Основні функції профспілок в Україні.

Розвинуті трудові відносини припускають існування інститутів, що виступають від імені найманих робітників і захищають їхні інтереси. Традиційно такими є професійні спілки — масові організації, які об'єдну­ють найманих робітників, пов'язаних спільністю соціально-економічних інтересів.

Профспілки є однією з громадських організацій, які створюються тру­дящими для захисту своїх соціальних, економічних і професійних прав, для вираження інтересів найманих працівників, для боротьби за соціаль­ну справедливість, з метою сприяння створенню для людини відповідних умов праці та життя. Вони мають ряд особливостей:

• це наймасовіше об'єднання трудящих, доступне для всіх;

• це організація, яка за своєю метою та інтересами найбільше відповідає інтересам трудящих.

Форма організації профспілок може бути різноманітною. Як правило, критерієм вступу є професія члена профспілки (ливарники, бухгалтери, транспортні працівники та ін.). Така організація за професіональною оз­накою поширена в Данії, Ісландії, Великобританії та в інших країнах. На одному й тому самому великому підприємстві працівників можуть пред­ставляти десяток профспілок. Іншим критерієм членства може бути га­лузь економіки (металургія, вугільна промисловість тощо). Такі про­фспілки характерні для Німеччини, Франції, Італії, Норвегії та Швеції. У цьому разі на підприємстві функціонує набагато менше профспілок — може бути навіть одна для робітників і службовців. Третій варіант, ха­рактерний для Японії, Швейцарії та інших країн, відрізняється тим, що кожне підприємство має власну профспілку, що суттєво позначається на різниці в рівнях заробітної плати на різних підприємствах.

Основною метою, яку ставлять перед собою профспілки, є підвищення рівня заробітної плати, збереження робочих місць для членів профспіл­ки, участь трудящих в управлінні виробництвом і розподілі виробленого продукту, а також покращання умов праці.

Зважаючи на це, в їхній діяльності нерідко виникають суперечності. Передусім це пов'язано з тим, що підвищення рівня ставок заробітної плати може призвести до збільшення рівня безробіття в країні. Річ у тім, що угоди й домовленості у межах соціального партнерства укладаються на порівняно тривалий термін (від одного до трьох років) і не перегля­даються протягом цього періоду незалежно від зміни економічної ситуа­ції. Така жорсткість ставок заробітної плати призводить до того, що їх рівень стає менш чутливим до співвідношення попиту та пропозиції на окремих ринках праці. Це означає, що причини безробіття можуть поля­гати в угоді по ставках заробітної плати, рівень яких перевищує можли­вості фірм і призводить до звільнень працівників. Здавалося б, що про­фспілки за таких умов мусять знизити свої вимоги, проте цього, як пра­вило, не відбувається, тому що профспілки захищають інтереси більшос­ті працюючих, нерідко за рахунок меншості безробітних. Більше того, безробітні часто не є членами профспілки і не мають змоги впливати на їхню політику так само, як працюючі. Отже, робітники з гарантованою зайнятістю мимоволі виграють від звільнення інших.

Друга суперечливість пов'язана з різницею в рівнях заробітної плати працівників різних галузей, навіть якщо вони виконують однакову роботу, за умови об'єднання їх у спілки за професійною або галузевою озна­кою. ґ

Третя суперечливість в роботі профспілок зумовлена їхньою оороть-пию за покращання умов життя, згідно з якою до колективних угод иключаються пункти про техніко-технологічне переозброєння вироб­ництва, зменшення сфери використання ручної праці тощо. Проте така нимога нерідко призводить до скорочення чисельності працівників і су­перечить вимозі забезпечення зайнятості.

І Це одна суперечливість полягає в тому, що, сприяючи участі трудя­щих в управлінні виробництвом, створюючи своєю діяльністю передумо-ніі формування стабільних механізмів узгодження інтересів і запобігання конфліктам, профспілки мимоволі послаблюють свою роль у сучасному ииробництві. Нині у багатьох країнах трудящі перестають відчувати по­требу в профспілках, частка працівників, які беруть участь в різних об'­єднаннях, поступово зменшується.

Як зазначалося в першому розділі, одним із суттєвих засобів впливу найманих працівників і їхніх профспілок на роботодавців є страйки. Во­ни бувають одноденні й багатомісячні, кількість людей, що можуть брати н них участь, коливається від десятків до тисяч. Для забезпечення ефек­тивності проведення страйків профспілки використовують різні засоби.

Так, у періоди, коли страйки не проводяться, члени профспілки роб­лять регулярні внески до страйкового фонду, з якого вони одержують матеріальну допомогу. Від суми коштів, нагромаджених у таких фондах, певною мірою залежить тривалість страйку.

Щоб збільшити свої сили під час трудових конфліктів, профспілки співробітничають одна з одною:

а) під час страйку в разі потреби одна з профспілок може взяти на себе фінансування витрат іншої за рахунок свого страйкового фонду. Як правило, при цьому в обмін на можливість використання свого фонду така профспілка вимагає надання їй права впливати на рішення відносно страйку;

б) іншим способом надання підтримки є страйки солідарності. На­ приклад, страйк на взуттєвих фабриках може бути підтриманий транс­ портниками, які на період страйку відмовляться вивозити готову продук­ цію з взуттєвих фабрик.

У Німеччині історично склалася подвійна система представлення інтересів працівників профспілками і радами підприємств: профспілки ведуть переговори з тарифів і відповідають за суспільно-політичну діяль­ність для підвищення рівня життя найманих робітників; ради підпри­ємств представляють інтереси найманих робітників при внутрішніх ви­робничих конфліктах з роботодавцями.

Законодавче регулювання в демократичному суспільстві має значення тільки при існуванні в ньому консенсусу про реальну дієвість законів. Кожен громадянин повинен також мати можливість реалізувати гаранто­вані йому законом права. Без судового порядку, при якому закони в разі потреби застосовуються також стосовно самої держави чи інших струк­тур влади, вони залишаються позбавленими змісту заявами про наміри. Навіть ті, хто виступає проти прийняття визначеного закону, хоча і мо­жуть спробувати змінити його, однак до цього повинні визнавати силу існуючого закону і підкорятися йому. Подібне визнання закону значни­ми групами суспільства, принципова готовність на основі існуючого по­рядку вирішувати виникаючі в сфері інтересів конфлікти і шукати ком­проміси — передумова соціального партнерства. У цьому випадку про­фспілки є як протидіючою, так і організуючою силою водночас. Це озна­чає, що вони представляють- інтереси найманих робітників перед робо­тодавцями, за допомогою єдиного й організованого представництва інтересів зменшують ймовірність спонтанних і неконтрольованих страй­ків, а завдяки готовності до переговорів — сприяють соціальній стабіль­ності.

Конституція Німеччини, наприклад, гарантує свободу створення про­фспілок, результат тарифних договорів і проведення страйків для досяг­нення економічних цілей. З закріпленого в Конституції положення про соціальну державу випливає, що ЇЇ задачею є прийняття законодавчих і фінансових заходів для захисту слабких. Це загальне конституційне по­ложення упродовж багатьох років конкретизувалося в різних законах.

16.