Фактори продуктивності та їх класифікація.
Продуктивність праці -— показник динамічний, що постійно змінюється під впливом безлічі факторів. Фактори зміни показника — це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника.
Відповідно фактори підвищення продуктивності праці — це вся сукупність рушійних сил і причин, що приводять до збільшення продуктивності праці. Оскільки підвищення продуктивності праці має велике значення і для кожного підприємства окремо, і для суспільства в цілому, вивчення факторів і пошук резервів збільшення стає найважливішою задачею економічної теорії і практики. Крім того, на рівень і динаміку продуктивності праці впливають також умови, в яких протікає процес праці. Вони або підсилюють дію того чи іншого фактора (якщо вони сприятливі), або послабляють його. Наприклад, природно-кліматичні умови істотно впливають на результати праці і її продуктивність у сільському господарстві. Суспільні умови, пов'язані з формами власності на засоби виробництва і з виробничими відносинами, також можуть певним чином відбитися на продуктивності праці.Ус Ьактори, що впливають на продуктивність праці, можна поділити на ^.-' рупи.
Перша група включає фактори, що діють у напрямку підвищення продуктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва та соціальних умов життя трудящих. Другу tpyny становлять фактори, що негативно відбиваються на продуктивності праці: несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обстановка.
На рівні окремого підприємства чи організації усі фактори можна поділити на внутрішні і зовнішні. Перші включають рівень технічної озброєності підприємства, ефективність технології, енергооснащеність, організацію праці і виробництва, дієвість систем стимулювання, навчання кадрів і підвищення кваліфікації, поліпшення структури кадрів і ін., тобто все те, що залежить від колективу підприємства і його керівників.
До зовнішніх^ факторів слід віднести: зміни асортименту продукції і її і рудомісткості в зв'язку зі зміною державних замовлень чи попиту та пропозиції на ринку; соціально-економічні умови в суспільстві і регіоні; ріиень кооперації з іншими підприємствами; надійність матеріально-технічного постачання, природні умови і т. п. Внутрішні і зовнішні фактори можна розглядати також за принципом рівня регулювання, тобто ті, які може регулювати суб'єкт, що хазяює (управління, організація, трудові підносний, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умо-іні праці, інновації й ін.), і ті, що знаходяться поза сферою регулювання суб'єкта, що хазяює (політична ситуація в країні й у світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури й ін.).За своїм внутрішнім змістом і сутністю усі фактори прийнято поєдну-ішти в три основні групи:
1.) матеріально-технічні, пов'язані з рівнем розвитку техніки і технології, впровадженням у виробництво наукових відкриттів і розробок, удосконалюванням знарядь і засобів праці;
2) організаційні, обумовлені організацією виробництва, праці і управління;
'Л) соціально-економічні, пов'язані зі складом працівників, рівнем їхньої кваліфікації, умовами праці і побуту, відношенням працівників до ііллсності, ефективністю стимулювання праці і зацікавленістю в кінцевих результатах виробництва, тобто з усім, що стосується людини і її ставлення до праці.
Матеріальною основою підвищення продуктивної сили праці і її продуктивності є розвиток науки, техніки і технології, впровадження у виробництво їхніх досягнень, тому група матеріально-технічних факторів звичайно розглядається як провідна і визначальна.
До матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці відноситься підвищення технічної й енергетичної озброєності праці на основі безупинного розвитку науково-технічного прогресу.
Головними напрямками науково-технічного прогресу у виробництві є: механізація виробництва з переходом до автоматизації; збільшення одиничних потужностей машин і устаткування з підвищенням енергооснащеності праці; електрифікація виробництва; хімізація виробництва в ряді галузей промисловості і сільському господарстві; створення принципово нових технологій, що забезпечують інтенсифікацію виробництва і різке скорочення витрат живої праці; зниження матеріалоємності продукції й економія матеріальних ресурсів; поглиблення спеціалізації машин і устаткування. Важливе значення має освоєння нових могутніх джерел енергії — атомної, внутрішньоядерної, геотермальної, космічної.У результаті дії матеріально-технічних факторів у багато разів зростає продуктивна сила праці і знижується технологічна трудомісткість продукції.
