Нормативно-правове забезпечення соціального партнерства в Україні.

—

— Право на захист від звільнення регулює дотримання визначених термінів відмовлення від договору про наймання як з боку роботодавця, так і працівника. Звільнення з ініціативи роботодавця, у принципі, мож­ливе лише через порушення працівником його зобов'язань, обумовлених у договорі про наймання, чи з економічних причин.

— Закон про сприяння зайнятості регулює виплату допомоги по без­робіттю, фінансування заходів щодо працевлаштування чи перенавчання працівників.

Закон про регулювання робочого часу встановлює максимальну ірииалість робочого дня, забороняє нічну роботу й особливо важкі види фізичної праці для жінок і забезпечує кожному зайнятому при 8-годин-иому робочому дні, як мінімум, одну півгодинну перерву.

-'■ Закон України про відпустки гарантує кожному працівнику при (і-денпому робочому тижні мінімальну відпустку тривалістю 18 робочих днін. Незважаючи на те, що тривалість відпустки на основі тарифних догонорів у даний час складає в середньому 28 робочих днів при 5-ден-иому робочому тижні, проте, зазначене вище законодавче регулювання і сьогодні ще зберігає свою захисну функцію для працівників багатьох дрібних підприємств, де немає тарифних договорів.

Закон про безпеку праці покликаний забезпечувати виконання роз­поряджень з охорони здоров'я і правил техніки безпеки в процесі вироб­ництва і на робочих місцях. Реалізація цих задач покладена на завод­ських лікарів і уповноважених з техніки безпеки, що не підвладні на­чальству і користуються особливими правами захисту від звільнення, і тому до деякої міри незалежні від підприємців.

. — Закон про охорону материнства забороняє роботодавцям звільнен­ня жінок через вагітність і зобов'язує надати їм повністю оплачувану нідпустку тривалістю в шість тижнів до пологів і вісім тижнів після них. Після закінчення цього періоду відповідно до Закону України про допо­могу за доглядом за дитиною один із батьків може узяти відпустку на наступних 16 місяців. У цей час держава виплачує йому щомісяця допо­могу. Після закінчення цієї відпустки роботодавець зобов'язаний надати иідиовідно матері чи батьку місце роботи.

— Закон про інвалідів гарантує їм підвищений ступінь захисту від звільнення. Так, якщо воно відбувається з ініціативи роботодавця, то потрібна попередня згода головного відділу соціального забезпечення — незалежної державної інстанції, що контролює правомірність звільнення. Крім того, закон ставить за обов'язок підприємствам і державним відом­ствам з числом зайнятих більш 16-ти чоловік надавати 5% усіх робочих місць інвалідам. Якщо підприємство не виконує цю вимогу, то воно по­винно виплачувати державі компенсаційний збір.

Крім того, Конституція України гарантує тарифну автономію. Це оз­начає, що роботодавці і наймані працівники через профспілки, крім уста­новлених законом мінімальних норм, можуть автономно, без втручання держави регулювати умови й оплату праці працюючих. Для працівників, зайнятих у державних організаціях, тарифні договори заключаються між профспілками і державою як роботодавцем. Держава в цьому випадку також підпадає під дію тарифної автономії, і її правовий статус аналогіч­ний статусу приватного підприємця. Профспілкам для здійснення їхніх вимог Конституцією гарантоване право на страйк як спосіб боротьби за поліпшення умов праці, оскільки без цього вони не мали б у своєму розпорядженні ніяких засобів тиску на роботодавців. У тарифних дого­ворах можуть регулюватися всі питання, що стосуються оплати й умов праці, відпустки. Оскільки деякі з цих питань вирішуються в законодав­чому порядку, то тарифні договори можуть передбачати тільки поліп­шення становища працівників.

В Україні ще не прийнято закон про профспілки. Певною мірою їхня діяльність може регулюватися вже прийнятими Конституцією України та Законами України «Про зайнятість», «Про оплату праці», «Про колек­тивні домовленості та угоди».

Профспілки в Україні нині стикаються з проблемою гіперінфляції та загрозою повної зупинки виробництва, що суттєво впливає на характер їхньої діяльності. Головна профспілка намагається самоутвердитись, а нові профспілки ще далекі від того, щоб бути представницькими. Реаль­ного партнера, таким чином, у межах соціального партнерства, яке вже почало формуватись в Україні, ще немає через те, що уряд не розділяє свої функції визначального органу політики, законодавця, власника та роботодавця. Приватний же сектор ще не являє собою реальної організо­ваної сили.

Необхідна розробка концепції соціального партнерства для різних пе­ріодів — спаду, стабілізації, підйому в економіці.

У числі невирішених залишається проблема доцільної послідовності в розробці і вкладанню договорів і угод. Роботодавцю і працівникам через профспілку треба домовитися з багатьох питань, що стосуються всіх пра­цівників, і внести взаємні зобов'язання в колективний договір.

Такими питаннями є:

1) форма, система і розмір заробітної плати, грошові винагороди, по­сібники, компенсації, доплати;

2) механізм регулювання оплати праці, виходячи з росту цін, рівня інфляції;

3) зайнятість працівників;

4) тривалість робочого часу і часу відпочинку, а також відпусток;

5) заходи для поліпшення умов і охорони праці працівників;

6) медичне і соціальне страхування;

7) інтереси працівників при приватизації підприємств і відомчого житла;

8) техніка безпеки й охорона здоров'я працівників на виробництві.

У ході колективних переговорів соціальні партнери повинні також домовитися про можливе надання пільг для працівників, що поєднують роботу з навчанням, про додаткові пільги і компенсації за рахунок під­приємства, включаючи додаткові відпустки, надбавки до пенсій, достро­ковий вихід на пенсію, компенсацію транспортних витрат і витрат на відрядження, безкоштовне і частково оплачуване харчування працівни­ків, про роботу дошкільних та інших відомчих соціальних установ.

Таким чином, в умовах ринкового господарства вільні і незалежні профспілки є гарантами соціальної справедливості і безпеки. Викорис­тання ринкового механізму населенням залежить, головним чином, від того, чи вдається регулювати ринок у рамках закону і політики. Так, наприклад, на ринку праці помітне поліпшення позиції найманих робіт­ників стосовно роботодавців тільки при сильних профспілках. Профспіл­ки є противагою влади підприємців. Але соціальні досягнення і закони, що охороняють права, не приходять автоматично, їх треба завойовувати.

20.