Характер і види праці в ринковій економіці.

Економічна наука, розглядаючи процес суспільного розвитку, виділяє в ньому періоди не тільки за рівнем розвитку продуктивних сил (харак­тер знарядь праці), а й за формою їхнього застосування (характер відно­син людей у процесі створення матеріальних благ і послуг).

Суспільний поділ праці призводить до виокремлення різних видів тру­дової діяльності в самостійні сфери. І передусім у фізичну і розумову працю. З розвитком мануфактури поділ праці на розумову і фізичну відбувається уже безпосередньо на виробництві. Велике машинне вироб­ництво, поглиблюючи суспільний поділ праці, відокремивши виробника від засобів виробництва, перетворило його у виконавця, позбавленого можливості виявляти свою громадську свободу.

Складна кооперація праці припускає її поділ, коли в єдиному вироб­ничому процесі поєднуються різні, але взаємозалежні конкретні види праці. У сучасній праці між окремими працівниками складаються визна­чені виробничі відносини, насамперед відносини кооперації і поділу пра­ці.

Під характером праглі розуміється його соціально-економічна сторона, що виражає тип суспільної організації праці і ставлення до неї працівни­ ків. Характер праці визначається системою виробничих відносин і зале­ жить від ступеня розвитку матеріально-технічної бази даного способу виробництва. При цьому тип суспільної організації праці виявляється в способі по'єднання працівників із засобами виробництва, у специфічних формах поділу праці і її соціальній структурі, у взаємозв'язку окремих видів праці. .

Характер праці виражає ступінь розвинутості виробничих відносин і розкриває процес взаємодії людини і суспільства.

До показників характеру праці відносять:

• форму власності;

• ставлення працівників до праці;

• відносини розподілу зроблених продуктів і послуг;

• ступінь соціальних розходжень у процесі праці.

У ринковій економіці розрізняють дві форми власності: державну і недержавну.

Ставлення до праці виражає зв'язок між працівником і працею з при­воду виробництва і розподілу матеріальних і духовних благ. Воно являє собою об'єктивну категорію, що виражає типові відносини між людьми щодо їхньої спільної участі у виробництві і виявляється через взаємо­зв'язок основних соціальних функцій праці: як засобу до життя, способу самовираження і розвитку особистості, критерію становища людини в суспільстві. Разом з тим це складне соціальне явище, що визначається різними факторами, у тому числі оплатою праці, умовами праці, її орга­нізацією, змістом, відносинами в трудовому колективі, стилем керівницт­ва, а також системою сімейного і шкільного виховання і т. д.

Відносини розподілу — це відносини між людьми з приводу визначення частки кожного члена суспільства в створеному продукті. Ці відносини відіграють величезну роль у суспільному господарстві тому що люди, що вступають у виробничий процес, що вкладають у нього свою працю чи капітал, хочуть одержати визначені доходи. Тому розподільні відносини лежать в основі створення системи стимулів для участі у виробничому процесі. Крім того, розподіл визначає можливість досягнення соціально-економічних цілей розвитку суспільства, дозволяє впливати на рівень задоволення потреб.

Відносини розподілу, як і вся система виробничих відносин, залежать від відносин власності. Розподіл доходів будується таким чином, що ко­жен власник факторів виробництва одержує свій доход залежно від по­питу та пропозиції на той чи інший фактор виробництва і від граничної продуктивності кожного фактора. Власники робочої сили, що беруть участь у виробничому процесі, одержують доход залежно від того, яку роботу вони виконують і як вони це роблять, тобто основним критерієм розподілу виступає праня. Доход власників засобів виробництва і грошо­вого капіталу визначається розміром власності й умовами її реалізації.

У процесі трудової діяльності відбувається виробнича взаємодія пра­цівників один з одним. Така взаємодія здійснюється між працівниками суміжних робочих місць, основними і допоміжними працівниками, керів­никами і підлеглими. Взаємодія працівників у процесі праці має і соці­альну сторону, тобто взаємодія між різними соціальними групами, що розрізняються за статтю, віком, стажем роботи, освітою, сімейним станом і т. д. Соціальна структура працівників впливає на характер виробничої взаємодії між ними.

Розрізняють такі різновиди праці: вільна і підневільна; особиста і сус­пільна; індивідуальна і колективна; змістовна і беззмістовна; розумова і фізична; творча і рутинна; престижна і не престижна; різного ступеня тяжкості і шкідливості; напружена і не напружена та ін.

Характер праці визначають розміри і своєрідність затрат робочої сили, фактори зовнішнього середовища, особливості технологічного процесу. Витрата людиною нервової і мускульної енергії у великих кількостях знаходить прояв у розвитку негативних станів: перевтомі, емоційному стресі, підвищеній психічній напруженості, тривожності, відсутності мо­тивацій.

Зміст і характер праці тісно пов'язані між собою, тому що виражають різні сторони однієї і тієї самої трудової діяльності. Крім того, вони впливають на активність людини у позаробочий час, розвиток її творчих здібностей, структуру споживання, ритм життя, спосіб проведення віль­ного часу.

4.