52. Резерви підвищення продуктивності праці та їх класифікація.
Резерви зростання продуктивності праці — це можливості більш повного використання продуктивної сили праці, усіх факторів підвищення її продуктивності за рахунок удосконалювання техніки, технології, поліпшення організації виробництва, праці управління.
Резерви тісно пов'язані з факторами зростання продуктивності праці. Якщо той чи інший фактор розглядати як можливість, то використання пов'язаного з ним резерву — це процес перетворення можливості в дійсність.Існує кілька класифікацій резервів зростання продуктивності праці.
По-перше, усі вони поділяються на дві великі групи: резерви поліпшення використання живої праці (робочої сили) і резерви більш ефективного використання основних і оборотних фондів. До першої групи відносяться всі резерви, пов'язані з організацією умов праці, підвищенням дієспроможності працюючих, структурою і розміщенням кадрів, створенням організаційних умов для безперебійної роботи, а також із забезпеченням досить високої матеріальної і моральної зацікавленості працівників у результатах праці. Друга група включає резерви кращого використання основних виробничих фондів (машин, механізмів, апаратури й ін.) за потужністю і за часом, а також резерви більш ощадливого і повного використання сировини, комплектуючих матеріалів, палива, енергії й інших оборотних фондів.
По-друге, резерви за ознаками можливостей їхнього використання поділяють на резерви запасу і резерви втрат. Наприклад, недовикористання устаткування чи потужності зі змінності роботи, вивчені, але ще не впроваджені передові методи праці, — резерви запасу. Втрата робочого часу, брак, перевитрата палива відносяться до резервів утрат.
У поняття резерви включаються також виробничі втрати робочого часу і непродуктивні витрати праці. Виробничі втрати робочого часу — це внутрізмінні і цілоденні простої, прогули і всі не передбачені планом неявки на роботу; непродуктивні витрати праці — зайві в порівнянні з плановими витрати праці внаслідок нераціонального використання знарядь і предметів праці, порушень установленого технологічного процесу.
За часом використання резерви поділяються на поточні і перспективні. Поточні резерви можуть бути реалізовані без істотних змін технологічного процесу і без додаткових капіталовкладень, перспективні резерви вимагають перебудови виробництва, більш досконалого устаткування, капітальних витрат і значного часу на підготовчі роботи.
Так само, як і фактори, резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи:
— соціально-економічні — визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили;
— матеріально-технічні — визначають можливості застосування більш ефективних засобів виробництва;
— організаційно-економічні — визначають можливості удосконалювання об'єднання робочої сили і засобів виробництва.
За місцевим виявлення і використання резерви поділяються на народногосподарські, галузеві і внутрівиробничі. Народногосподарські включають, насамперед, більш багаті природні ресурси і їхнє комплексне використання. До галузевих відносяться резерви, використання яких підвищує продуктивність праці працівників галузі в цілому, — спеціалізація підприємств, концентрація і комбінування виробництва, удосконалювання техніки і технології і ін. Внутрівиробничі резерви зростання продуктивності праці мають найважливіше значення, тому що в кінцевому підсумку всі їхні види виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємствах. Крім поділу на поточні і перспективні, вони ще поділяються на дві групи: резерви зниження трудомісткості продукції і резерви кращого використання сукупного робочого часу.
Виявлення наявних резервів здійснюється на основі аналізу рівня і динаміки продуктивності праці на окремих ділянках виробництва чи за видами праці у поточному і попередньому періодах. Основою методики аналізу є порівняння аналізованих показників із плановими. При цьому повинні бути перевірені й обґрунтованість планових завдань, у яких могли бути не цілком враховані всі особливості, і умови виробництва в планованому періоді, і його резерви.
Необхідно звертати увагу також на різні уточнення плану, внесені упродовж року, що викликають значні зміни інших показників — продуктивності праці, чисельності працівників, фонду оплати праці.Аналізу трудомісткості найважливіших видів продукції чи основних видів праці повинна бути приділена найсерйозніша увага. Трудомісткість продукції визначається кількістю праці, необхідної для виготовлення наміченої планом продукції, чи фактично витраченої на її виробництво. Вона обчислюється шляхом підсумовування витрат праці за всіма операціями при виготовленні кожного виробу, а потім і за усіма виробами виробничої програми.
Трудомісткість виміряється або в нормоднях (нормативна трудомісткість), або в фактичних днях, витрачених на виробництво продукції (фактична трудомісткість). Різниця між ними визначається ступенем виконання норм.
Зниження трудомісткості забезпечується передусім упровадженням нового, високопродуктивного устаткування і прогресивних технологій.
53.