Поділ і кооперація праці на підприємстві.

Поділ праці як спеціалізація трудової діяльності, що призводить до виділення і співіснування різноманітних її видів з доісторичних часів був основним фактором зростання її продуктивності.

Суспільний поділ праці — це диференціація в суспільстві соціальних функцій, що виконуються певними групами людей, і виділення в зв'язку з цим різних сфер суспільства (промисловість, сільське господарство, місто і село, наука і мистецтво, армія і т. д.), які, в свою чергу, поділя­ються на дрібніші галузі й підгалузі.

Технічний поділ праці — це диференціація видів трудової діяльності між підрозділами та працівниками підприємства, поділ трудового проце­су на ряд часткових функцій і операцій, спеціалізація працівників у про­цесі економічної діяльності.

Технічний події праці — це вихідний пункт організації праці, що, врахо­вуючи цілі виробництва, полягає в закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологіч­них операцій. Вирішення цього питання повинно передбачати не лише ви­моги раціонального використання робочих годин і кваліфікації працівни­ків, а й збереження змістовності праці, попередження ЇЇ монотонності, гар­монізацію фізичних та психічних навантажень на працівників тощо.

Розрізняють такі основні види поділу праці всередині підприємства:

1) функціональний — поділ праці між різними категоріями працівників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій і участі у виробничому процесі. Він проявляється в двох напрямках: а) виділен­ня в складі персоналу підприємства таких основних категорій: робітники і службовці (до службовців відносяться технічні виконавці, спеціалісти, керівники); б) поділ працівників на основних (що безпосередньо зміню­ють форму і стан предметів праці, виробляючи продукцію) і допоміжних (що створюють необхідні умови для ефективної роботи основних праців­ників).

2) технологічний — поділ праці за технологічними операціями і проце­сами, за фазами, видами робіт, виробами, деталями. Він визначає розста­новку працівників у відповідності з технологією виробництва і значно впливає на рівень змістовності праці. Важливим завданням організації праці є пошук оптимального рівня її технологічного поділу. Дуже вузька спеціалізація спричиняє монотонність, що викликає надмірну втому та зменшення продуктивності праці. Надто широка спеціалізація може ста­ти причиною неякісного виконання робіт. Різновидами цієї форми поді­лу праці є предметний, подетальний та поопераційний поділ;

3) професійний — поділ праці між групами працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт. У цьому напрямку зміни характеризуються зростанням частки професій інтелектуальної та механізованої праці, професій широкого профілю;

4) кваліфікаційний — поділ праці між групами працівників залежно від складності виконуваних ними робіт. Працівники однієї й тієї самої про­фесії можуть мати різні знання, вміння і досвід роботи, що відображаєть­ся на кваліфікації якості роботи (праці) і лежить в основі поділу праців­ників за групами кваліфікації — розрядами, категоріями, класами тощо. Зміни тут відбуваються в напрямку підвищення культурно-технічного і кваліфікаційного рівня працівників і, відповідно, збільшення чисельності висококваліфікованих працівників.

Поділ праці як одночасне співіснування різних видів трудової діяль­ності відіграє важливу роль у розвитку організації виробництва і праці. Він є необхідною передумовою організації виробництва та підвищення продуктивності праці. Поділ праці дозволяє організувати послідовну та одночасну обробку багатьох предметів праці на всіх фазах виробництва та стадіях технологічного циклу. Спеціалізація виробничих процесів сприяє вдосконаленню трудових навичок працівників.

Однак існують межі економічної та соціальної доцільності в процесі поділу праці, які часто не збігаються. З економічної точки зору, поглиб­лювати поділ праці доцільно доти, доки це поглиблення супроводжуєть­ся підвищенням ефективності використання робочої сили й обладнання, враховуючи також витрати на проектування та організацію виробничих процесів і нормування праці. З соціальної точки зору, межею доцільності подальшого поглиблення поділу праці є збереження широкої кваліфіка­ції працівників та змістовності їхньої роботи, попередження монотоннос­ті та надмірної втоми.

З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає до­сягнення раціональних пропорцій у витратах праці різних видів і передба­чає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей вироб­ництва. Кооперація праці — це об'єднання часткових трудових процесів в один, який безупинно, планомірно, ритмічно й ефективно функціонує. Складність кооперації праці обумовлена глибиною всіх форм її поділу.

Поділ праці — це одноразове виокремлення виконуваних робіт. Роз­різняють такі види поділу праці: загальні (виділення в суспільному ви­робництві головних галузей — промисловість, землеробство, транспорт і т. її.), часткові (поділ основних галузей суспільного виробництва на види і підвиди — підгалузі), одиничне (поділ праці усередині підприємства).

У процесі створення матеріальних цінностей людина вступає у вироб­ничі взаємини з іншими учасниками виробництва через поділ суспільної праці і наступної його кооперації.

Поділ праці на виробництві — це розмежування діяльності людей у проце­сі спільної праці, а кооперація — спільна участь людей в одному чи декіль­кох пов'язаних між собою процесах праці. Поділ і кооперація праці — вза­ємозалежні і доповнюючі одна одну сторони трудової діяльності людей.

Поділ праці характеризується якісними і кількісними ознаками. Поділ праці за якісною ознакою припускає виокремлення видій робіт за їхньою складністю.

Кооперація праці забезпечує безперебійне обслуговування машин, злагодженість роботи виконавців, розширює виробничий профіль трудя­щих, створює можливість сполучення професій і функцій, збільшення зон обслуговування, взаємозамінності виконавців.

Подіп і кооперація праці є основою розміщення кадрів в організації. Розміщення кадрів — розподіл їх за підрозділами і робочими місцями — повинне забезпечувати: злагоджену діяльність з урахуванням складності, номенклатури, обсягу робіт; рівномірну і повну завантаженість виконав­ців; відповідність їхніх професійно-кваліфікаційних характеристик вимо­гам виробництва; визначеність виконуваних функцій і відповідальність за їхнє виконання; взаємозамінність працівників при наявності виробни­чої необхідності; відповідність якостей, здібностей, схильностей праців­ників виконуваній роботі і наявність перспектив професійного зростан­ня; ротацію кадрів і створення резерву керівного складу.

Специфіка кооперації праці залежить від типу виробництва. Так, для одиничного дрібносерійного виробництва особливе значення має ком­плектування бригад (кількість, склад, профструктура). Для потокового виробництва важливі питання коопераційного поділу праці й удоскона­лення професій. У масовому виробництві необхідно розвивати багато­верстатне обслуговування і поєднання професій. Для апаратного вироб­ництва значення має організація виробничих бригад.

Кооперування праці на підприємстві здійснюється в різних формах, наприклад, при індивідуальному виконанні роботи на окремих робочих місцях, при багатоверстатній роботі або поєднанні трудових функцій і спеціальностей, при колективній роботі.

Провідне місце серед колективних форм організації сучасної праці належить бригадній. Бригада — це група працівників, що разом здійсню­ють виробничий процес або його частину і колективно відповідають за результати своєї роботи. Основними видами бригадної організації праці є спеціалізовані бригади (складаються із працівників однієї професії, що виконують однорідні технологічні процеси) і комплексні бригади (скла­даються із працівників різних професій, які виконують комплекс взаємо­пов'язаних технологічно різнорідних робіт).

33.