§ 3. Центральне і місцеве управління в Галицько-Волинській державі
Наприкінці XII - на початку XIII ст. на території феодально роздрібненої Русі визначаються нові політичні центри, навколо яких почали об’єднуватися розрізнені руські землі і князівства.
Одним з таких центрів було створене в 1199 р. Галицько-Волинське князівство. Проіснувало воно до 1340 р. Розвинене центральне та місцеве управління в Галицько-Волинській землі склалося раніше, ніж в інших землях Русі. Це була система двірсько-вотчинного управління. Але вона мала деякі особливості, так як роль вищих органів влади в Галицько-Волинському князівстві була дещо іншою, ніж в Київській Русі.
Главою держави був великий князь, який уособлював у собі законодавчу, виконавчу і судову владу. Великі князі здійснювали поточне управління, як у своєму домені, так і в межах усього князівства. Князю належало право збирання податків, карбування монет і розпоряджання спадщиною, визначення розміру і порядку стягнення мита, здійснення керівництва зовнішньополітичними відносинами з іншими країнами. Для підтримки свого авторитету галицько-волинські князі використовували такі титули, як "руський король", "принцепас", "князь землі Руської" та ін. Вони мали також такі атрибути влади, як корона, герб, знамено. Однак незважаючи на все це, галицько-волинські князі перебували у значній залежності від соціальної верхівки, яка вважала себе представником усього населення країни, і допускали цю верхівку до управління.
Стосовно віча можна сказати, що воно в цей період хоч і діяло, але не справляло значного впливу на політичне життя, не мало чітко визначеної компетенції та регламенту роботи і фактично втратило своє колишнє значення. Остання згадка про віче в Галицькому князівстві, скликаного самим народом, відноситься до 1146 р. Маємо ще згадку про віче 1232 р., але літописець говорить, що тоді "сам Данило скликав віче", збори перед воєнним походом.
Найважливіші питання державного управління князь, як правило, вирішував за допомогою своїх радників, до складу яких входили представники служилих феодалів, духовної та міської знаті, а також вищі посадові особи. З їх числа призначалися намісники на волості, які не тільки отримували за службу землеволодіння, але і збирали з населення податі та митні збори. Проте групи княжих радників не оформилися в якийсь постійно діючий орган з чітко визначеними правами та обов’язками.
Про законодавчі функції галицько-волинських князів з історичних джерел відомо мало. Однак часто згадується про те, що важливою функцією князя була організація зовнішньополітичних зв’язків з іншими руськими князівствами та Польщею, Угорщиною, Литвою, Золотою Ордою, Візантією, Римом тощо. Дипломатичні переговори князі вели особисто або через послів, котрі призначалися з числа найвпливовіших бояр, духовенства або княжих синів.
Важливим органом державної влади і управління були князівські з’їзди (снеми). Вони відбувалися часто. На них князі особисто вели переговори, укладали різні угоди про мир або стосовно інших справ. Договір називався "ряд". Іноді угоди стверджували присягою. На знак особистої дружби між країнами часто домовлялися про укладання родинних шлюбів між своїми дітьми чи іншими близькими родичами.
29
До важливої функції князя належала і організація військ. Вона в Галицько-Волинському князівстві було подібною до інших руських князівств. Військові сили складалися з "воїв" (загального народного ополчення в разі особливої в тому потреби) і "дружини" (постійно воєнізованих бояр). За службу князь надавав дружині землі. Бояри брали участь у походах не лише особисто, а й приводили свої власні загони. Великі бояри іноді утримували цілі полки, а середні, як правило, йшли в похід на заклик князів з одним-двома своїми воїнами-дружинниками. Таким чином, князь значною мірою залежав від бояр, тому князі прагнули позбутися цієї залежності і організувати своє власне військо.
Частково цю проблему їм вдалося вирішити шляхом найму іноземних загонів. По-своєму вирішив це питання Данило Романович (1228 - 1264 рр.).Він створив своє власне військо на основі народного ополчення - з селян і дрібних бояр, які за свою службу одержували платню грошима або товарами (наприклад, сіллю). Військо складалося з важкоозброєних "оружників" і легкоозброєних "стрільців".Значний вплив на державне управління в Галицько-Волинському князівстві мало боярство. Здійснювало воно державне управління через боярську думу (раду). Значення боярської думи (ради) не було однаковим в різні часи. Особливо її роль зростає в період феодальної роздрібненості, коли князь при вирішенні будь-яких справ повинен був отримати згоду боярства. Найбільшої могутності дума досягла в перше десятиріччя XIII ст., коли бояри самі обирали князів, намагаючись поставити їх у повну залежність від себе. Цьому сприяло і прагнення іноземних володарів домогтися влади в Галичині, спираючись на велике боярство. Боярська дума була місцевим різновидом олігархічної форми правління, що протистояла князівському єдиновладдю. До її складу входили заможні бояри-землевласники, головним чином, представники боярської аристократії, впливове духовенство (єпископи), найвищі державні сановники (суддя князівського двору, деякі намісники та воєводи). Скликалася боярська рада переважно за ініціативою боярства, а іноді й на вимогу князя. Але в такому разі князь мав одержати на це згоду бояр. Це свідчить про те, що боярська рада була незалежна від князя. Правитель не мав права видати жодного закону без згоди на те боярської ради. Зі свого боку, сам глава держави був зацікавлений у співпраці з боярами, оскільки потребував військової та фінансової підтримки для утвердження власного авторитету і здійснення задуманих заходів. Боярська рада, як постійно діючий орган влади, існувала при галицько-волинських князях і в першій половині XIV ст. Галицько-волинські
30
князі в період посилення своєї могутності прагнули применшити значення боярської олігархії і посилити власну роль в управлінні державою.
У Галицько-Волинському князівстві князеві належала і вища виконавча влада. Адміністративні справи він доручав своїм урядовцям. Адміністративні посади мали різне походження. Одні брали спій початок у попередні часи, як органи самоврядування, інші - були створені князями для виконання певних функцій управління. Набуває поширення складна двірсько-вотчинна система управління. Суть його полягала в тому, що особи, які обіймали посади двірсько-вотчинних слуг у князівському домені, одночасно виконували і роль державних урядовців, котрі за дорученням князя здійснювали управляння в межах усієї держави.
Давньою була посада тисяцького, якого призначали з найвпли-вовіших бояр, власне, рахуючись з вимогами боярської знаті. Головним його обов’язком було керівництво військовими силами певного округу, його оборона, здійснення судово-поліцейських та фіскальних функцій, участь зі своїм військовим підрозділом у всіх походах князя. З часом місце тисяцьких зайняли воєводи, які очолювали збройні сили впливових бояр. Підпорядковані тисяцьким соцькі та десяцькі поступово ввійшли до складу двірсько-вотчинного апарату князя. У XIV ст. посада тисяцьких уже не згадується в історичних джерелах.
Центральне місце серед князівських сановників двірсько-вотчинної системи управління у XIII ст. посідав двірський (дворецький). Цей чин в Галицько-Волинському князівстві, очевидно, виник під впливом державного устрою Угорщини ("палатин"), бо в інших руських князівствах цього часу він не згадується. Двірський брав участь у воєнних походах князя, супроводжував його під час поїздок за межі князівства. Але основна його функція була пов’язана з управлінням князівським двором і всім господарством князівського домену. Нерідко він від імені князя здійснював судочинство, виступаючи в ролі "судді князівського двору" і в цій якості входив до складу боярської ради.
Особливе місце в органах управління належало канцлеру (печатнику). Ця посада теж не відома в інших князівствах Русі, але була досить поширена в західноєвропейських країнах.
Канцлер відповідав за збереження князівської печатки і прикладав її до княжих документів після їх затвердження. До наших днів дійшли оригінали князівських грамот XIV ст., написаних на пергаменті, до яких на тонких жмутках мотузок прикріплені витіснені з обох боків на воску печатки. Печатник також складав і тексти грамот або керував їх31
складанням. Для цього він мав у своєму розпорядженні канцелярію, до якої входили писці, перекладачі, канцеляристи, архівісти. Він же зберігав документи державного значення та розсилав їх за призначенням. Печатник за дорученням князя міг виконувати й інші адміністративні функції.
Помітне місце в системі управління князівськими маєтками посідав стольник. Головною його функцією було забезпечення своєчасного надходження доходів з князівських земельних володінь, постачання до князівського двору продуктів харчування. У підпорядкуванні цього чиновника були посадові особи нижчого рангу − ловчий (відав полюванням та супроводжував князя під час цієї церемонії), конюший (обслуговував князівські конюшні, опоряджував урочисті екіпажі).
Серед чинів Галицько-Волинського князівства літописи називають також сідельного (виконував особисті доручення князя), збройника (відав справами озброєння князівського війська), отроків (супроводжували та охороняли князя в походах), дитячих (крім охорони князя в мирний і воєнний час виконували допоміжні функції при здійсненні князем судочинства, забезпечували виконання судових рішень та деякі інші). За свідченням історичних джерел, центральна адміністрація в Галицько-Волинському князівстві була певною мірою диференційованою. Але оскільки посадові особи окрім своїх основних обов’язків виконували ще й окремі доручення князя, можна говорити лише про початок спеціалізації адміністративного управління. Немає точних відомостей про те, яку платню отримували урядовці за службу, однак більшість дослідників приходить до спільної думки, що це була земля.
У Галицько-Волинській землі функціонувала досить розвинена система місцевого управління.
Вся територія землі поділялася на менші округи - волості, котрі раніше були окремими незалежними князівствами (Галицька, Перемишльська, Теребовельська, Белзька, Ярославська, Сяноцька, Самбірська, Городецька, Львівська, Коломийська, Жидачівська, Луцька, Холмська та ін.). Управління волостями за дорученням князя здійснювали великі бояри - (волостелі), які за це одержували землю і право на "кормління". Волостелі в межах своїх територій наділялися адміністративними, військовими і судовими повноваженнями. В розпорядженні волостелей був допоміжний адміністративний персонал, на який вони спиралися при виконанні обов’язків з управління підвладної їм території.На початок XIII ст. у Галицько-Волинському князівстві нараховувалося понад 80 міст, управління якими, як і в інших руських
32
князівствах, базувалося на традиціях княжої доби. Виявлялося це в тому, що очолював управління містом патриціат, а все населення поділялося на сотні і десятки. Але у першій чверті XIV ст. у цьому регіоні українських земель починає поширюватися німецьке (магдебурзьке) право. В населених пунктах, в яких впроваджувалося це право, створювалися органи самоврядування. Головним органом самоврядування був магістрат, на яке покладалося піклування про міський благоустрій, регулювання цін на продукти, нагляд за чистотою та порядком у місті. До складу магістрату входили магістратські урядники: старші та молодші. Старші - це війт, бурмістри, радники, лавники та магістратський писар, молодші - комісар або межувальник, городничий, возний.
Очолював міську владу війт, який спочатку призначався королем. Ця посада була спадковою, і її можна було продати або купити. З часом міста викупають спадкові війтівства, і ця посада стає виборною, але з обов’язковим затвердженням королем. Магдебурзьке право спочатку впроваджується там, де проживали німці-іммігранти, а потім поширюється і на інші міста.
Органом самоврядування на рівні сільської общини була общинна рада на чолі зі старостою. Він мав у своєму підпорядкуванні невеликий штат помічників, які відали деякими адміністративними та дрібними судовими справами.
Таким чином, в Галицько-Волинському князівстві існувала розвинена система центрального та місцевого управління, яка надійно виконувала свої функції і відповідала вимогам часу.
Питання для самоконтролю
1. Які риси були характерні для державного управління Київської Русі на початковому етапі її роздрібненості?
2. Якою була структура апарату державного управління у князівствах?
3. Проаналізуйте управлінські функції двірських, конюших, стольників.
4. Які посадові особи призначалися князями для управління окремими територіями?
5. Що таке система кормління?
6. Яку роль у системі місцевого управління відігравала сільська община?
7. У чому виражалося ускладнення управління військовими силами в період феодальної роздрібненості?
8. Яку роль у державному управлінні в період феодальної роздрібненості відігравали вічові сходи?
9. У чому виявлялася причетність церкви до державного управління?
33
10. Яка система управління практикувалася на українських землях в період Золотої Орди?
11. Яка система управління застосовувалася в Галицько-Волинській державі?
12. Хто здійснював верховне поточне управління в Галицько-Волинській державі?
13. Яку роль відігравало віче у вирішенні управлінських питань в Галицько-Волинській державі?
14. Яке значення мали в організації управління князівські з’їзди?
15. Чим пояснюється значний вплив на державне управління в Галицько-Волинській державі боярської думи (ради)?
16. Які посади князівського адміністративного апарату Галицько-Волинської держави Вам відомі?
17. Охарактеризуйте систему місцевого управління Галицько-Волинської держави.
18. Що Ви знаєте про міське управління в Галицько-Волинській державі?
19. Що таке магдебурзьке право?
20. Які органи самоврядування на рівні сільської общини існували в Галицько-Волинській державі?