працівників і підприємців, для ефективного функціонування будь-якої системи соціально-трудових відносин. Як гарант держава організує, координує і регулює соціально-трудові відносини. У межах цієї функції держава розроблює правові основи і організаційні форми соціального партнерства, правила і механізми взаємодії сторін, встановлює обґрунтовані розміри і порядок визначення мінімальних соціально-трудових стандартів (мінімальної заробітної плати, соціальних пільг і гарантій тощо). У межах цієї функції держава може виступати як незалежний регулятор соціально-трудових відносин, встановлюючи юридичні рамки, що захищають права профспілок і трудящих і закладають організаційні та процедурні основи колективних переговорів і вирішення трудових конфліктів.
По-друге, держава як сторона на переговорах і в консультаціях бере » участь у соціальному партнерстві з метою розробки і проведення в життя ? соціальної, економічної та промислової політики в країні.
По-третє, у періоди економічних труднощів з метою недопущення, наприклад, інфляції держава може виконувати функції умовлювача. У таких випадках держава вмовляє роботодавців і профспілки не приймати такі рішення щодо заробітної плати, які вона вважає інфляційними і такими, що підривають конкурентоспроможність тих чи інших галузей економіки. Якщо вмовляння з боку провідних посадових державних осіб виявляється замало, уряд може покликати на допомогу громадську думку, щоб посилити тиск на суб'єктів соціального партнерства.
Останнім часом у країнах Західної Європи почастішали випадки застосування з боку держави таких методів, як погроза прийняття законодавчих мір у разі нездатності соціальних партнерів прийти до згоди.Крім умовляння, держава може застосувати також і контроль. Най-жорсткіші форми контролю полягають у законодавчому замороженій заробітної плати, встановленні граничних розмірів надбавок тощо.
По-четверте, держава бере на себе функцію арбітра в разі виникнення трудових конфліктів унаслідок проведення переговорів і тлумачення положень угод і договорів. У багатьох країнах віддають перевагу розв'язанню трудових конфліктів через примирливі та арбітражні процедури під егідою третьої сторони — держави. У деяких країнах функції арбітра виконують урядові служби примирення, в інших — незалежні від уряду органи примирення і посередництва (служба консультацій, примирення іі арбітражу у Великобританії, федеральні служби посередництва і примирення в США, Комісія з трудових суперечок у Японії тощо). Останні користуються більшою довірою з боку соціальних партнерів' завдяки нейтральному характеру примирливого механізму.
Зважаючи на те, що внаслідок таких трудових конфліктів, як локаути і страйки, завмирає виробництво і всі три сторони несуть певні економічні пірати, законодавством деяких зарубіжних країн надано право урядовим структурам втручатись, використовуючи примусовий арбітраж. У таких випадках публічно обрана комісія, до якої входять представники обох сторін ринку праці, розроблює обов'язкові угоди між роботодавцями і працівниками, які діятимуть у період між колективними переговорами.
По-п'яте, в умовах соціальної ринкової економіки держава залишається крупним роботодавцем, і її політика в соціально-трудових відносинах у державному секторі суттєво впливає на трудові відносини загалом. Така ситуація виникає тоді, коли дві функції держави — як роботодавця іі арбітра — не розмежовані. Тільки роз'єднавши ці дві функції, можна підвищити соціальну відповідальність адміністрації підприємств, галузевих органів управління виробництвом і підвищити роль держави як гаранта прав усіх учасників виробничого процесу.
Досягти такого роз'єднання функцій, наприклад, в Україні можна, відокремивши державні органи управління економікою від державних органів, які уособлюють владу як суспільно-політичну структуру, відповідальну за всі сторони життєдіяльності суспільства. Є пропозиція, наприклад, надати право Міністерству економіки України (або іншому міністерству) на вищому рівні представляти інтереси роботодавців державного сектора економіки, а Міністерству праці і соціальної політики України — представляти в тристоронньому переговорному процесі державу як арбітра.Велике значення в організації соціального партнерства в Україні має вивчення й узагальнення закордонного і першого вітчизняного досвіду в цій сфері.
Цей досвід дає багатий фактичний матеріал, що дозволяє переконатися и необхідності тристороннього співробітництва в соціально-трудовій сфері.
Так, наприклад, у рішеннях з'їзду британських тред-юніонів (вересень 1991 р.) говориться про розробку і застосування з метою «соціального партнерства на роботі» разом з підприємцями спеціальних процедур для врегулювання скарг трудящих, трудових суперечок і дисциплінарних питань.
Підприємці в скандинавських країнах виражають готовність враховувати справедливі інтереси трудящих, нові ідеї, стосовно гуманізації праці, підвищення зацікавленості і відповідальності робітника за її результати. У цьому смислі трудящі одержують пряму користь від соціального партнерства.
Профспілки , рогботодавці
19.