Розглянемо технологію діагностування та структуризації проблем.
Для цього звернемося до методики, яку запропонував російський вчений Р.Фахутдиновим. За цією методикою для вирішення проблеми необхідно відповісти на низку запитань, зокрема : Що робити? Кому робити? Хто буде робити? Як робити (за якою технологією)? У які терміни? З якими виробничими витратами? У якій кількості? Де робити? Що це дасть (економічний, соціальний, екологічний, технічний ефект)? (тощо).
Всі ці питання відносяться до технології прийняття рішень. Розроблення останньої - це конкретні відповіді на всі ці питання, їх ув’язка у просторі, часі, по ресурсах та виконавцях.Звернемося до прикладу застосування подібної технології при формуванні програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.
![]() |
В управлінській практиці зустрічаються дії, що не мають бути, але є. Вони отримали назву управлінських патологій. Основними з них є:
зростання без розвитку як наслідок нездатності до змін, неприйняття очікуваних нововведень або невміння їх здійснювати;
панування структури над функціями, що проявляється при вирішенні організаційних проблем у створенні нових структур замість відповідних механізмів, тобто у порушенні принципу первинності функцій щодо структур;
превалювання процедур та особистісного розуміння справи над цілями (найгірший прояв бюрократії);
використання ресурсів організації у власних, корисливих цілях;
невідповідність займаним посадам, інакше кажучи, неспроможність осіб виконувати доручені їм функції;
формування рішень відповідно до очікувань вищестоящих керівників або певних сил (лобіювання у гіршому його розумінні);
прийняття рішень-антонімів типу об’єднати-роз’єднати, централізувати-децентралізувати;
маніпулювання фактами, їх фільтрація залежно від ситуації та особистих потреб й інтересів;
імітація раціонального аналізу, за яким криються хибні підходи та помилки в управлінні;
втрата керованості внаслідок погіршення відносин з підлеглими; надмірної їх чисельності; перевантаження їх великим обсягом завдань та інформації; слабкої вмотивованості праці персоналу; посилення розбіжностей між формальною та неформальною структурами організації; виникнення конфліктів;
дублювання існуючого організаційного порядку у наказах, розпорядженнях, інструкціях, тобто фактично віднесення до обов’язкових тільки тих з них, що підкріплюються нагадуванням;
відчуження працівників від прийняття та реалізації рішень, втрата в їх діяльності творчості;
прийняття рішення та доручення всупереч заведеному організаційному порядку без залучення нижчестоящих керівників, що призводить до неповного використання наявного управлінського ресурсу;
низька здійсненність управлінських рішень внаслідок як невисокої виконавчої дисципліни, відсутності контролю, так і недоліків самих рішень;
концентрація уваги в роботі керівників з підлеглими на оцінці недоліків, а не досягнень;
фактор емоційного впливу на рішення, небажання визнавати власні помилки.
Аналіз управлінських патологій показує, що значна їх кількість пов’язана з проблемами моралі адміністративної поведінки, які поки що не дістали належного правового закріплення і усунення яких, передусім, пов’язане з розвитком управлінської культури. Подолання управлінських патологій слід розглядати як суттєвий резерв удосконалення управлінської діяльності та ефективного досягнення поставлених цілей.
На прийняття управлінських рішень в Україні можуть суттєво вплинути певні аспекти, пов’язані з очікуваною зміною моделі державного управління. Серед основних аспектів такого впливу можна зазначити наступні: ціннісний, політичний, інноваційний, функціональний, та мотиваційний. Пріоритети цих аспектів зазначені в їх послідовності, викладеній нижче.
