<<
>>

Розглянемо технологію діагностування та структуризації проблем.

Для цього звернемося до методики, яку запропонував російський вчений Р.Фахутдиновим. За цією методикою для вирішення проблеми необхідно відповісти на низку запитань, зокрема : Що робити? Кому робити? Хто буде робити? Як робити (за якою технологією)? У які терміни? З якими виробничими витратами? У якій кількості? Де робити? Що це дасть (економічний, соціальний, екологічний, технічний ефект)? (тощо).

Всі ці питання відносяться до технології прийняття рішень. Розроблення останньої - це конкретні відповіді на всі ці питання, їх ув’язка у просторі, часі, по ресурсах та виконавцях.

Звернемося до прикладу застосування подібної технології при формуванні програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.

В управлінській практиці зустрічаються дії, що не мають бути, але є. Вони отримали назву управлінських патологій. Основними з них є:

­ зростання без розвитку як наслідок нездатності до змін, неприйняття очікуваних нововведень або невміння їх здійс­нювати;

­ панування структури над функціями, що проявляється при вирішенні органі­заційних проблем у створенні нових структур замість відпо­відних механізмів, тобто у порушенні принципу первинності функцій щодо структур;

­ превалювання процедур та особистісного розуміння спра­ви над цілями (найгірший прояв бюро­кратії);

­ використання ресурсів організації у власних, корисливих цілях;

­ невідповідність займаним посадам, інакше кажучи, неспроможність осіб виконувати доручені їм функції;

­ формування рішень відповідно до очікувань вищестоящих керівників або певних сил (лобіюван­ня у гіршому його розумінні);

­ прийняття рішень-антонімів типу об’єднати-роз’єднати, центра­лізу­ва­ти-децентра­лізувати;

­ маніпулювання фактами, їх фільтрація залежно від ситуації та особистих потреб й інтересів;

­ імітація раціо­нального аналізу, за яким криються хибні підходи та помилки в управлінні;

­ втрата керованості внаслідок погіршення відносин з підлеглими; над­мірної їх чисельності; перевантаження їх великим обсягом завдань та інфор­ма­ції; слаб­кої вмотивованості праці персоналу; посилення розбіжностей між фор­мальною та неформальною структурами організації; виникнення конфліктів;

­ дублювання існуючого організаційного порядку у наказах, розпоряд­жен­нях, інструкціях, тобто фактично віднесення до обов’язкових тільки тих з них, що підкріплюються нагадуванням;

­ відчуження працівників від прийняття та реалізації рішень, втрата в їх діяльності творчості;

­ прийняття рішення та доручення всупереч заведеному організа­ційному поря­д­ку без залучення нижчестоящих керівників, що призводить до неповного викорис­тання наявного управлінського ресурсу;

­ низька здійсненність управлінських рішень внаслідок як невисокої виконавчої дисципліни, відсутності контролю, так і недоліків самих рішень;

­ концентрація уваги в роботі керівників з підлеглими на оцінці недо­ліків, а не досягнень;

­ фактор емоцій­ного впливу на рішення, небажання визнавати власні помилки.

Аналіз управлінських патологій показує, що значна їх кількість пов’язана з проблемами моралі адміністративної пове­дінки, які поки що не дістали належного правового закріплення і усунення яких, передусім, пов’я­зане з розвитком управлінської культури. Подолання управлінських патологій слід розглядати як суттєвий резерв удосконалення управ­лін­ської діяльності та ефективного досягнення постав­лених цілей.

На прийняття управлінських рішень в Україні можуть суттєво вплинути певні аспекти, пов’язані з очікуваною зміною моделі державного управління. Серед основних аспектів такого впливу можна зазначити наступні: ціннісний, політичний, інноваційний, функціональний, та мотиваційний. Пріоритети цих аспектів зазначені в їх послідовності, викладеній нижче.

Ціннісний аспект безпосередньо пов’язаний з культурою організації, він є найбільш суттєвим її рівнем. За відомим висловом Е.Шайна "…культура організації – це результат відповідної реакції на дві головні проблеми, з якими стикається кожна організація, а саме: на потребу адаптації та виживання в певному оточенні і на потребу у внутрішній інтеграції" [18]. Оскільки можна розглядати європейський вибір України як реакцію держави на потребу адаптації та виживання у сучасному світі й на потребу у внутрішній інтеграції, то внаслідок такого вибору слід очікувати зближення національної культури з європейською. Такий результат скоріш за все сприятиме прискоренню соціально-економічного розвитку країни, так як відомо, що культура більшої спільноти впливає на культуру організацій, які діють у її межах. Найбільш суттєвим рівнем такої культури безумовно є європейські цінності.