До організаційних факторів зростання продуктивності праці відноситься організація виробництва на рівні підприємств, галузей і національного господарства в цілому. Велике значення тут мають розміщення підприємств по території, організація транспортних зв'язків як усередині країни, так і з зарубіжжям; спеціалізація підприємств і їхня надійна подальша кооперація; організація матеріально-технічного постачання, енергопостачання, ремонтного обслуговування і т. д. Усередині підприємств найважливішими задачами поліпшення організації виробництва є: підвищення якості планування з урахуванням перспективних потреб ринку, що розвивається; організаційно-технічна підготовка виробництва; своєчасне впровадження нової техніки і технології; модернізація діючого устаткування; забезпечення поточних і капітальних ремонтів і безперебійної роботи машин, механізмів, устаткування, апаратури, а також чітка організація внутрішньозаводського матеріально-технічного постачання.
Особливе місце серед організаційних факторів займає організація праці. Вона тісно пов'язана з організацією виробництва і включає такі напрямки: раціональні поділ і кооперацію праці між різними категоріями, групами працюючих і між окремими виконавцями; організацію й обслуговування робочих місць; поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці з доведенням їх до комфортних, усунення всіляких виробничих шкідли-востей і небезпек; підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів; вивчення і системне поширення передових прийомів і методів праці; організацію раціональних, науково обґрунтованих режимів праці і відпочинку; зміцнення трудової і виробничої дисципліни.
Велике значення в сучасних умовах мають розвиток бригадної й інших організаційних форм колективної праці, упровадження підрядних, орендних форм організації і стимулювання праці, розвиток багатоверстатного і багатоагрегат-иого обслуговування в умовах автоматизованого і нанівавтоматизованого виробництва. Усі ці напрямки зводяться до системи наукової організації праці.Організація управління виробництвом також включає ряд важливих напрямків. На рівні управління господарством країни в її задачі входять створення галузевих і територіальних органів керування підприємствами, забезпечення їхньої ефективної взаємодії, координація роботи підприємств як усередині країни, так і з ближнім зарубіжжям. На підприємствах задачами організації управління є створення економічної і дієвої управлінської структури, укомплектування всіх підрозділів компетентними керівниками і фахівцями, їхнє правильне розміщення і використання; в економічній сфері — організація внутрішньогосподарського госпрозрахунку, оренди, акціонування підприємств, ефективного стимулювання праці, а також контроль за виробництвом, реалізацією продукції і всіма економічними показниками.
Всі організаційні фактори тісно взаємозалежні і являють собою єдину систему організації виробництва, праці і управління. Неповне використання організаційних факторів, наявність організаційних недоліків відбиваються на використанні робочого часу і через цей екстенсивний показник впливають на продуктивність праці. Усі втрати робочого часу, викликані недоліками в організації праці і виробництва, за інших рівних умов, майже прямо пропорційно знижують продуктивність праці, а скорочення втрат забезпечує її зростання.
Деякі організаційні заходи призводять безпосередньо до зниження трудомісткості. До них відносяться, наприклад, заходи щодо освоєння передових прийомів і методів праці, розширення виробничого профілю і поєднання функцій чи навіть професій і ін.
Важливе місце в системі організаційних факторів займає поліпшення структури кадрів — відносне скорочення управлінського персоналу і збільшення в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу питомої ваги виробничих робітників, а в числі останніх — частки основних робітників.
Чим вища питома вага виробничих робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, тим вища за інших рівних умов і продуктивність праці в середньому на одного працівника. Соціальпо-економічпі фактори відіграють важливу роль у формуванні показника продуктивності праці. Значення дії даних факторів обумовлене тим, що і розвиток науково-технічного прогресу, і удосконалювання матеріальної основи виробництва - техніки, технологій, і здійснення різноманітних і нерідко досить складних організаційних заходів відбуваються не самі по собі, під впливом якихось сил природи, а винятково в результаті активної трудової діяльності людей — учасників суспільного виробництва. Рушійною силою в цій трудовій діяльності є інтерес до досягнення визначеного результату, що, у свою чергу, дозволяє задовольняти необхідні матеріальні і духовні потреби людей — учасників виробництва.Крім того, крім прагнення до визначеного результату трудової діяльності, всі учасники виробничої чи іншої діяльності повинні володіти (кожний на своєму рівні) достатньою дієздатністю, необхідними особистими якостями, а також здоров'ям.
До найважливіших соціально-економічних факторів, що впливають на продуктивність праці, відносять усі фактори, що сприяють поліпшенню якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики робітників, як рівень кваліфікації і професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність, розумові здібності; адаптованість, інноваційність і професійна мобільність, моральність, дисциплінованість, здатність реагувати на зовнішні стимули і внутрішнє бажання якісно виконувати роботу. До цієї групи факторів також відносять характеристики трудових колективів, такі як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій.