Ціннісний аспект безпосередньо пов’язаний з культурою організації, він є найбільш суттєвим її рівнем. За відомим висловом Е.Шайна "…культура організації – це результат відповідної реакції на дві головні проблеми, з якими стикається кожна організація, а саме: на потребу адаптації та виживання в певному оточенні і на потребу у внутрішній інтеграції" [18]. Оскільки можна розглядати європейський вибір України як реакцію держави на потребу адаптації та виживання у сучасному світі й на потребу у внутрішній інтеграції, то внаслідок такого вибору слід очікувати зближення національної культури з європейською. Такий результат скоріш за все сприятиме прискоренню соціально-економічного розвитку країни, так як відомо, що культура більшої спільноти впливає на культуру організацій, які діють у її межах. Найбільш суттєвим рівнем такої культури безумовно є європейські цінності.
Вплив організаційної культури на прийняття рішень здійснюється через спільні вірування і цінності, що формують у членів організації стійкий набір базових положень, правил, яким вони надають перевагу. Оскільки організаційна культура сприяє нівелюванню розбіжностей, то й процес прийняття рішень може стати ефективнішим. З другого боку, вплив ціннісних орієнтацій, які переважають у національній культурі, може набирати форми зобов’язань, які певним чином обмежують діяльність організації.
На ній також може відчутно позначитися форма правління в державі.Політичний аспект пов’язується, з одного боку, з процесами отримання, утримання, передачі влади, боротьби за неї, а, з другого боку, з розробленням і реалізацією державної політики. Фактори політичної та аналітичної доцільності та їх співвідношення при прийнятті управлінських рішень заслуговують на особливу увагу. У практиці на рівні державного управління аналітична доцільність, як правило, поступається політичній доцільності. Це пов’язується з певними політичною, економічною та соціальною платформами тих сил, що прийшли до влади. Безумовно, що управлінське рішення, яке йде у розріз з програмами та ціннісними установками таких сил, підтримуватися ними не буде.
Інноваційний аспект характеризує формування та реалізацію потенціалу нового в системі державного управління. Він включає у себе дві складові: здатність системи державного управління приймати принципово нові, нетрадиційні управлінські рішення з позиції функціонально-технологічного підходу, а також здатність системи державного управління підтримувати інновації, стимулювати їх впровадження в життя. Інноваційний характер державного управління активізують процеси європейської інтеграції, які передбачають прискорення впровадження в українську практику державного управління не тільки європейські норм та цінності, а також досягнень Європи: наукових, технологічних та економічних інновацій. Факторами гальмування та стримування цих процесів є традиційність національної ментальності, безініціативність як наслідок радянського авторитаризму та періоду соціально-економічної кризи українського суспільства. Необхідність впровадження інноваційної моделі державного управління не заперечує процесам формування раціональних норм, диктує значні зміни в механізмах підготовки та прийняття управлінських рішень, підготовки кадрів державних службовців.
Функціональний аспект завжди пов’язаний з технологією прийняття рішень. В роботі відомого російського вченого Р.Фатхутдинова наведено визначення загальної технології прийняття рішень як відповіді на ряд питань (що, кому, як, де робити; хто буде робити; в які терміни; в якій кількості; що це дасть) та їх пов’язування в просторі, часі, по ресурсах та виконавцях.
Такий підхід передбачає наявність певної логічної моделі прийняття рішень, елементами якої є інформація, отримана внаслідок відповідей на вищезазначені питання. Серед останніх маємо: ситуацію прийняття рішення; час для прийняття рішення; ресурси, необхідні для реалізації рішення; ресурси, які є в розпорядженні організації (або особи, що приймає рішення); систему управлінських параметрів; систему зв'язку між контрольованими і неконтрольованими параметрами; альтернативні варіанти рішень; систему критеріїв (оціночну систему) для оцінки очікуваних результатів рішень.Існують й інші, до речі більш відомі, спроби синтезу різних типів логічних моделей прийняття рішень, зокрема раціональної (акцент на зв’язку між цілями та засобами їх досягнення), правової (акцент на процесі прийняття рішень, їх відповідальності, правовому аспекті), політичної (акцент на політичних факторах впливу на прийняття рішень), соціально-психологічної (акцент на особистісних та групових факторах впливу, поведінці). Жодна з цих моделей не забезпечує повноту опису процесу прийняття рішень, тому вважається доцільним їх або комплексне, або ситуативне застосування.