Вплив організаційної культури на прийняття рішень здійснюється через спільні вірування і цінності, що формують у членів організації стійкий набір базових положень, правил, яким вони надають перевагу. Оскільки організаційна культура сприяє нівелюванню розбіжностей, то й процес прийняття рішень може стати ефективнішим. З другого боку, вплив ціннісних орієнтацій, які переважають у національній культурі, може набирати форми зобов’язань, які певним чином обмежують діяльність організації.

На ній також може відчутно позначитися форма правління в державі.

Політичний аспект пов’язується, з одного боку, з процесами отримання, утримання, передачі влади, боротьби за неї, а, з другого боку, з розробленням і реалізацією державної політики. Фактори полі­тичної та аналітичної до­ціль­ності та їх співвідношення при прийнятті управлінських рішень заслуговують на особливу увагу. У прак­ти­ці на рівні дер­жавного управління аналітична доцільність, як правило, пос­ту­пається політичній доцільності. Це пов’язується з пев­ними по­лі­тич­ною, економічною та соціальною платформами тих сил, що прийшли до вла­ди. Безумовно, що управлінське рішення, яке йде у розріз з програмами та ціннісними установками таких сил, підтримуватися ними не буде.

Інноваційний аспект характеризує формування та реалізацію потенціалу нового в системі державного управління. Він включає у себе дві складові: здатність системи державного управління приймати принципово нові, нетрадиційні управлінські рішення з позиції функціонально-технологічного підходу, а також здатність системи державного управління підтримувати інновації, стимулювати їх впровадження в життя. Інноваційний характер державного управління активізують процеси європейської інтеграції, які передбачають прискорення впровадження в українську практику державного управління не тільки європейські норм та цінності, а також досягнень Європи: наукових, технологічних та економічних інновацій. Факторами гальмування та стримування цих процесів є традиційність національної ментальності, безініціативність як наслідок радянського авторитаризму та періоду соціально-економічної кризи українського суспільства. Необхідність впровадження інноваційної моделі державного управління не заперечує процесам формування раціональних норм, диктує значні зміни в механізмах підготовки та прийняття управлінських рішень, підготовки кадрів державних службовців.

Функціональний аспект завжди пов’язаний з технологією прий­нят­тя рішень. В роботі відомого російського вченого Р.Фатхутдинова наведено визначення загальної технології прий­нят­тя рішень як відповіді на ряд питань (що, кому, як, де робити; хто буде робити; в які терміни; в якій кількості; що це дасть) та їх пов’язування в прос­торі, часі, по ресурсах та виконавцях.

Такий підхід передбачає наяв­ність певної логічної моделі прийняття рішень, елементами якої є інфор­мація, отримана внаслідок відповідей на вищезазначені питання. Серед ос­тан­ніх маємо: ситуацію прийняття рішення; час для прийняття рішення; ресур­си, необхідні для реалізації рішення; ресурси, які є в розпоряд­женні орга­нізації (або особи, що приймає рішення); систему управлінських пара­метрів; систему зв'яз­ку між контрольованими і неконтрольованими пара­мет­рами; альтернативні варіанти рі­ше­нь; систему критеріїв (оціночну систему) для оцінки очікуваних результатів рішень.

Існують й інші, до речі більш відомі, спроби синтезу різних типів логічних моделей прийняття рі­­шень, зокрема раціональної (акцент на зв’язку між цілями та засобами їх до­сягнення), правової (акцент на процесі прийняття рішень, їх відпо­ві­даль­­нос­ті, правовому аспекті), політичної (акцент на політичних факто­рах впливу на прийняття рішень), соціально-психологічної (акцент на осо­бистісних та гру­пових факторах впливу, поведінці). Жод­на з цих моделей не забезпечує пов­ноту опису процесу прийняття рі­шень, тому вважається доціль­ним їх або комплексне, або ситуативне засто­су­вання.

Усталеним підходом до формування управлінських рішень є їх роз­гляд у складі єдиного управлінського процесу. Аналіз останнього доз­во­ляє виді­лити так звану модель раціонального прийняття рішень. Остання складається з етапів: виявлення та діаг­нос­тування проблеми ® формулювання обме­жень та кри­те­ріїв для прий­нят­тя рішень ® виявлен­ня альтернатив ® оцінка аль­тер­на­тив ® ви­бір оптимальної альтернативи. У найбільш узагальненому вигляді остання мо­дель містить блоки: підго­товку до роз­робки управлінського рішення; роз­роб­ку цього рішення та його прийняття (ухвалення).