Матеріальна і моральна зацікавленість працівників у результатах праці як фактор підвищення її продуктивності діє в різних напрямках. Найбільш коротким і доступним шляхом є підвищення інтенсивності праці.
Воно дає негайний і очевидний результат. Однак при цьому продуктивна сила праці не збільшується, а психофізіологічні межі підвищення інтенсивності праці дуже тверді. Істотне зростання продуктивності праці тільки за рахунок підвищення інтенсивності і збільшення енергетичних витрат організму працівника не може бути досягнуте.Разом з тим зацікавленість працівників у результатах праці спонукує їх до удосконалювання організації виробництва і праці. Таким шляхом соціальний фактор реалізується через організаційні і матеріально-технічні фактори, викликає прагнення до удосконалювання техніки, технології, організації виробництва, праці управління.
Однак тільки однієї матеріальної і моральної зацікавленості в результатах праці недостатньо. Потрібно не лише хотіти одержати бажаний результат, а й бути здатним його досягти. Для цього необхідні, по-перше, кваліфікація, що здобувається за допомогою первинного навчання і тривалої практики, а, по-друге, відповідний стан здоров'я. Але оскільки стан здоров'я — фізична дієздатність працівників — залежить не тільки від виробничих умов, а й від умов життя взагалі (ступінь задоволення розумних життєвих потреб у їжі, одязі, житлі, у повноцінному відпочинку і т. д.), то корені соціально-економічних факторів виходять далеко за межі підприємства й охоплюють, власне кажучи, весь життєвий уклад, спосіб житія тієї чи іншої соціальної групи.
За сферою виникнення і дії фактори підвищення продуктивності праці поділяються на:
— внутрівиробничі — ті, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;
— галузеві і міжгалузеві, які пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі чи декількох спільних галузей народного господарства;
— регіональні — це фактори підвищення продуктивності праці, характерні для даного регіону;
— загальнодержавні — це такі фактори, що спричиняють підвищення продуктивності праці у всій країні (наприклад, підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу).
В економічній і навчальній літературі дореформеного періоду класифікація факторів росту продуктивності праці зводилася в основному до розглянутих вище груп. Однак перехід вітчизняного господарства на ринкові відносини обумовлює потребу розширити традиційну класифікацію факторів, доповнивши її факторами економії минулої праці (сиропний, матеріалів, палива, комплектуючих виробів, енергоносіїв, зовнішніх послуг і т. д.). Якщо підходити до оцінки рівня продуктивності праці :і позиції зіставлення результату виробництва і витрат живої праці і всієї минулої чи уречевленої праці, то коло факторів (і відповідно резервів, що стоять за ними ) істотно розширюється: на показнику буде позначатися не тільки економія живої праці (відпрацьованих людино-годин, чи людино-днів чисельності працівників, зайнятих у виробництві, як це традиційно і враховується), а й економія усіх видів минулої праці (сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, що поставляються по кооперації, усіх паливно-енергетичних ресурсів, послуг промислового характеру, а також у відповідних пропорціях частки амортизації основних виробничих фондів). Тому в умовах ринку існуючі класифікації факторів зростання продуктивності праці необхідно доповнити, принаймні, двома новими групами факторів, пов'язаних з поточними витратами минулої праці (сировини, матеріалів, енергії й ін., що безпосередньо нходять у продукт виробництва в кожному виробничому циклі), і економічним і ефективним використанням основних виробничих та невиробничих фондів (машин, механізмів, технологічного устаткування, апаратури, транспортних засобів, виробничих будинків і споруджень і ін.).
Економія минулої праці, укладеної в матеріальних витратах першої групи, буде підвищувати продуктивність праці безпосередньо, у зворотній пропорції до досягнутої економії.
Раціональне використання виробничих і невиробничих фондів, що переносять минулу працю на новостворену продукцію частинами (у вартісній формі, у вигляді амортизаційних відрахувань), відіб'ється на показ
Розглянуті вище принципи розподілу орієнтовані переважно па економічний аспект проблеми. Однак у розподільних відносинах дуже важливим є також соціально-етичний аспект. За певних умов він може виявитися навіть важливішим ніж економічний. Основна суперечність між цими аспектами полягає в тому, що розподіл за результатами праці, не говорячи про розподіл за власністю, веде до значної нерівності в доходах, а відповідно й у споживанні.
50.