Усталеним підходом до формування управлінських рішень є їх розгляд у складі єдиного управлінського процесу. Аналіз останнього дозволяє виділити так звану модель раціонального прийняття рішень. Остання складається з етапів: виявлення та діагностування проблеми ® формулювання обмежень та критеріїв для прийняття рішень ® виявлення альтернатив ® оцінка альтернатив ® вибір оптимальної альтернативи. У найбільш узагальненому вигляді остання модель містить блоки: підготовку до розробки управлінського рішення; розробку цього рішення та його прийняття (ухвалення).
Модель раціонального прийняття рішень є добре продуманою і водночас ідеальною алгоритмічною моделлю. Безумовно необхідно прагнути максимально можливо дотримуватися її. Разом з тим на практиці, як правило, управлінці дотримуються концепції вимушеної раціональності (вперше досліджена Г.Саймоном), суть якої полягає в тому, що з багатьох можливих альтернатив люди в змозі бачити лише деякі з них, а тому, здебільшого, задовольняються не оптимальними, а досить хорошими рішеннями або такими, що дають змогу якось вирішити проблему.
Найкраще цю концепцію охарактеризував сам автор, за висловом якого дійсна людська раціональність не є ні абсолютно раціональною, ні ірраціональною. Саме тому, на думку Г.Саймона, необхідне існування організацій, однією з основних функцій яких є компенсація "обмеженої раціональності індивідів" [27, с. 222, 223]. Відповідає концепції вимушеної раціональності і гіпотеза, запропонована Д.Пейном і М.Браунштейном, згідно з якою особа, що приймає рішення, виходить при цьому здебільшого не з алгоритмічного процесу, а з простих евристичних правил [27, с. 104].Незважаючи на зазначений фактор вимушеної раціональності, модель раціонального прийняття рішень залишається еталоном при вирішенні проблемних ситуацій. За висновком В.Дункана, нераціональні теорії рішень не давали кращих результатів, ніж раціональні [54].
Мотиваційний аспект пов’язується з теоріями мотивації, що базуються на аналізі потреб та процесу. Як зазначає Ю.Палеха "акцент управління … переноситься із спонукання на мотивацію, від якої залежить ефективність стимулюючої активності при переплетенні інтересів зовнішнього і внутрішнього середовища організації, на формування свідомості "я", своєї визначальної особливості й навіть певної соціальної місії" [103, с. 110].
Ключовими поняттями теорій мотивації є зусилля, організаційні цілі та індивідуальні потреби [88, с. 172]. Застосовується така схема дій: задовольняються потреби працівників ® вони докладають енергійних зусиль ® в результаті забезпечується досягнення організаційних цілей. Саме задоволення потреб працівників є основною метою мотиваційних зусиль. Серед теорій задоволення заслуговує на особливу увагу теорія ЖВЗ, оскільки сучасні дослідження підтверджують її справедливість. Вона запропонована К.Алдерфером і складається з трьох рівнів потреб, кожна з яких задовольняється незалежно від інших, а саме: Ж - означає життєві потреби, тобто фізіологічні і безпеки; В - потреби взаємин, що пов'язані з міжособистісними стосунками; 3 - потреби в підвищенні поваги і самореалізації [18; 88, с. 179]. В цілому така модель, на нашу думку, може бути поширена й на великі соціальні групи, а за тім й на суспільство в цілому. Тоді слід виходити з тези, що й держава на вищому рівні своїх інтересів має потреби в підвищенні поваги й самореалізації.
З погляду сучасної науки управління, не нехтуючи ролі мотивації, слід зазначити, що обґрунтована постановка цілей та їх пріоритетне структурування на стадії функції планування є значно більш суттєвими, ніж мотивація, оскільки при хибному виборі шляху вирішення проблеми мотивація може тільки прискорити отримання неправильного результату.
В Україні відбувається перехід від індустріального до постіндустріального (інформаційного) суспільства. Природно, постає питання, як впливатиме цей перехід на процеси прийняття управлінських рішень