Модель раціо­нального прий­няття рішень є добре продуманою і водно­час ідеальною алгоритмічною моделлю. Безумовно необхідно праг­нути мак­си­мально можливо дотримуватися її. Разом з тим на практиці, як правило, уп­равлінці дотримуються концепції вимушеної раціо­нальності (впер­­ше дос­лід­жена Г.Саймоном), суть якої полягає в тому, що з багатьох мож­ливих аль­тернатив люди в змозі бачити лише деякі з них, а тому, зде­біль­­шого, за­до­воль­­няються не оптимальними, а досить хорошими рішен­нями або такими, що дають змогу якось вирішити проблему.

Найкраще цю концепцію оха­рак­те­ризував сам автор, за висловом якого дійсна людська раціональність не є ні абсо­лютно раціональною, ні ірраціональною. Саме тому, на думку Г.Сай­мо­на, необ­хід­не існування організацій, однією з основ­них функцій яких є ком­­пенсація "обмеженої раціональності індивідів" [27, с. 222, 223]. Відповідає кон­цепції виму­шеної раціональності і гіпотеза, запропонована Д.Пейном і М.Браунштейном, згідно з якою особа, що приймає рішен­ня, виходить при цьому здебільшого не з алгоритмічного процесу, а з простих евристичних пра­вил [27, с. 104].

Незважаючи на зазначений фактор вимушеної раціональності, мо­дель раціо­нального прий­няття рішень залишається еталоном при вирішенні проб­лемних ситуацій. За висновком В.Дункана, нераціональні теорії рі­шень не давали кра­щих результатів, ніж раціональні [54].

Мотиваційний аспект пов’язується з теоріями мотива­ції, що ба­зу­­ються на аналізі потреб та про­цесу. Як зазначає Ю.Палеха "акцент управління … переноситься із спонукання на мотивацію, від якої залежить ефективність стимулюючої активності при переплетенні інтересів зовнішнього і внутрішнього середовища організації, на формування свідомості "я", своєї визначальної особливості й навіть певної соціальної місії" [103, с. 110].

Ключовими поняттями тео­рій моти­ва­ції є зусилля, орга­ні­заційні цілі та ін­дивідуальні потреби [88, с. 172]. Засто­со­вується така схема дій: задоволь­няють­ся потреби праців­ни­­ків ® вони докладають енергійних зу­силь ® в резуль­­таті забезпечується досяг­нення організаційних цілей. Саме задо­во­лен­ня по­треб працівників є основ­ною метою мотиваційних зусиль. Серед тео­рій за­до­волення заслуговує на особливу увагу теорія ЖВЗ, оскільки сучасні до­­слід­­ження підтверджують її справедливість. Вона запропонована К.Ал­­дер­­фером і складається з трьох рівнів потреб, кожна з яких задо­воль­няється незалежно від інших, а саме: Ж - означає життєві потреби, тобто фізіо­ло­гічні і безпеки; В - потреби взаємин, що пов'язані з між­осо­бистісними стосунками; 3 - потреби в підвищенні поваги і самореалізації [18; 88, с. 179]. В цілому така модель, на нашу думку, може бути поширена й на великі соціальні групи, а за тім й на суспільство в цілому. Тоді слід виходити з тези, що й держава на вищому рівні своїх інтересів має потреби в підвищенні поваги й самореалізації.

З погляду сучасної науки управління, не нехтуючи ролі мотивації, слід зазначити, що обґрунтована постановка цілей та їх пріоритетне структурування на стадії функції планування є значно більш суттєвими, ніж мотивація, оскільки при хибному виборі шляху вирішення проблеми мотивація може тільки прискорити отримання неправильного результату.

В Україні відбувається перехід від індустріального до постіндустріального (інформаційного) суспільства. Природно, постає питання, як впливатиме цей перехід на процеси прийняття управлінських рішень

<< | >>
Источник: БАКУМЕНКО В. Д., ТИМЦУНИК В. І.. Адміністративний менеджмент : Навчальний посібник /. - К. : Центр підготовки навчально-методичних видань КНТЕУ,2012. – 334 с.. 2012

Еще по теме Розглянемо технологію діагностування та структуризації проблем.: