§ 3. Сотенне управління
Наступну ланку в структурі військового та адміністративно-територіального управління становили сотні, створені в середині XVII ст. На сотні, як на повіти, поділявся кожний полк. Кількість сотень у полках була різною: 10 - 12, а часом 20 - 24.
Територіальні межі сотень часто змінювалися, а до складу кожної з них входило, як правило, кілька містечок та десятки, а то навіть і сотні, сіл.По вертикалі в управлінні сотні підлягали полковій адміністрації. Однак були випадки, коли деякі з них підпорядковувалися безпосередньо Генеральній військовій канцелярії. До таких належали сотні, козаки яких несли службу при гетьмані, або виділялися в особливі команди і складали окремі військові одиниці (наприклад, особиста гвардія гетьмана).
Управління сотнями здійснювалося сотниками, сотенною старшиною (писар, хорунжий, осавул) та канцелярією. їх влада поширювалася на тих козаків, які проживали на території сотні. Найближчими помічниками сотника були отамани - городовий, сотенний, курінний.
Вищу владу на території сотні представляв сотник. Сотників у полку було стільки, скільки було сотень. Щодо полковника сотник
81
посідав таке саме місце, як полковник до гетьмана. Він входив до полкової ради і брав участь у виборах полковника та полкової старшини.
На сотників покладалися функції виконавчої влади на місцях, які зводилися до: оприлюднення і негайного виконання всіх указів, які поступали з полкової канцелярії, проведення ревізії населення, описів майна, доставки провіанту і влаштування конюшень для послів, затримання російських селян-утікачів, збирання різних податків, відправки людей на спорудження фортець, здійснення протиепідемічних заходів тощо. Іншими словами, сотник у межах сотні виконував ті самі функції, що й полковник у полку. Він, як і полковник, зосереджував у своїх руках необмежену владу, мав великі можливості використовувати її для особистого збагачення.
Все це робило посаду сотника дуже привабливою для багатьох вихідців із старшинської верхівки, які намагалися її здобути.Обирали сотників здебільшого із місцевих старшин чи знатних козаків, іноді з міщан. Спочатку громада висувала кандидата і повідомляла про свій вибір полкову раду. Полкова канцелярія, одержавши це повідомлення, надсилала до адміністративного центру сотні свого представника, з прибуттям якого скликалася нова рада громади, на якій оголошувалося ім’я обраного сотника. Писар зачитував універсал, а речник полкового уряду увінчував новообраного шапкою і передавав йому сотенний прапор. Як правило, рада завершувалася могоричем, який виставляв новообраний сотник. Остаточно сотника і сотенну старшину затверджував на посадах гетьман.
Нерідко сотенне управління, як і полкове, десятки років перебувало в руках одних і тих самих родів, тобто ставало спадковим. Так, понад 50 років уряд монастирищенського сотника Прилуцького полку посідали батько, син та внук Романовичі, ічнянською сотнею -Стороженки, сенчанською - Криштофовичі тощо.
Починаючи з XVIII ст. полковники стали самочинно розпоряджатися сотенними урядами, призначати своїх людей на ці посади, незважаючи на те, що в статтях 1718 р. було зафіксовано право козаків обирати сотників. Гетьмани, зі свого боку, втрачаючи владу над полковниками, яку поступово прибирав до своїх рук царський уряд, посилювали її над сотниками. Виявлялось це в тому, що сотників призначали із генеральної чи полкової старшини, військових канцеляристів, значкових товаришів тощо. Згодом призначення сотників, як і полковників, стає прерогативою царського уряду. З
другої половини XVIII ст. чин сотника набуває значення почесного рангу, який надається за певні заслуги.
Нижчий і найбільш численний прошарок козацької старшини складала сотенна старшина. В кожній сотні були осавул, хорунжий, писар. Вони призначалися полковими канцеляріями і виконували різні їх доручення.
У другій половині XVII ст. були створені сотенні канцелярії, які мали виконувати військові, адміністративні та судові функції на території сотень.
Очолював канцелярію писар, у підпорядкуванні якого перебувало кілька підписків.У другій половині XVIII ст. царський уряд розпочав масовий наступ на права та вольності України, і перш за все на її полково-сотенний устрій та пов’язане з ним управління. У 1765 р. за маніфестом Катерини II полки і сотні, як адміністративні одиниці, були ліквідовані на Слобідській Україні, а у 1783 р. - по всій Україні. ‘Згідно з "Учреждением о губерниях" (1775 р.), доповненим у 1780 р., і! Україні було запроваджено загальноімперську систему адміністративно-територіального устрою та управління. Спочатку територія України поділялася на намісництва, а згодом - на губернії. Українські козацькі полки була перетворені на регулярні й карабінерні полки російської армії. Таким чином, була скасована традиційна система військового та адміністративного управління, тобто остаточно анульовані залишки української держави. На українських ісмлях насаджувалися порядки, в тому числі й система управління, Російської держави.